Норинськ

Визначення і загальна характеристика

НО́РИНСЬК — село Коростенського (до липня 2020 — Овруцького) ра­йону Житомирської області. 2017 Норин. сільс. раду (пл. 49,3 км²; під­порядк. села Мощаниця та Під­велідники) при­єд­нано до Овруц. міської обʼ­єд­наної територ. громади. Н. знаходиться на Словечансько-Овруцькому кряжі, у ме­жах Житомирського Поліс­ся, на р. Норин і її притоці Мощаниця (бас. Припʼяті), за 20 км від м. Ов­­руч та 3 км від залізнич. ст. Хайч­норин. За пере­писом насел. 2001, у селах Норин. сільс. ради проживали 1570 осіб (з них у Н. — 1360); станом на 2018 — 1269 осіб; пере­важно українці. Виявлено поселе­н­ня доби неоліту, давньорус. городище та курган. могильник. Н. вперше згадується 1456 у грамоті київ. князя Семена Олельковича, за якою поселе­н­ня ві­ді­йшло до Лазаря Браєвича. 1517 великий князь Литовський Жиґмонт подарував ці землі шляхтичам Аксакам. У Н. було багато різних власників, серед яких й укр. шляхтичі Немиричі. Після Люблін. унії 1569 від Великого князівства Литовського у складі Київ. воєводства ві­ді­йшов до Польщі. Від­тоді до 1923 — у межах Овруц. пов. 1624 польс. король Сиґізмунд ІІІ надав Маґдебур. право. Здавна існувала Норин. волость (згадується у писем. джерелах у 1-й пол. 17 ст.), до якої на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. уві­йшла Веледниц. волость (див. Нові Велідники). 1628 було 18, 1640 — 410 дворів. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 і Вічним миром 1686 Н. залишився у складі Польщі. Після її 2-го поділу 1793 ві­ді­­йшов до Рос. імперії. 1793–95 — містечко Заслав., 1795–1925 — Волин. губ. 1863 зведено деревʼяну церкву св. Миколая (зруйновано у 20 ст.). 1864 від­крито школу. 1873 виявлено поклади червоного граніту, 1881 — вогнетривкої глини. 1885 було 69 дворів, мешкали 720 осіб, діяли церква, синагога, працювали 2 водяних млини. У цей період проводили 4 ярмарки на рік; роз­вивалося ремісництво, зокрема ковальство, гончарство, бондарство, ткацтво, вишивальництво, чинбарство, мешкало багато шевців, кравців, добували дьоготь, смолу. 1906 — 185 дворів і 1216 жит. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30, 1935–37 — у складі Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл.; 1923–26 — Лугин. (утвор. з Лугин. і Норин. волостей), 1926–2020 — Овруц., від 2020 — Коростен. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. 1933 засн. граніт. карʼєр, на базі якого 1945 введено в екс­плуатацію щебеневий завод (нині ПрАТ). Від серпня 1941 до листопада 1943 — під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 252 воїни-земляки, з них понад 120 загинули (встановлено памʼятник). Діяли рад. партизан. загони. Є брат. могили воїнів-визволителів і жертв нацизму. У Н. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Діє церква св. Миколая. У дит. роки тут у діда часто гостював художник-монументаліст М. Шехтман.

Літ.: Бондаренко С. Д. Земля Древлянська: істор. нарис про Овруч­чину. Ж., 2003; Задорожна О. Норинська волость Немиричів першої половини XVII столі­т­тя: склад, формува­н­ня, населе­н­ня // Крає­­знавство. 2009. № 3–4.

В. І. Бортник

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю