Нормативи праці та нормування праці

Визначення і загальна характеристика

НОРМАТИ́ВИ ПРА́ЦІ ТА НОРМУВА́ННЯ ПРА́ЦІ Нормативи праці — вихідна нормативна база для встановлення технічно обґрунтованих норм праці на підприємстві. Н. п., зазвичай, є універсальними, їх часто встановлюють у віднос. показниках. На основі одного або кількох Н. п. визначають норму праці. Будь-яку норму встановлюють на конкрет. вид роботи або відпочинок в абсолют. показниках у певних організац.-тех. умовах виробництва. Трудові процеси та умови їхнього виконання на різних підприємствах суттєво різняться, що обумовлює наявність великої кількості Н. п. До осн. належать нормативи часу, обслуговування, чисельності та підлеглості, також використовують нормативи режимів роботи устаткування. Нормативи часу є поширеним видом нормативів для конкрет. умов виконання труд. процесу. У нормуванні праці використовують нормативи підготовчо-завершал., осн., допоміж. часу, часу обслуговування робочого місця, часу перерв на відпочинок та особисті потреби. Такі нормативи призначені для нормування машин. і ручних робіт, окремих прийомів ручних робіт, а також робіт, пов’я­заних з упр. та обслуговуванням обладнання. Нормативи обслуговування визначають співвідношення між кількістю працівників, які виконують функції обслуговування певних об’єктів (верстатів, робочих місць, людей, вироб. площі тощо), та кількістю цих об’єктів. Нормативи обслуговування використовують для нормування чисельності багатоверстатників, працівників, зайнятих ремонтом обладнання, прибиранням та ін. За нормативами чисельності розраховують необхідну кількість працівників з обслуговування різних комплексів (технол., енергет., транспорт.), а також фахівців і тех. службовців, зокрема економістів, конструкторів, технологів та ін. Нормативи підлеглості характеризують співвідношення між кількістю керівників і підлеглих їм працівників. Залежно від призначення та сфери використання виокремлюють заг.-пром., галуз. і місц. нормативи. Заг.-пром. нормативи використовують для нормування однакових труд. процесів на підприємствах різних галузей промисловості, галуз. — для нормування труд. процесів на підприємствах однієї галузі промисловості (напр., нормативи обслуговування на підприємствах хім., металург., цукр. пром-стей). Галуз. нормативи розробляють н.-д. і проектно-конструктор. організації, місц. — підприємства на специф. роботи, на які не розроблено галуз. і заг.-пром. нормативів, або якщо наявні організац.-тех. умови не дозволяють використовувати їх. Залежно від міри укрупнення розрізняють диференц. та укрупнені нормативи. Диференц. нормативи розробляють для виконання окремих трудових рухів, дій та прийомів. Їх використовують на підприємствах, де потрібна висока точність норм. Диференц. нормативи часу на виконання трудових рухів називають мікроелементними. Укрупнені нормативи розробляють для виконання сталого комплексу трудових прийомів. За формою подання інформації виокремлюють аналіт., графічні й табличні нормативні матеріали. Н. п. мають забезпечувати необхід. рівень точності норм праці та давати змогу використовувати їх у різних організац.-тех. умовах. Ступ. точності залежить від типу виробництва та характеру робіт. Для масового і великосерій. виробництва достатньою є точність ±5–7 %, серій. — ±10 %, одинич. — ±15–20 %. Н. п. необхідно систематично (не рідше ніж один раз на 3–5 р.) переглядати з урахуванням організац.-тех. змін у виробництві та компетентності працівників. Обґрунтовані Н. п. полегшують роботу з нормування, знижують її трудомісткість, дають змогу визначити якісні норми затрат праці, що є підґрунтям ефектив. планування та організації діяльності. Нормування праці — процес обґрунтованого визначення міри праці як необхідної і достатньої кількості та якості праці для виконання визначеної роботи, виготовлення конкретної продукції, надання послуг у певних організаційно-технічних умовах виробництва. У процесі Н. п. враховують необхідні затрати часу на певну операцію труд. процесу в певних організац.-тех. умовах і встановлюють міру праці у вигляді норм. Н. п. також можна розглядати як галузь наук. знань, різновид практич. діяльності людини (конкрет. фах), а також як функцію певного структур. підрозділу підприємства (бюро Н. п.) та посадової особи (нормувальника). Н. п. на підприємстві дає змогу досягнути оптимал. частки затрат праці на одиницю продукції, що сприяє зниженню питомих затрат ін. видів вироб. ресурсів. За допомогою норм праці визначають вироб. програми підрозділів, планові завдання для окремих робочих місць, кількість обладнання та планове використання ви­роб. потужності підрозділів і підприємства загалом; на їхній основі — планову трудомісткість виготовлення деталей і виробів та необхідну чисельність працівників, розраховують фонд оплати праці, собівартість продукції, календарно-планові нормативи (розмір партій, тривалість вироб. циклів, обсяги незавершеного виробництва). З нормами праці пов’язані розцінки, валові витрати, ціни на продукцію, рентабельність виробництва, технол. структура й кількість обладнання, вартість осн. фондів, їхня амортизація, фондовіддача та вироб. потужність підприємства. Вони є основою рац. організації праці та виробництва. У процесі розрахунку норм визначають оптимал. послідовність виконання операцій труд. процесу, планування робочих місць, їхнього обслуговування. Проектуючи трудові процеси, необхідно враховувати затрати робочого часу на виконання окремих операцій, визначати необхідну кількість обладнання, чисельність працівників, оптимізувати їхнє навантаження протягом робочого дня (зміни), визначати тривалість вироб. циклу. Н. п. лежить в основі раціоналізації труд. процесів. Вивчення затрат робочого часу дає змогу виявити недоліки в організації виробництва, методах і прийомах праці та розробити заходи щодо їхнього усунення. Правильно визначені норми затрат часу на виконання операцій труд. процесу застосовують для обґрунтування рац. режимів праці та відпочинку, що є важливим для забезпечення високої працездатності працівників та продуктив. роботи без шкоди для здоров’я людини. Н. п. — дієвий засіб оптимізації затрат ресурсів праці, коштів на оплату праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці, а отже й підвищення конкурентоспроможності підприємства. Застосовуються різні норми праці: часу, виробітку, обслуговування, чисельності. Норми часу — кількість робочого часу, об’єктивно необхідного для виконання певної роботи та її окремих елементів одним працівником чи групою працівників певної кваліфікації у певних організац.-тех. умовах виробництва. Як одиницю виміру часу використовують хвилину, годину, день. Норми виробітку — кількість одиниць продукції в натурал. показниках, яку повинен виконати один працівник чи група працівників певної кваліфікації за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць) у певних організац.-тех. умовах виробництва. Норми обслуговування — кількість об’єктів (верстатів, робочих місць, людей, вироб. площі тощо), що їх повинен якісно обслуговувати один працівник чи група працівників певної кваліфікації за одиницю робочого часу. Норми чисельності персоналу — кількість працівників, необхідних для якісного виконання певного обсягу робіт, функцій.

Завантажити статтю