Нюрнберзький процес

НЮ́РНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕ́С — судовий процес. Проходив у м. Нюрнберґ (Німеч­чина) в ме­жах створ. 8 серпня 1945 учасниками Антигітлерівської коаліції Між­нар. воєн. трибуналу (МВТ) для суду та покара­н­ня гол. воєн. злочинців. У результаті Н. п. сформувалися принципи Нюрнбер. права, засн. на кримінал. від­повід­альності індивіда згідно з між­народним правом, що стало поміт. етапом його роз­витку, який вплинув на створе­н­ня за під­сумками 2-ї світової вій­ни нового між­нар. порядку. З поч. 2-ї світової вій­ни, особливо після нападу нацист. Німеч­чини на СРСР, ідея від­повід­альності воєн. злочинців зна­йшла своє вираже­н­ня, а потім і втіле­н­ня у від­повід. між­нар. актах. Числен­ні факти свідчили про звірства нацистів щодо рад. військовополонених та цивіл. насел. — масові вбивства мирних громадян, руйнува­н­ня міст і сіл, пограбува­н­ня, вивезе­н­ня сотень тисяч людей у нім. рабство і тотал. знище­н­ня євреїв на окупов. рад. тер., особливо в УРСР і Білорус. РСР. Органи СРСР вели детал. облік усіх злочинів нацист. Німеч­чини та її сателітів і пові­домляли про них у нотах Нар. комісаріату закордон. справ СРСР. 2 листопада 1942 ВР СРСР створила Над­звич. держ. комісію зі встановле­н­ня і роз­слідува­н­ня злодіянь нім.-фа­шист. загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громад. організаціям, держ. під­приємствам СРСР (див. Над­звичайна державна комісія). 13 січня 1942 уряди Чехо-Словач­чини, Польщі, Югославії, Норвегії, Греції, Бельгії, Нідерландів, Люксембурґу та Франц. нац. комітет надіслали державам Антигітлерів. коаліції колективну ноту — Декларацію про покара­н­ня за злочини, вчинені під час вій­ни, в якій за­пропонували зробити попередже­н­ня про від­повід­альність за злодія­н­ня, що вчиняють нацисти в окупов. ними країнах. МВТ створ. згідно з Декларацією про від­повід­альність гітлерівців за вчине­н­ня звірств від 30 жовтня 1943, прийнятою на Моск. конф. 1943 за участі СРСР, США, Великої Британії та Франції, та Лондон. угодою 1945. Як додаток до цієї угоди, до якої при­єд­налися ще 19 держав, включено Статут МВТ (загалом 30 статей і 7 роз­ділів). У стат­ті 6 усі злочини, вчинені нацистами, поділено на 3 групи: злочини проти миру, воєн­ні злочини, злочини проти людяності (див. Між­народні злочини). На основі складів цих злочинів уперше фіз. осіб мали притягати до кримінал. від­повід­альності за між­нар. правом. Під час Н. п. від­булося 403 від­критих судових засі­да­н­ня, на яких, окрім під­судних, було допитано 116 свідків, роз­глянуто десятки тисяч письм. показів свідків і понад 4 тис. документів. Завдяки цим доказами встановлено злочини, вчинені під­судними проти миру, законів і звичаїв вій­ни та проти людяності: знище­н­ня цілих національностей, пограбува­н­ня та зруйнува­н­ня економік країн, знище­н­ня памʼяток культури і пограбува­н­ня культур. цін­ностей, за­стосува­н­ня рабської праці, організація концентрац. таборів і пере­творе­н­ня їх на «фабрики смерті», знище­н­ня і катува­н­ня військовополонених, убивства заручників тощо. 30 вересня та 1 жовтня 1946 оголошено вирок. МВТ ви­знав під­судних вин­ними у здійснен­ні змови з метою під­готовки і веде­н­ня агресив. війн, злочин. агресії проти Австрії, Чехо-Словач­чини, Польщі, Данії, Норвегії, Бельгії, Югославії, Греції, СРСР та низки ін. країн; скоєн­ні числен. воєн. злочинів і найтяжчих злодіянь проти людяності. Було засуджено Г. Ґерінга, Й. Ріб­бентропа, В. Кейтеля, Е. Кальтенбрун­нера, А. Ро­зенберґа, Г. Франка, В. Фріка, Ю. Штрейхера, Ф. Заукеля, А. Йодля, A. Зейсс-Інкварта, М. Бормана (заочно) — до смерт. кари через повіше­н­ня; Р. Гесса, B. Функа, Е. Редера — до довіч. увʼязнен­ня; Б. Шираха та А. Шпеєра — до 20-ти р., К. Нейрата — до 15-ти р., К. Деніца — до 10-ти р. тюрем. увʼязне­н­ня. Справу важко хворого Ґ. Круп­па призупинено (не­вдовзі він помер), Р. Лей покінчив життя самогубством у нюрнбер. тюрмі, Г. Фріче, Ф. Папен, Я. Шахт були виправ­дані. Трибунал ви­знав злочин. організаціями керів. склад нацист. партії Німеч­чини, охорон­ні загони нацист. партії (СС), службу без­пеки (СД), держ. таємну поліцію (ґестапо), але не ви­знав такими штурм. загони нацист. партії (СА), уряд, верхов. командува­н­ня та ген­штаб і вказав, що чл. цих організацій можуть бути притягнені до суду індивідуально. Член МВТ від СРСР в окремій думці заявив про не­згоду з ріше­н­ням про неви­зна­н­ня злочин­ними цих організацій (хоча обвинуваче­н­ня вважало їх такими) та з виправ­да­н­ням Г. Фріче, Ф. Папена, Я. Шахта. У ніч на 16 жовтня 1946 засуджені до смерт. кари, окрім Г. Ґерінга, який покінчив життя самогубством, були повішені в нюрнбер. тюрмі. Нюрнбер. принципи (або Нюрнбер. право) під­тверджено під час процесу над гол. япон. злочинцями у 2-й світ. вій­ні, проведеного 1946–48 в Токіо. Створений для покара­н­ня цих злочинців Між­нар. воєн. трибунал для Далекого Сходу в своєму Статуті від­творив склади злочинів, ви­значених у Нюрнбер. статуті МВТ. Модель Н. п. роз­винуто в Законі № 10 Контрол. ради в Німеч­чині 1945, що стосувався покара­н­ня в окупац. зонах осіб, вин­них у вчинен­ні воєн. злочинів, злочинів проти миру та людяності. Його за­стосовували також нім. суди, яким союзниц. сили в рад., британ. і франц. зонах окупації надали від­повід­ну юрисдикцію. ГА ООН під­твердила принципи між­нар. права, викладені в Статуті МВТ та за­стосовані у його вироку. 1950 Комісія між­нар. права ООН кон­статувала ви­зна­н­ня Нюрнбер. принципів як між­нар. звичаєвого права, а 1954 опублікувала 1-й проект Кодексу злочинів проти миру і без­пеки людства (нові ред. — 1991, 1994, 1996). Найбільш резонанс. процесами над нацист. злочинцями стали справи А. Айхмана (Ізраїль, 1961) та К. Барбʼє (Франція, 1984), які в післявоєн­ні роки пере­ховувалися від правосу­д­дя.

Завантажити статтю