Нюрнберзький процес
НЮ́РНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕ́С – судовий процес. Проходив у м. Нюрнберґ (Німеччина) в межах створ. 8 серпня 1945 учасниками Антигітлерівської коаліції Міжнар. воєн. трибуналу (МВТ) для суду та покарання гол. воєн. злочинців. У результаті Н. п. сформувалися принципи Нюрнбер. права, засн. на кримінал. відповідальності індивіда згідно з міжнародним правом, що стало поміт. етапом його розвитку, який вплинув на створення за підсумками 2-ї світової війни нового міжнар. порядку. З поч. 2-ї світової війни, особливо після нападу нацист. Німеччини на СРСР, ідея відповідальності воєн. злочинців знайшла своє вираження, а потім і втілення у відповід. міжнар. актах. Численні факти свідчили про звірства нацистів щодо рад. військовополонених та цивіл. насел. — масові вбивства мирних громадян, руйнування міст і сіл, пограбування, вивезення сотень тисяч людей у нім. рабство і тотал. знищення євреїв на окупов. рад. тер., особливо в УРСР і Білорус. РСР. Органи СРСР вели детал. облік усіх злочинів нацист. Німеччини та її сателітів і повідомляли про них у нотах Нар. комісаріату закордон. справ СРСР. 2 листопада 1942 ВР СРСР створила Надзвич. держ. комісію зі встановлення і розслідування злодіянь нім.-фашист. загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громад. організаціям, держ. підприємствам СРСР (див. Надзвичайна державна комісія). 13 січня 1942 уряди Чехо-Словаччини, Польщі, Югославії, Норвегії, Греції, Бельгії, Нідерландів, Люксембурґу та Франц. нац. комітет надіслали державам Антигітлерів. коаліції колективну ноту — Декларацію про покарання за злочини, вчинені під час війни, в якій запропонували зробити попередження про відповідальність за злодіяння, що вчиняють нацисти в окупов. ними країнах. МВТ створ. згідно з Декларацією про відповідальність гітлерівців за вчинення звірств від 30 жовтня 1943, прийнятою на Моск. конф. 1943 за участі СРСР, США, Великої Британії та Франції, та Лондон. угодою 1945. Як додаток до цієї угоди, до якої приєдналися ще 19 держав, включено Статут МВТ (загалом 30 статей і 7 розділів). У статті 6 усі злочини, вчинені нацистами, поділено на 3 групи: злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності (див. Міжнародні злочини). На основі складів цих злочинів уперше фіз. осіб мали притягати до кримінал. відповідальності за міжнар. правом. Під час Н. п. відбулося 403 відкритих судових засідання, на яких, окрім підсудних, було допитано 116 свідків, розглянуто десятки тисяч письм. показів свідків і понад 4 тис. документів. Завдяки цим доказами встановлено злочини, вчинені підсудними проти миру, законів і звичаїв війни та проти людяності: знищення цілих національностей, пограбування та зруйнування економік країн, знищення пам’яток культури і пограбування культур. цінностей, застосування рабської праці, організація концентрац. таборів і перетворення їх на «фабрики смерті», знищення і катування військовополонених, убивства заручників тощо. 30 вересня та 1 жовтня 1946 оголошено вирок. МВТ визнав підсудних винними у здійсненні змови з метою підготовки і ведення агресив. війн, злочин. агресії проти Австрії, Чехо-Словаччини, Польщі, Данії, Норвегії, Бельгії, Югославії, Греції, СРСР та низки ін. країн; скоєнні числен. воєн. злочинів і найтяжчих злодіянь проти людяності. Було засуджено Г. Ґерінга, Й. Ріббентропа, В. Кейтеля, Е. Кальтенбруннера, А. Розенберґа, Г. Франка, В. Фріка, Ю. Штрейхера, Ф. Заукеля, А. Йодля, A. Зейсс-Інкварта, М. Бормана (заочно) — до смерт. кари через повішення; Р. Гесса, B. Функа, Е. Редера — до довіч. ув’язнення; Б. Шираха та А. Шпеєра — до 20-ти р., К. Нейрата — до 15-ти р., К. Деніца — до 10-ти р. тюрем. ув’язнення. Справу важко хворого Ґ. Круппа призупинено (невдовзі він помер), Р. Лей покінчив життя самогубством у нюрнбер. тюрмі, Г. Фріче, Ф. Папен, Я. Шахт були виправдані. Трибунал визнав злочин. організаціями керів. склад нацист. партії Німеччини, охоронні загони нацист. партії (СС), службу безпеки (СД), держ. таємну поліцію (ґестапо), але не визнав такими штурм. загони нацист. партії (СА), уряд, верхов. командування та генштаб і вказав, що чл. цих організацій можуть бути притягнені до суду індивідуально. Член МВТ від СРСР в окремій думці заявив про незгоду з рішенням про невизнання злочинними цих організацій (хоча обвинувачення вважало їх такими) та з виправданням Г. Фріче, Ф. Папена, Я. Шахта. У ніч на 16 жовтня 1946 засуджені до смерт. кари, окрім Г. Ґерінга, який покінчив життя самогубством, були повішені в нюрнбер. тюрмі. Нюрнбер. принципи (або Нюрнбер. право) підтверджено під час процесу над гол. япон. злочинцями у 2-й світ. війні, проведеного 1946–48 в Токіо. Створений для покарання цих злочинців Міжнар. воєн. трибунал для Далекого Сходу в своєму Статуті відтворив склади злочинів, визначених у Нюрнбер. статуті МВТ. Модель Н. п. розвинуто в Законі № 10 Контрол. ради в Німеччині 1945, що стосувався покарання в окупац. зонах осіб, винних у вчиненні воєн. злочинів, злочинів проти миру та людяності. Його застосовували також нім. суди, яким союзниц. сили в рад., британ. і франц. зонах окупації надали відповідну юрисдикцію. ГА ООН підтвердила принципи міжнар. права, викладені в Статуті МВТ та застосовані у його вироку. 1950 Комісія міжнар. права ООН констатувала визнання Нюрнбер. принципів як міжнар. звичаєвого права, а 1954 опублікувала 1-й проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства (нові ред. — 1991, 1994, 1996). Найбільш резонанс. процесами над нацист. злочинцями стали справи А. Айхмана (Ізраїль, 1961) та К. Барб’є (Франція, 1984), які в післявоєнні роки переховувалися від правосуддя.
Літ.: Полянский H. H. Международный военный трибунал. Москва, 1946; Пионтковский A. A. Вопросы материального уголовного права на Нюрнбергском процессе. Москва, 1948; Ромашкин П. С. Военные преступления империализма. Москва, 1953; Нюрнбергский процесс и современность. Москва, 1980; Хенкертс Ж.-М., Досвальд-Бек Л. Обычное международное гуманитарное право / Пер. с англ. Москва, 2006; Давид Э. Принципы права вооруженных конфликтов / Пер. с франц. Москва, 2011.
В. Н. Денисов
Рекомендована література
- Полянский H. H. Международный военный трибунал. Москва, 1946;
- Пионтковский A. A. Вопросы материального уголовного права на Нюрнбергском процессе. Москва, 1948;
- Ромашкин П. С. Военные преступления империализма. Москва, 1953;
- Нюрнбергский процесс и современность. Москва, 1980;
- Хенкертс Ж.-М., Досвальд-Бек Л. Обычное международное гуманитарное право / Пер. с англ. Москва, 2006;
- Давид Э. Принципы права вооруженных конфликтов / Пер. с франц. Москва, 2011.