Носівка

НО́СІВКА – місто Ніжинського (до липня 2020 – Носівського) району Чернігівської області. 2016–20 з Носів. міської (села Дебреве, Лісові Хутори (до 2016 – Жовтень), Лукашівка, Підгайне), Володьководівиц. (до 2016 – Червонопартизан.; села Дослідне, Кобилещина, Коробчине, Криниця, Ставок, Сулак), Держанів. (села Адамівка, Ведмедівка), Іржавец., Козарів. (с. Андріївка), Тертишниц. (села Яблунівка (до 2016 – Шлях Ілліча), Ясна Зірка) сільс. рад утвор. Носів. міську громаду (548,9 км², 19 938 осіб). Н. знаходиться на р. Носовочка (притока Остра, бас. Десни), за 100 км від обл. центру та 30 км від райцентру. Пл. 26,8 км². За переписом насел. 2001, проживали 15 966 осіб (складає 87,5 % до 1989); станом на 1 січня 2020 – 13 310 осіб; переважно українці. Залізнична станція. Пам’ятки археології: городище (10–13 і 16–18 ст.) та посад (10–13 ст.) літопис. м. Носів на Руді (вперше згадується в Іпатіїв. літописі під 1147), поселення Носівка-1 (2–1 тис. до н. е.), Носівочка-1 (1-а пол. 1 тис.), Кар’єр, Носівочка, Піший Майдан (усі – 3–5 ст.), Запольне, Кратківка, Ферма (усі – 3–5 і 12–13 ст.), Очисні (10–13 ст.), Падунівщина, Погост, Спортшкола (усі – 11–13 ст.), курганна група Розкопана Могила, кургани Кругла Могила, Павлушина Могила, Шавулина Могила, 3 безімен. кургани (усі – 2–1 тис. до н. е.). Носів на Руді входив до Чернігово-Сівер. землі, а після її розпаду – до Черніг. князівства, що у 1240-х рр. потрапило в залежність від правителів Золотої Орди. Від серед. 14 ст. – у складі Великого князівства Литовського. Спочатку адміністративно належав до Київ. князівства, від 1471 – до Київ. воєводства. У 15 ст. згадується під назвою Носове. Після Люблін. унії 1569 – у складі Польщі. Тривалий час навколишні землі входили до Остер. староства. Від 1630-х рр. – центр Носів. староства, що перебувало у власності магната А. Киселя. Жит. брали участь у селян.-козац. повстаннях під керівництвом П. Бута (Павлюка; 1637), Я. Остряниці (1638), Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від 1648 – сотенне містечко Ніжин., від 1667 – Київ. полків. Двічі 1662 і 1679 Н. була спалена татар. ордою. У 17–18 ст. функціонували 5 козац. шкіл. 1719 та 1735 у Н. відбулися виступи козаків проти утисків старшини. У 18 ст. частиною носів. земель володіли князі Кушелеви-Безбородьки, від 1751 – також Н. Розумовська. 1781–96 – містечко Черніг. намісництва; 1797–1802 – Малорос., 1802–1925 – Черніг. губ.; 1781–1923 – Ніжин. пов. 1847 у центр. частині побудовано цукр. завод (1885 перенесено на нове місце, у рад. період – комбінат, 2008 збанкрутував). 1861 через Н. проходила похоронна процесія з тілом Т. Шевченка (побл. залізнич. вокзалу встановлено погруддя поета). Після 1861 – центр волості. 1866 був 1991 двір, проживали 11 123 особи. У цей період функціонувало міністер. училище; окрім цукроварні, працювали винокур. і цегел. заводи, відбувалися 3 ярмарки на рік. 1897 – 3155 дворів, 16 947 жит.; 1910 – 19 638 мешканців. 1911 побл. Н. засн. с.-г. дослідну станцію (нині Носівська селекційно-дослідна станція Миронівського інституту пшениці ім. В. Ремесла НААНУ, с. Дослідне; нині її будівля – пам’ятка архітектури місц. значення). Діяли 3 земські школи та 5 церков: муровані – Свято-Троїц. (збудована 1765), Свято-Микол. (1834; нині обидві – пам’ятки архітектури місц. значення), Свято-Воскресен. (1891); дерев’яні – Свято-Успен. (1796, на поч. 20 ст. зведено нову) та Спасо-Преображен. (1877). У 1917 в Н. відбувалася гостра боротьба між силами УЦР і більшовиками. Від березня 1918 до січня 1919 – під контролем нім. військ, від серпня до листопада 1919 – денікінців, від січня до серпня та від листопада 1919 – більшов. загонів. 1923–30 – у складі Ніжин. округи; від 1932 – Черніг. обл.; 1962–65 та від 2020 – Ніжин. р-ну. 1923–62, 1965–2020 – райцентр. Від серед. 1920-х рр. – село, від 1960 – місто. Наприкінці 1920-х рр. у Н. працювали понад 150 підприємств (переважно дрібних), кілька с.-г. артілей. 1930 створ. МТС. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Під час нім. окупації (14 вересня 1941 – 15 вересня 1943) в околицях діяло велике партизан. з’єднання. У звільненні Н. брав участь Герой Радянського Союзу О. Ройченко. Є брат. могили рад. воїнів-визволителів (на вул. Гагаріна; на вул. Ділова; на перетині вул. Центральна та Троїцька) і партизанів (вул. Козацька), група брат. могил рад. воїнів і партизанів (3; на вул. Центральна). Встановлено мемор. комплекс на честь 2643-х воїнів-земляків і 84-х робітників цукр. заводу, які загинули в роки 2-ї світової війни. У 2-й пол. 20 ст., окрім цукр. комбінату, працювали міжколгоспне об’єдн. з виробництва яєць і м’яса птиці, філія Ніжин. ВО консерв. промисловості, маслороб., хліб., цегел. заводи, мебл. ф-ка; нині – наук.-вироб. комерц. центр «Прес» (засн. 1994; виготовляє обладнання та механізми для гірн.-добув. промисловості, стрічк. конвеєри, комплектуючі вузли та деталі до них, конвеєрні ролики та роликоопори різних типорозмірів) і кондитер. ф-ка «Десна» (2005; вівсяне та здобне печиво, грисині, пряники, мафіни, кекси, сушки). У Н. – 5 заг.-осв. закладів (зокрема й г-зія), 3 дитсадки, ДЮСШ, школа мистецтв; міські Будинок культури та б-ка; лікарня. Друкують г. «Носівські вісті». Нар. колективи: концерт. хор «Васильки», хор міського Будинку культури, ансамбль укр. пісні «Горлиця», ансамбль пісні «Полісяни», оркестр духових інструментів, ансамбль танцю «Носівчанка», хореогр. ансамбль «Кришталевий черевичок», кіностудія «Колос». Здобув популярність зразк. танц. колектив «Світлячок». Серед видат. уродженців – фахівець у галузі технології машинобудування Л. Бондаренко, фахівець у галузі механіки В. Козлов, фізик В. Ляшенко, фахівець у галузі радіотехніки Г. Макушенко, лікар-токсиколог І. Брахнова, філософ М. Бровко, гідрогеолог Ф. Руденко, правознавець, Герой Соц. Праці Р. Руденко, економіст В. Труш; драматург, критик, засл. діяч мистецтв УРСР І. Кочерга, поет, літ. критик М. Скрипець, письменник, перекладач І. Чирко, журналісти Є. Вербило, С. Довгаль, фотожурналіст М. Ляшенко; живописець, нар. художник СРСР С. Шишко, засл. арх. України Л. Данилко; актор, нар. арт. України В. Висовень, кобзар, лірник, співак, нар. арт. України В. Нечепа, співак, засл. арт. УРСР І. Диков, хоровий диригент, засл. арт. України В. Згуровський; легкоатлет (десятиборство) А. Газюра; Герой Радянського Союзу М. Кикош. З Н. пов’язані життя та діяльність письменників, журналістів В. Сенцовського та Л. Серебрякова; церк. діяча УАПЦ Миколи (Ширяя); повного кавалера ордена Слави Г. Шекери.

Літ.: Носівка і Носівщина: Бібліогр. покажч. Чг., 1997; Буняк І. Я., Буняк А. І. Сторінки історії Носівки. Ч. 1. К., 1997; ч. 2. Ніжин, 2003; Репан О. А. Вибори у містечку Носівка: Проблема заміщення посади сотника у другій половині 1730-х рр. // Січеслав. альм.: Зб. наук. пр. з історії укр. козацтва. Дн., 2005. Вип. 1; Давиденко О. І. Носівці більше тисячі років: розповіді про рідний край. К., 2008; Фурса В. М. З історії освіти Носівщини. Кн. 1. Освітні заклади Носівки. Ніжин, 2018.

І. І. Власенко, М. М. Зуб

Рекомендована література

Носівка і Носівщина: Бібліогр. покажч. Чг., 1997;
Буняк І. Я., Буняк А. І. Сторінки історії Носівки. Ч. 1. К., 1997;
ч. 2. Ніжин, 2003;
Репан О. А. Вибори у містечку Носівка: Проблема заміщення посади сотника у другій половині 1730-х рр. // Січеслав. альм.: Зб. наук. пр. з історії укр. козацтва. Дн., 2005. Вип. 1;
Давиденко О. І. Носівці більше тисячі років: розповіді про рідний край. К., 2008;
Фурса В. М. З історії освіти Носівщини. Кн. 1. Освітні заклади Носівки. Ніжин, 2018.