Нігілізм

Визначення і загальна характеристика

НІГІЛІ́ЗМ (від лат. nihil — ніщо) — світоспоглядання та спосіб людського світовідношення, що містить інтенції заперечення, свавілля, відчаю, розчарування, недовіри тощо. Н. виражається у запереченні існування Бога, безсмертя душі, свободи волі, могутності розуму, можливості пізнання, об’єктивності моралі, духовних підвалин буття, культурних засад, суспільного устрою, прав націй на самоідентифікацію та самовизначення, оптимістичних перспектив людської історії.

Абсолютною формою Н. є самогубство й жага до тотальної руйнації, але найчастіше він виявляється через відносні форми, тобто скасовування або знецінення певного аспекту реальності з метою піднесення інших. Акти негації в нігілістичній свідомості пов’язані з усвідомленням людської неспроможності пояснити чи обґрунтувати всі підстави буття, а також із відчуттям непевності. Виявом Н. є світонастанова, що відповідає ситуації межування з екзистенційною «безоднею»; зрештою, він стає засобом переоцінки цінностей.

У Н. існують 2 позиції: «пасивна», що базується на інтровертній поведінці, та «активна», яка виходить із позиції сили, що здатна дієво перетворювати світ. В українському Н. ця типологія представлена войовничістю «vita heroica» й фаталістичним песимізмом представників «vita minima», тобто агресивною позицією перебільшення потенцій національного буття і психологічними комплексами меншовартості та кривдженості.

Крім заперечення, Н. притаманні: здатність до «неантизації» (спосіб звільнення місця для легітимації нових моделей); песимістична іронія (метаісторичний спосіб оцінювання цивілізаційних процесів); інтелектуальна провокація (випробування цінностей); редукція до профанного (актуалізація того, що виходить за межі осердя культури); бунт як містерійно-вакхічний прояв; ситуація абсурду (відчуття відчуженості в світі); прояви гри (неупереджений спосіб сприйняття дійсності в процесі відкриття шляхів свободи).

В історії нігілістичного звершення виокремлюють «філософський» (метафізичний, епістемологічний, етичний та теологічний), «суспільно-політичний» та «естетичний» Н. У добу Античності ідеї Н. проявлялися у вченнях софістів, кіренаїків, кініків, епікурейців та скептиків. Середньовічний Н. постає як акт єретичного відсторонення від Бога через створення вільного інтелектуального простору, з одного боку, та через впровадження владних структур із метою утвердження християнської догматики, з іншого. У добу Відродження набула загострення трагедія ілюзорно-вільної особистості, абсолютизація якої в індивідуалістичному самоствердженні сягала межевого рівня. Людина прагнула позбутися зовнішніх підвалин свого онтологічного опертя й намагалася покладатися лише на себе. Нігілістичне самоуповноваження людини Нового часу позначається матеріалізмом, ідеями Просвітництва 17–18 ст. (перебільшені домагання на отримання абсолютного знання, нездатність пояснити свободу, зведення людини до «понятійного існування», а історії — до руху та взаємозв’язку категорійних рядів). Знецінення повноважень розуму на абсолютне панування призвело до краху оптимізму та спричинило появу песимістичних учень (А. Шопенгауер, С. К’єркеґор), індивідуалістичного Н. (М. Штирнер) та радикально-анархічне відкидання суспільного устрою (російський тероризм 19 ст.).

У Ф. Ніцше Н. став усвідомленою характеристикою західної культури. Добою Н. він називав історичний процес втрати влади надчуттєвого над сущим, до якого причетні християнство, поява моралі та філософська істина. Процес знецінення цих ідеалів позначений фразою: «Бог помер». На зламі 19–20 ст. виникли дискурси «підозри», позначені Н. Це активний Н., що втілився у викритті оман цінностей культури (Ф. Ніцше), відчуження пролетаря, який прагне активного звільнення праксису від владних фантомів капіталу (К. Маркс), а також в активізації свідомості людини, яка опановує смислами дійсності, супротив репресивної дії культури, покликаної лише збільшувати царину позасвідомого (З. Фройд).

Катастрофізм 20 та поч. 21 ст., світові війни, поява та крах тоталітарних систем, техногенні аварії, небезпека екологічних криз, небувалі людські жертви, тероризм уможливили ідеї «кінця історії», «смерті» культури та людини.

Завантажити статтю