Нушич Бранислав

Визначення і загальна характеристика

НУ́ШИЧ Бранислав (Нушић Бранислав; до 18-ти р. — Алківіад Нуша, арум. Alchiviadi al Nuşa; 20. 10. 1864, Белґрад — 19. 01. 1938, там само) — сербський драматург, прозаїк, дипломат. Акад. Серб. АН (1933). Закін. Белґрад. університет (1886). Учасник серб.-болгар. вій­ни 1885, описав її у «Приповетке једног каплара». 1887 за сатир. вірш «Два раба» (опубл. у г. «Дневни лист»), у якому висміював серб. монархію, засудж. до 2 р. каторги (амністов. через рік). Від 1889 — на дипломат. службі; від 1900 — на керів. посадах у нар. театрах у Белґраді, Новому Саді, Скоп’є, Сараєві. 1927 повернувся до Белґрада. Засн. і голова Спілки юго­слав. драматургів. У 1930-і рр. співпрацював із ж. «Наша стварност», що консолідував антифашист. сили. Писав вірші, оповідання, а також повісті та романи: «Општинско дете» (1902), «Деветсто петнаеста» (1920), «Автобіографія» (1924), «Хајдуци» (1933). Його проза сповнена сатир. натяків на політ. порядки та громад. звичаї країни. Однак відомий насамперед як драматург. Н. створив численні сатир. комедії, що відіграли важливу роль в історії югослав. драматургії й театру. Досягнув успіху в зображенні нац. колориту, персонажів із яскравими характерами, міського сере­довища, створенні великих коміч. ситуацій. Висміював патріархал. устрій, провінціалізм, корумпов. чиновників, бюрократів, писарів та їхні родини. Його коме­дії гуморист. типу, осн. їхня мета — викликати сміх. Вони вміщують чимало елементів водевілю, веселої гри, бурлеску. Це свідчить про жанр. синкретизм як одну із важливих домінант коміч. тексту Н. Дотепність, жарт, анекдот, карикатура були для нього формами політ. сатири, а комічні ефекти в найкращих його творах мали глибоке коріння в реал. дійсності. Знач. вплив на написання п’єс мали твори М. Гоголя, зокрема комедія «Ревізор». Серед комедій Н. — «Народни посланик» (1883), «Сумњиво лице» (1887), «Про­тек­ција» (1889), «Обичан човек» (1899), «Свет» (1906), «Пут око света» (1910), «Госпођа министарка» (1929), «Мистер долар» (1932), «УЈЕЖ — Удружење југословен­ских еманципованих жена» (1933), «Ожалошћена породица» (1934), «Свиња» (1935), «Др» (1936), «По­којник» (1937). За мотивами його творів знято бл. 50-ти кінофільмів. Постановки на сценах укр. театрів: «Пані міністрова» — у Нац. драм. театрі ім. М. Заньковецької у Львові (реж. А. Бабенко), «Д-р» — у Нац. театрі рос. драми ім. Лесі Українки у Києві (реж. О. Гаврилюк і А. Рябін; обидві — 2013), «ОБЕЖ» — у Київ. драм. театрі на Подолі (2019, реж. В. Малахов). 15 березня 1931 в Белґраді виступив із промовою на урочистих зборах до 70-річчя від дня смерті Т. Шевченка (опубл. тоді ж у часописі «Политика», № 8210), де назвав поета голосом душі українського народу й наголошував на його любові до всього слов’янства. Окремі твори Н. українською мовою переклали О. Іванов, П. Сіпачов, М. Рильсь­кий, Д. Бобир, А. Лисенко, С. Сакидон, А. Боремович, З. Гук. Побл. Нар. театру в Белґраді споруджено пам’ятник Н., а в його будинку відкрито мемор. музей.

Завантажити статтю