Нерівність

НЕРІ́ВНІСТЬ — нерівномірний роз­поділ ресурсів су­спільства (грошей або майна). З Н. асоціюють також обмежений до­ступ до влади, освіти тощо. Таке трактува­н­ня об­ґрунтовує природність існува­н­ня Н., оскільки у су­спільстві по­стійно зʼяв­ляються обмеже­н­ня у до­ступі до тих чи ін. ресурсів і чим більш обмеженими є певні ресурси, тим більше існує проявів Н. у різних площинах. У майбутньому, якщо довкі­л­ля буде погіршуватися швидше, ніж людина зможе до нього фізіологічно та психологічно при­стосовуватися, обмежені ресурси більшою мірою можуть стосуватися екол. чин­ників. Все більшої ваги у сучас. світі набуває інформація, причому в ро­зумін­ні накопичених або особл. знань, до­ступних обмеженому колу осіб. Отже, монополізація певних інформ. сегментів у різних сферах жит­тєдіяльності су­спільства може стати одним із гол. чин­ників та осн. складовою Н. Світ. спільнота нині роз­глядає Н. як від­сутність рівних можливостей для роз­витку, зміщуючи тим самим акценти з традиц. під­ходів, засн. на доходах чи майні, до Н. у до­ступі до послуг соц. сфери (насамперед охорони здоровʼя та освіти) і політ. свобод. Ототожне­н­ня окремими людьми чи соц. групами Н. та не­справедливості найчастіше базується на позиції втраченого чи не отриманого жит­тєвого шансу, причому не з влас. вини. Поня­т­тя «рівних можливостей» або «рівних шансів» не можна спів­від­носити із рівністю між людьми, оскільки різні особисті здібності та пере­ваги дають різні результати діяльності, навіть за однакових можливостей та ступ. до­ступу до ресурсів. Забезпече­н­ня рівних можливостей у ви­гляді максимально рівних жит­тєвих шансів задля отрима­н­ня потенціалу для подальшого роз­витку не гарантує рівності, а допомагає людині проявити себе у повній мірі. Найбільша за­гроза — два крайні негативні прояви Н., що вступають у пряме протиріч­чя з гуманіст. цивілізац. вибором: соц. від­торгне­н­ня, як результат некон­трольов. Н. за від­сутності соц. мобільності та дієвих «соц. ліфтів»; дис­кримінація, як крайня форма Н. за будь-якою ознакою, «законсервована» на законодав. та/або сусп. рівнях. Об­ґрунтува­н­ня необхідності існува­н­ня та допустимих меж Н. традиційно є одним із найбільш дис­кусійних у контекс­ті філос. по­глядів на справедливість і практ. зав­дань із роз­робле­н­ня від­повід. держ. політики. Напр., у контекс­ті цивілізац. вибору про­блему Н. роз­глядають насамперед у площині ро­зумі­н­ня соц. справедливості та з огляду на сприйня­т­тя су­спільством справедливості існува­н­ня Н. як такої. Від­сутність консенсусу в су­спільстві щодо сприйня­т­тя Н. та формува­н­ня від­повід. вектору політики може пере­шкоджати пошуку спіл. цін­ностей і руху вперед. В Україні пере­хід від планової економіки рад. доби до ринк. механізмів господарюва­н­ня призвів до зро­ста­н­ня Н. насел. за екон. ознакою, причому Н. зро­стала від­повід­но до того, як доходи починали від­ображати індивід. продуктивність та трудозатрати. Однак зміни мали багато­аспект. характер і вказували на зро­ста­н­ня Н. за рахунок низки факторів, зокрема й неекон. характеру. Гол. серед них — посиле­н­ня диференціації в оплаті праці (включно з незареєстр. сектором), а також зро­ста­н­ня ролі під­приємн. та ін. доходів від зайнятості у бюджетах сімей.

Крім того, Н. посилювалася завдяки суто ринк. доходам, не повʼязаним з труд. діяльністю: здача в оренду і продаж майна, диві­денди від акцій і банків. вкладів тощо. Проте стрімкий пере­розподіл майна, що раніше пере­бувало у спіл. користуван­ні, на користь невеликого прошарку су­спільства ві­діграло найбільш негативну роль у формуван­ні економічно необ­ґрунтов. складової Н. Помʼякшити наслідки зро­ста­н­ня Н. мали держ. соц. трансферти та податки, однак трансферти були здебільшого нейтрал., а інколи фактично сприяли зро­стан­ню Н. Нині ситуація в Україні практично не змінилася — числен­ні намага­н­ня реформувати систему соц. захисту не дали бажаного ефекту, оскільки вона, як і раніше, не виконує у повній мірі кінц. вирівнюв. функції та сприяє роз­порошен­ню бюджет. коштів на різні групи насел., зокрема й фінансово забезпечені. Діюча система оподаткува­н­ня ставить у найбільш невигідне становище середні прошарки су­спільства, стримуючи таким чином процес формува­н­ня середнього класу. Пере­хід до більш про­гресив. шкали оподаткува­н­ня і за­провадже­н­ня додатк. податків на майно не вирішить про­блеми, оскільки мас­штаби незареєстр. доходів замож. верств су­спільства досить значні. Таким чином, будь-яке намага­н­ня посилити податк. навантаже­н­ня на осіб із вищими статками при­зведе до пере­несе­н­ня осн. тягаря на працівників із середніми доходами. Н. в укр. су­спільстві має широкий спектр проявів: за поселен. і регіон. ознаками, демогр. та соц.-екон. характеристиками домогосподарств тощо. Поселен. нерівність — вкрай обмежений до­ступ мешканців малих насел. пунктів (порівняно з містами) до базових послуг соц. сфери. Вікові, освітні, профес.-кваліфікац. та інші характеристики чл. домогосподарства ви­значають можливість набу­т­тя певного соц. статусу та вірогідність його під­вище­н­ня. Для окремих соціально­­вразливих груп, насамперед з обмеженими можливостями, Н. межує з виключе­н­ням із сусп. життя. Специфіч. про­блемою Н. в Україні залишається низька соц. мобільність, коли діти ретранс­люють соц. статус своїх батьків і, від­повід­но, мають дуже мало шансів його під­вищити.

Завантажити статтю