Нестерчук Мирон Матвійович
НЕСТЕРЧУ́К Мирон Матвійович (25. 05. 1942, с. Сильне Цуман., нині Луцького р-ну Волин. обл.) — поет, перекладач, живописець, графік. Батько Нестора. Член НСПУ (1983), НСХУ (2017). Перекладац. премія «Кантех» (2011). Відзнач. низкою нагород Вірменії. Закін. Укр. інститут інж. водного господарства (Рівне, 1965), Моск. заоч. нар. університет мистецтв (1968), навч. у студіях образотвор. мистецтва в Рівному та Луцьку. Педагоги з фаху — І. Чичеланов, В. Ємельянов, В. Колосов, В. Орлов, П. Сензюк. Працював інж.-меліоратором, інж.-проектувальником на Чернігівщині та Волині; від 1971 — у м. Стрий (Львів. обл.): 1978–85 — майстер вироб. навч. ПТУ № 34; у 1985–91 — худож. кер. Будинку працівників освіти; 1991–94 — різьбяр кооперативу «Рій»; 1994–2018 — художник-оформлювач краєзн. музею «Верховина». Від 2018 — на творчій роботі. У літ. доробку — поет. твори, докум. та художня проза. Автор кн. віршів та поем «Джерела» (К., 1982), «Мелодія світанку» (1985), «Вірменська рапсодія» (1993; вірм. перекл. Т. Маїляна — Єреван, 2009), «Пори року» (2007; усі — Львів), «Свитязь (Волинська легенда)» (Дрогобич, 1994), «Вогненне коло» (2007), «Силно» (2012; обидві — Стрий), докум. повісті «Петро Обаль» (Л., 2004; Стрий, 2017), роману-балади «Блакитна сарна» (Л., 2019). Окрім того, Н. чимало перекладав вірм. поезію, зокрема видат. поетів середньовіччя (Г. Нарекаці, Н. Шноргалі, Н. Кучак), нової та новіт. літ-ри (Г. Туманян, Д. Варужан, Є. Чаренц, П. Севак, Л. Міріджанян, Р. Давоян). Серед перекл., що вийшли окремим вид., — поема «Книга трагедії» Г. Нарекаці (2003), кн. віршів та поем «Немовкнуча дзвіниця» С. Паруйра (2008; обидві — Львів) та «Книга шляху» Є. Чаренца (К., 2013), автор. антологія «Поезія Вірменії» (Єреван, 2011). Як художник Н. працює в різноманіт. живопис. і графіч. (переважно гравюрі) техніках. Більшість твор. робіт виконана в стилі символізму. Художньо оформив кілька десятків книжок укр. авторів. Учасник крайових, всеукр. та міжнар. виставок. Персон. — у Луцьку, Львові, Бережанах (Терноп. обл.), Стрию, міжнар. — у Польщі, Вірменії, Білорусі. Окремі твори зберігаються в ХМ Луцька та Горлівки (Донец. обл.), краєзн. музеї «Верховина».
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Солов’їна ніч» (1969), «Світязь», «Князівство трав» (обидва — 1979), «Берегиня», «Острів пам’яті» (обидва — 1990), «Українка» (1994), «Яблучний Спас» (2007), серія на теми «Лісової пісні» Лесі Українки (2007–09), «Лада» (2012); графіка — «Літо. Пробудження» (1970), «Козак Мамай» (1973), «У світ» (1975), серія ліногравюр «Вірменія» (1981–99), «Селянка» (1992), «Вертеп» (2014), «Ворони» (2015), «Вдома» (2016).
Рекомендована література
- Лучук В. Палітра М. Нестерчука // Вільна Україна [Львів]. 1978, 17 лип.;
- Рябчук М. Нетлінність пам’яті // ЛУ. 1984, 19 січ.;
- Татосян Г. Армянская рапсодия украинского поэта // Голос Армении [Ереван]. 1993, 12 окт.;
- Кочевська Л. Лечу до витоків своїх… // УС. 2002, 24 жовт.;
- Кочевський В. Закорінений у вірменський світ // УК. 2002. № 6;
- Пастух Р. Перекладацький тріумф Мирона Нестерчука // Арагац. 2004. № 7;
- Нестерчук Мирон. Земля твоя і моя: Альбом естампів. Л., 2005.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
