Нурі Закі

Визначення і загальна характеристика

НУ́РІ Закі (Нури Зәки; справж. — Ну­рутдзінау˘; 24. 12. 1921, с. Татарські Тюки, нині Татар­стан, РФ — 28. 02. 1994, м. Казань, Татар­стан) — татарський поет, пере­кладач. Учасник 2-ї світової вій­ни. Закін. Вищі літ. курси при Літ. ін­ституті в Москві (1957). У 1969–71, 1975–83 — гол. ред. ж. «Казан Утлари» («Вогні Казані»). Відп. секр. (1957–68) та голова правлі­н­ня (1971–74) СП Татар­стану, секр. правлі­н­ня СП СРСР (від 1971). Друкувався від 1937. Автор поем «Дан юлы» («Дорога Слави», 1949), «Күтәрелү» («Під­несе­н­ня», 1956), зб. віршів «Без яшибез иделдә» («Ми живемо на Волзі», 1951), «Ел буе яз» («Цілий рік весна», 1958), «Еллар нәм юллар» («Роки і дороги», 1971), «Куңел яктысы» («Свет души», 1980) та ін., фольклору «Гашыйк­лар җырлый» («Спів­ають закохані», 1960), «Бу без­нең китап» («Це наша книга», 1967), оповідань про партизан. боротьбу в роки вій­ни «Улгән­нәр дә уч алды» («І мертві мстили», 1962). Писав для дітей. Упорядник, пере­кладач та автор перед­мови до антології «Поети України» (1972), до якої вві­йшли вірші 43-х укр. поетів — від Г. Сковороди до шістдесятників. 1972 від­відав Україну. У пере­кладац. доробку — вір­ші Т. Шевченка: «Пере­бендя», «Іван Під­кова», «Заповіт», «Сон (Гори мої високії)», «О люди! Люди небораки!», «І виріс я на чужині», «За байраком байрак», «Пророк», «Я не нездужаю, нівроку», що вві­йшли до татар. вид. «Кобзар» (1953; усі — Казань).

Б. В. Хоменко

Завантажити статтю