Нормування екологічне

НОРМУВА́ННЯ ЕКОЛОГІ́ЧНЕ  — встановлення допустимих меж зміни природного стану довкілля без порушення умов його саморегулювання, -очищення та -відновлення. Спрямоване на забезпечення якості довкілля (ступеня відповідності природ. і створених людиною умов потребам суспільства і живих організмів біосфери). Інструментом Н. е. є екол. нормативи — науково обґрунтовані обов’язк. межі збереження структури й функцій екосистеми будь-якого ієрархіч. рівня, а також усіх екол. компонентів, які необхідно враховувати в госп. діяльності. Н. е. полягає у встановленні ступеня максимально можливого втручання людини в екосистеми, коли забезпечується збереження цих екосистем; розробленні заходів, пов’язаних із визначенням у юрид. порядку обсягів будь-якого антропоген. впливу на екосистеми, які не загрожують нормал. функціонуванню останніх. Базою для Н. е. є екол. стандарти й нормат. документи Міністерства захисту довкілля та природ. ресурсів України — «Система стандартів з охорони навколишнього середовища. Основні положення» (1996) та низка метод. вказівок щодо визначення забруднення атмосфери, води, ґрунтів. Осн. завдання Н. е.: упорядкування екол. вимог (регламентація); встановлення методів екол. спостережень і конт­ролю, методів і режимів використання природ. ресурсів; постійне вдосконалення показників безпеч. якості довкілля; розроб­лен­ня та впровадження нових екол. норм і стандартів. До системи Н. е. входять нормативи: екол. безпеки, обмежувал. екологічні, природоохоронні технологічні. За видом негатив. впливу Н. е. регламентує забруднення хім., фіз., біол., механічне. За часом негатив. впливу встановлюють тимчас., разові, тривалі, постійні нормативи. Держ. нормативи (стандарти) є обов’язковими для виконання та вводяться в дію в порядку, встановленому законодавством України. Традиційно для забезпечення якості довкілля використовують гранично допустимі концентрації (ГДК) різних забруднювачів, гранично допустимі скиди (ГДС), гранично допустимі викиди (ГДВ), а також гранично допустимі навантаження (ГДН) на екосистему, тер. чи ландшафт. ГДК є нормами санітарно-гігієнічними. Вони стосуються здоров’я людини, а не екосистем та їхніх біотич. компонентів. Це норматив, орієнтований на таку кількість токсиканту, що за умов тривалої дії не призводить до негатив. змін в організмі людини. Він не враховує здатності токсикантів до трансформації в довкіллі, зонал. й регіонал. особливості біотич. і абіотич. складових екосистем, вік біотич. об’єктів і стан їхнього здоров’я, асиміляц. ємність екосистем, а також ефект, зумовлений комплекс. впливом (синергіч. ефект) на біотич. об’єкт кількох токсикантів одночасно, що спостерігається в переваж. більшості випадків. Тому останнім часом ведуться пошуки інтеграл. (комплекс.) екол.-гігієн. характеристик, які б дали змогу адекватно оцінювати як стан дов­кілля і біоти, так і чинник ризику (напр., генетичного). При нормуванні шкідл. речовини (забруднювачі довкілля) поділяють на 4 класи небезпечності: надзвичайно небезпечні (свинець, бензопірен, діоксин), високонебезпечні (феноли, двооксид азоту), помірно небезпечні (сірчаний газ, пил), малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак). ГДВ, ГДС і ГДН обчислюють на основі ГДК, які визначає голова сан. інспекції або рекомендують відповідні установи чи комісії на основі результатів складних комплекс. наук. досліджень і лаборатор. експериментів, а також відомостей, одержаних під час різних аварій, катастроф, воєн, стихій. лих. Використовують 2 види ГДК — макс. разову дозу, яка не призводить до рефлектор. реакцій людини, та середньодобову дозу, яка не є шкідливою в разі тривалої (протягом місяців, років) дії. Іноді виділяють ГДК робочої зони (не зав­дає шкоди при щоден. роботі протягом 8 год за весь труд. стаж). Станом на 2006 визначено бл. 1100 ГДК забруднювачів води, бл. 600 — повітря, бл. 30 — ґрунтів і лише бл. 50 ГДК для токсикантів комплекс. негатив. дії. Для об’єктив. оцінки стану дов­кілля необхідно знати принаймні 20 тис. ГДК різних забруднювачів, які виробляє людина. Особл. категорія Н. е. — екол. нормування шуму, вібрацій та електромагніт. випромінювань. Важливим досягненням у сфері Н. е. на міжнар. рівні є створення стандартів тех. комітетів ISO (англ. Interna­tional Standard Organization) ISO/TK 146 «Якість повітря», ISO/TK 147 «Якість води», ISO/TK 142 «Якість ґрунтів» та ISO/TK 207 «Управління навколишнім середовищем». ТК 207 розробив стандарти серії ISO 14 000 (1996–2000), що стосуються всіх сфер людської діяльності (надання міжнар. системи тестів і методів визначення захищеності довкілля: питання екол. аудиту, упр., етикетування, оцінки життєвого циклу, термінів тощо). Стандарти ТК ISO доб­ровільні, але їх дотримання сприятиме екологічно збалансов. розвитку суспільства.

Завантажити статтю