«НОРМАЛІЗА́ЦІЯ» — спроба полагодже­н­ня українсько-польських від­носин у Галичині в 1935–38. Започаткована 1935 угодою між УНДО та польським урядом, попереднє поро­зумі­н­ня досягнуте на зу­стрічі міністра внутрішніх справ Польщі М. Зиндрама-Косцялковського з В. Мудрим, О. Луцьким і В. Целевичем. Зміну політики УНДО спричинили по­ступова ліквідація демократичного парламентського устрою в Польщі, що унеможливило ефективну діяльність легальної опозиції; тиск з боку лідерів українського ко­оперативного руху, які потребували політичної стабільності для успішного господарюва­н­ня; антиукраїнський терор у СРСР; польсько-німецьке зближе­н­ня. УНДО уклало виборчу угоду із Без­партійним блоком спів­праці з урядом, до якої при­єд­налася також Українська народна обнова (УНО). На виборах 1935 i 1938 галицькі українці отримали 14 місць у сеймі (УНДО — 13, УНО — 1) і 5 у сенаті (УНДО — 4; УНО — 1). Українська парламентська ре­презентація голосувала за державний бюджет, військові законо­проекти тощо. Водночас урядові було пред­ставлено 18 постулатів, що перед­бачали припине­н­ня колонізації східних земель поляками, викори­ста­н­ня української мови у державних установах, публічних ін­ституціях i самоврядуван­ні, від­новле­н­ня державних шкіл з українською мовою на­вча­н­ня, заснува­н­ня українського університету, амністію для політвʼязнів, скасува­н­ня концтабору в Березі Картузькій та ін. Уряд зробив певні кроки назу­стріч українцям: нового голову УНДО В. Мудрого обрано віце-маршалом сейму, А. Горбачевського — віце-маршалом сенату; оголошено амністію політвʼязням; деякі українські ін­ституції одержали урядові субсидії; до­зволено вживати термін «український» поряд з «руський» і «русинський». Проте більшість українських постулатів не була виконана, а становище українців у різних сферах продовжувало погіршуватися. Проти «нормалізації» ви­ступили інші українські партії, її навіть критикувала опозиція в УНДО (Д. Левицький, В. Кузьмович, І. Кедрин-Рудницький, О. Луцький та ін.), що гуртувалася довкола газети «Діло». 1937 українські політичні групи, опозиційні до «нормалізації», створили Контактний комітет. У тому ж році польський уряд започаткував новий курс національної політики, що поклав край угоді з українською політичною елітою. Ці об­ставини, а також зміни у між­народній ситуації (активізація воєн­них приготувань Німеч­чини, справа Карпатської України) спонукали УНДО зайняти жорсткішу позицію. У грудні 1938 Українська парламентська ре­презентація внесла «Проект кон­ституційного закону Галицько-Волинської Землі», що перед­бачав на­да­н­ня автономії Західній Україні. Від­хиле­н­ня законо­проекту стало приводом для пере­ходу УНДО в опозицію і остаточної від­мови від «нормалізації».