Нищук Євген Миколайович
НИЩУ́К Євген Миколайович (29. 12. 1972, Івано-Франківськ) — актор, політичний діяч. Чоловік О. Нищук. Народний артист України (2015). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2019). Голова Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка (від 2023). Закінчив Київський інститут театрального мистецтва (1993; викл. В. Зимня). 1995–2014 — актор Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» (Київ); від 2015 — у Національному драматичному театрі ім. І. Франка (Київ): від 2024 — генеральний директор та художній керівник. Постійне самовдосконалення актора зумовлює внутрішню психофізичну гнучкість виконавчої майстерності, породжує абсолютне відчуття стилю і жанру драматургічного твору, сприяє створенню глибоко психологічних, гранично правдивих образів будь-якого амплуа — від комедії до високої трагедії. 2004 розпочав активну суспільно-політичну діяльність, зокрема, під час Помаранчевої революції був «голосом Майдану» (Київ). Також він став модератором на сцені Євромайдану 2013–14 (Київ). У лютому–грудні 2014 і 2016–19 — Міністр культури України. Брав участь у створенні Українського інституту книги (Київ, 2016), підготовці Законів України «Про культурний фонд» (2017) та «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019).
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Сергій Єсенін («Мені тісно в імені своєму…» Т. Іващенко), Раймон Ассо («Ассо та Піаф» О. Миколайчука-Низовця), Микола Вінграновський («Прекрасний звір у серці» за поезією М. Вінграновського), Павло Тичина («Сріблясті голуби у небесах» за творами П. Тичини), В’язень честі («Момент кохання» за творами В. Винниченка), Тарас Шевченко («Тарас. Слова» Б. Стельмаха), Ерік XIV (однойм. вистава за А. Стріндберґом), Фіґаро («Весілля Фіґаро» П.-О. Бомарше), Роберт Локамп («Три товариші» за Е.-М. Ремарком).
Завантажити статтю
Людина 
