Нушич Бранислав

НУ́ШИЧ Бранислав (Нушић Бранислав; до 18-ти р. — Алківіад Нуша, арум. Alchiviadi al Nuşa; 20. 10. 1864, Белґрад — 19. 01. 1938, там само) — сербський драматург, прозаїк, дипломат. Акад. Серб. АН (1933). Закін. Белґрад. університет (1886). Учасник серб.-болгар. вій­ни 1885, описав її у «Приповетке једног каплара». 1887 за сатир. вірш «Два раба» (опубл. у г. «Дневни лист»), у якому висміював серб. монархію, засудж. до 2 р. каторги (амністов. через рік). Від 1889 — на дипломат. службі; від 1900 — на керів. посадах у нар. театрах у Белґраді, Новому Саді, Скопʼє, Сараєві. 1927 повернувся до Белґрада. Засн. і голова Спілки юго­слав. драматургів. У 1930-і рр. спів­працював із ж. «Наша стварност», що консолідував антифашист. сили. Писав вірші, оповіда­н­ня, а також повісті та романи: «Општинско дете» (1902), «Деветсто петнаеста» (1920), «Автобіо­графія» (1924), «Хајдуци» (1933). Його проза сповнена сатир. натяків на політ. порядки та громад. звичаї країни. Однак ві­домий насамперед як драматург. Н. створив числен­ні сатир. комедії, що ві­діграли важливу роль в історії югослав. драматургії й театру. Досягнув успіху в зображен­ні нац. колориту, персонажів із яскравими характерами, міського сере­довища, створен­ні великих коміч. ситуацій. Висміював патріархал. устрій, провінціалізм, корумпов. чиновників, бюрократів, писарів та їхні родини. Його коме­дії гуморист. типу, осн. їхня мета — викликати сміх. Вони вміщують чимало елементів водевілю, веселої гри, бурлеску. Це свідчить про жанр. синкретизм як одну із важливих домінант коміч. текс­ту Н. Дотепність, жарт, анекдот, карикатура були для нього формами політ. сатири, а комічні ефекти в найкращих його творах мали глибоке корі­н­ня в реал. дійсності. Знач. вплив на написа­н­ня пʼєс мали твори М. Гоголя, зокрема комедія «Ревізор». Серед комедій Н. — «Народни посланик» (1883), «Сумњиво лице» (1887), «Про­тек­ција» (1889), «Обичан човек» (1899), «Свет» (1906), «Пут око света» (1910), «Госпођа мини­старка» (1929), «Мистер долар» (1932), «УЈЕЖ — Удружење југословен­ских еманципованих жена» (1933), «Ожалошћена породица» (1934), «Свиња» (1935), «Др» (1936), «По­којник» (1937). За мотивами його творів знято бл. 50-ти кінофільмів. По­становки на сценах укр. театрів: «Пані міністрова» — у Нац. драм. театрі ім. М. Заньковецької у Львові (реж. А. Бабенко), «Д-р» — у Нац. театрі рос. драми ім. Лесі Українки у Києві (реж. О. Гаврилюк і А. Рябін; обидві — 2013), «ОБЕЖ» — у Київ. драм. театрі на Подолі (2019, реж. В. Малахов). 15 березня 1931 в Белґраді ви­ступив із промовою на урочистих зборах до 70-річчя від дня смерті Т. Шевченка (опубл. тоді ж у часописі «Политика», № 8210), де на­звав поета голосом душі українського народу й наголошував на його любові до всього словʼянства. Окремі твори Н. українською мовою пере­клали О. Іванов, П. Сіпачов, М. Рильсь­кий, Д. Бобир, А. Лисенко, С. Сакидон, А. Боремович, З. Гук. Побл. Нар. театру в Белґраді споруджено памʼятник Н., а в його будинку від­крито мемор. музей.

Завантажити статтю