Ніжин

НІ́ЖИН — місто обласного значе­н­ня Чернігівської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У 2018 з Ніжин. міської та Кунашів. сільс. (під­порядк. села Наумівське та Паливода; 524 жит.) рад утвор. Ніжин. міську обʼ­єд­на­ну територіал. громаду (106 км²), до якої 2020 зараховано Пере­я­слів. сільс. раду (нині тер. громади 110,6 км², мешкає 68 852 особи). Н. знаходиться у пд. частині Чернігівського Поліс­ся, на р. Остер (притока Десни, бас. Дні­пра), за 150 км від Києва та 83 км від обл. центру. За пере­писом насел. 2001, у місті проживали 76 625 осіб (складає 95,1 % до 1989), пере­важно українці (90,2 %), а також росіяни (7,1 %), білоруси, євреї, поляки, греки й ас­сирійці; станом на 1 січня 2019 — 69 046 осіб. Н. є одним із гол. транс­порт. вузлів регіону. Проходять автомобіл. шляхи Чернігів–Н.–Прилуки–Пирятин, Н.–Бобровиця–Нова Басань; за бл. 7 км від міста — автомобіл. шлях між­нар. значе­н­ня Москва–Київ. Діють вузл. залізнична станція й аеро­дром Держ. служби із над­звичай. ситуацій України. Внутр.-міські пасажир. пере­везе­н­ня здійснюють автобусами серед. і малої місткості (14 по­стій. маршрутів). Роз­винена мережа між­міського транс­порту. Міста-по­братими: Свідниця (Польща, від 1992), Яніна (Греція, від 2004) та Прейлі (Латвія, від 2016). Істор. місцевості: Бабичівка, Біліківка, Будзулівка, Ветхе, Воробʼївка, Галатівка, Євлашівка, Ковалівка, Козарівка, Круча, Лихохудівка, Магерки, Мигалівка, Нове Місто, Сидорівка, Шеперівка, Щербинівка.

Істор. датою заснува­н­ня Н. прийнято вважати 993 (у 1993 від­бувалося урочисте святкува­н­ня 1000-ліття міста). Виявлено артефакти часів неоліту, бронзи та ран­нього заліза, зокрема й черняхів. культури. Памʼятки археології: комплекс літопис. м. Ніжатин Пере­яслав. князівства (згадується під 1135 і 1147; на лівому березі Остра, в центр. частині сучас. міста, вулиці Небесної сот­ні, Чернігівська, Редьківська, І. Тургенєва, Червона гребля, Б. Хмельницького) — городище-дитинець («Замок») й окольне місто («Крєпость») 10–19 ст., посад 10–13 ст., поселе­н­ня 16–17 ст. («Нове місто»); літописне городище Уненіж Черніг. князівства (згадується під 1147; на пн.-сх. околиці в ур­очищі Городок, на правому березі Остра); місце літопис. битви побл. Ніжин-озера на Нежатиній ниві під 1078 (у пд.-сх. частині, вулиці Нижньоозерна, Войкова, В. Стуса); поселе­н­ня 3–2 тис. до н. е., 13–15 ст. («Ветхе І»), 2–1 тис. до н. е., 13–19 ст. («Селище», межує з вул. Околична; обидва — на зх. околиці), 2–1 тис. до н. е., 3–5 і 11–13 ст. («Магерки ІІ»), 11 ст. («Магерки І»; обидва — у пн.-зх. околиці), 10–13 ст. («Воздвиженське», у центр. частині, західніше вул. Воздвиженська та Магер. моста) та 11–13 ст. («Пере­яславське», на сх. околиці, межує з вул. Пере­яславська). 1852 зна­йдено Ніжин. (Магер.) скарб часів київ. князів Володимира та Ярослава Мудрого, 1873 — Пашков. скарб римських сріб. динаріїв 4 ст. У Н. проводили археол. роз­відки О. Шафонсь­кий (18 ст.), В. Коваленко, О. Морозов, А. Мултанен, Ю. Ситий та ін. Ніжатин і Уненіж були зруйновані монголо-татар. військом на­прикінці 1230-х рр. Згодом тут зʼяви­лися сільс. поселе­н­ня, засновниками яких, ймовірно, стали мешканці, яким вдалося врятуватися. Від 2-ї пол. 14 ст. навколишні землі пере­бували під владою Великого князівства Литовського. Після литов.-моск. вій­ни 1500–03 ві­ді­йшли до Моск. держави, за Деулін. пере­мирʼям 1618 — до Польщі. Тоді ж нове поселе­н­ня, що отримало назву Н., стало опор. пунктом польс. колонізації Задесе­н­ня. За наказом польс. короля Сиґізмунда ІІІ тут збудували нові замк. укріпле­н­ня. 1625 на­дано Маґдебур. право (1831 скасовано) та до­звіл на проведе­н­ня ярмарків. Уже на той час майстерність ніжин. ковалів, зброярів, ювелірів, чоботарів і ткачів високо цінували далеко за межами Н. Від бл. 1633 — центр Ніжин. старост­ва Київ. воєводства. 1635–48 — у складі Черніг. воєводства. До 1648 Н. належав польс. магнату М. Потоцькому.

Міщани брали активну участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1648–1781 — полк. центр. 1654 мешкали 11,6 тис. осіб. У цей період сюди для по­стій. прожива­н­ня були за­прошені греки, а спец. універсалом 1657 їм на­дано значні пільги у торгівлі. У 2-й пол. 17 — 18 ст. місто пере­творилося на один із провід. центрів внутр. і зовн. торгівлі. Н. мав налагоджені звʼязки з ринками Молдови, Криму, Німеч­чини, Австрії, Італії, Туреч­чини. Над­звичайно популяр. стали Троїц., Покров. і Всеїдний ніжин. ярмарки, що тривали до 10-ти тижнів (у 1780-х рр. їхній річний обсяг товарообігу становив 1 млн 800 тис. крб). Греки почали вирощувати особливий сорт огірків, що нині ві­домі як Ніжинські. Козаки Ніжин. полку брали участь у пов­ста­н­нях на чолі з М. Пушкарем (1657–58) й І. Без­палим (1658), крим. (1687, 1689) і азов. (1695–96) походах, Пн. вій­ні (1700–21), рос.-турец. вій­нах (1735–39, 1768–74). У 1659 у ніжин. замку роз­містили рос. гарнізон на чолі з воєводою (від 1708 — комен­дантом). 17–18 червня 1663 у Н. від­булася заг., або «Чорна» (за участі козац. «черні») рада, на якій були присутні понад 40 тис. козаків з усієї України. Під час обра­н­ня геть­мана від­бувалися масові збройні сутички між прихильниками претендентів, унаслідок яких пере­могу за геть­ман. булаву здобув І. Брюховецький. Тоді загинули 2 ін. претенденти — ніжин. полковник В. Золотаренко та прилуц. полковник і наказ. геть­ман Я. Сомко. За описом 1665, замк. укріп­ле­н­ня складалося з 11-ти деревʼя­них веж і земляного валу.

За Андрусів. пере­мирʼям 1667 Н. залишився у складі Моск. держави (пізніше — Рос. імперія). 1675 для ніжин. греків геть­ман. універсалом закріплено право влас. суду. 1680 ви­окремлено грец. церк. парафію, 1696 засн. грец. братство (від 1-ї пол. 18 ст. — грец. купец. громада) зі школою. У 17–18 ст. Н. став багатонац. містом. Окрім українців, росіян і греків, жили болгари, турки, перси, німці, поляки. Тоді ж набули роз­витку різноманітні ремесла, зокрема гончарство, кахлярство, ковальство, золотарство, ткацтво, килимарство, вишива­н­ня, різьбле­н­ня, діяв муз. цех, працювали 3 селітроварні, 8 цегелень, 15 вітр. і 7 водяних млинів. Від 1742 через Н. проходив пошт. тракт Глухів–Київ. 1745–49 під керівництвом франц. інж. Д. де Боскета пере­будовано ніжин. замок, йому було на­дано форм пʼятикутника, витягнутого понад Остром, на кутах споруджено 5 бастіонів. Для конт­ролю пд.-сх., пд. і пд.-зх. ділянок добудовано форт, з пн. сторони облаштовано т. зв. вилазку до берега (пізніше — Водяні ворота). 1782 було 1623 двори, мешкали 11 104 особи, з них 765 греків (1857 — бл. 200). У 1785–1870 функціонував грец. магістрат. 1786 діяли 7 церк.-парафіял. шкіл. 1789 від­крито мале нар. училище (від 1812 — Ніжинське повітове училище); 1820 — гімназію вищих наук князя Без­бородька (від 1875 — Ніжин. істор.-філол. ін­ститут князя Без­бородька, нині Ніжинсь­кий державний університет ім. М. Гоголя), що поклала початок вищій освіті на Лів­обереж. Україні. 1791–1866 працював мідноливар. завод братів Чернових. На­прикінці 18 ст. після втрати оборон. значе­н­ня ніжин. замок почав руйнуватися, а на поч. 19 ст. його тер. при­стосували під ринок. 1797 унаслідок пожежі у місті згоріло понад 100 будинків. 1781–1923 — повіт. центр. 1781–96 — у складі Черніг. намісництва; 1796–1802 — Малорос., 1802–1925 — Черніг. губ. У 19 ст. Н. став одним із гол. центрів любавиц. хасидизму. 1812 через місто для Остра прорито канал. 1826 засн. гімназій. театр. 1865 створ. метеорол. станцію. 1868 прокладено залізницю. 1894 засн. Історико-філологічне товариство при Ніжинському історико-філологічному ін­ституті. 1896 мешкали 15 537 осіб, з них 11 575 православних, 156 старовірів, 271 католик, 34 проте­станти та 3481 юдей. У 1890-х рр. працювали 2 цегел., 2 тютюн., 2 миловар., шкіряний, пиво-медовар., борошномел. і оцтовий заводи; діяли істор.-філол. ін­ститут, класична (засн. 1840) і жін. П. Кушакевич (1878) гімназії, повіт., грец. Олександрів. (1814), ремісн. (1895; від 1900 — тех. училище ім. А. Кушакевича, нині Ніжин. агротех. ін­ститут Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня), парафіял. і євр. казен­не училища; Нар. дім (1893); лікарня, будинок для інвалідів, богадільня; 13 православ. церков, чол. і жін. монастирі, костел, синагога та 5 євр. молитов. шкіл. 1905 Ф. Проценко організував Ніжинський камерний квартет. У тому ж році від­крито нар. бібліотеку; 1906 — літній театр; 1907 — міське (від 1913 — друге вище чол.) училище, жін. гімназію Г. Крестинської, приватну жін. фельдшер.-акушер. школу (нині Ніжин. мед. коледж Черніг. облради); 1908 — комерційні школу (нині Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв ім. М. Заньковецької) та училище; 1912 — міську чол. г-зію; 1913 — перше вище чол. училище та третю жін. г-зію. 1913 від­булися демонстрац. польоти С. Уточкіна та рекорд. пере­літ Київ–Остер–Козе­лець–Н.–Київ П. Нестерова.

У листопаді 1917 — січні 1918, березні–квітні 1918 — під владою УНР, квітні–листопаді 1918 — Укр. Держави; січні–березні 1918, січні–вересні та від 21 листопада 1919 — більшовиків. У березні–листопаді 1918 місто контролювали нім., вересні–листопаді 1919 — денікін. війська. 1920–21 діяв перший міський публіч. музей історії мистецтв та етно­графії (зав. — В. Лесючевський). 1923–30 — центр Ніжинської округи; водночас від 1923 — Ніжинського ра­йону. 1926 проживали 37 345, 1939 — 39 348 осіб. 1927 почав працювати засолювал. пункт «Червоний Жовтень» (пізніше — Ніжинський консервний завод). 1927–34 функціонував Ніжин. окруж. музей ім. М. Гоголя. 1928 створ. товариство вишивальниць (від 1930 — артіль ім. 8-го Березня, від 1960 — ф-ка худож. виробів, від 1988 — «Деснянка»); 1930 артілі «Обʼ­єд­на­н­ня», «Ударник», «Жерстяник», «Червоний коваль», «Металіст» обʼ­єд­нані в Ніжинський механічний завод; 1936 введено в екс­плуатацію гумовий цех артілі «Різно­пром» (1947 виділено в самост. артіль ім. 9-го Травня, від 1960 — Ніжинський завод гумових виробів). 1930 засн. 2 технікуми — вет. (1956 при­єд­нано до Черніг. зоотех. технікуму) і пед. (1935 обʼ­єд­нано з Новгород-Сівер. пед. технікумом). Від 1932 — у складі Черніг. обл. Жит. потерпали під час голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. 1938 у Н. по­ставлено перші ви­стави обл. пере­сув. театром (нині Ніжинський академічний український драматичний театр ім. М. Коцюбинського), що був засн. 1933 у с. Буринь (нині місто Сум. обл.). 1940 місту на­дано статус обл. значе­н­ня. На поч. 1940-х рр. у Н. працювали 7 під­приємств і 17 пром. артілей; діяли 13 заг.-осв. шкіл. Від 13 вересня 1941 до 15 вересня 1943 — під нім. окупацією. Діяли антинацист. організація під керівництвом Героя Рад. Союзу Я. Батюка (заарешт. у липні 1943 разом із се­строю Євгенією та 24-ма під­пільниками, згодом були роз­стріляні) та провід ОУН(м). На тер. цегел. заводу нацисти роз­стріляли бл. 5 тис. жит. міста та рад. військовополонених. Під час визволе­н­ня міста загинули понад 500 рад. воїнів. У грудні 1943 у Н. поховано Героя Рад. Союзу С. Мохового, який помер від ран. У на­ступ. році введено в екс­плуатацію Ніжинську швейну фабрику; 1961 на базі міськ­промкомбінату засн. деревооб­роб. завод (від 1961 — мебл. ф-ка, що випускала набір корпус. меблів «Акація»). 1944 від­крито школу фабрично-завод. навч. (нині Ніжин. профес. аграр. ліцей), 1966 — ПТУ-2 (нині Ніжин. профес. ліцей побуту та сервісу). 1959 організовано Ніжин. нафтогазорозв. екс­педицію глибокого бурі­н­ня. У тому ж році мешкали 46 211, 1979 — 69 533 особи.

Нині працюють під­приємства: маш.-буд. галузі — «Про­грес» Ніжинсь­кий науково-виробничий комплекс, Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудува­н­ня, Ніжинський дослідно-механічний завод, «Ніжин механізація» (виготовляє кузови для автотранс­­порт. засобів, причепи та напів­причепи, ін. електр. устаткува­н­ня), філія «Трактор. завод» ТОВ «Укр­автозап­частина», «Метекол» (мед. техніка та тех. засоби навч.); хім. — «Ніфар»; харч. — Ніжинський жиркомбінат, «Ніжинхліб», Ніжин. хлібобулоч. комбінат; деревооб­роб. — «Курʼєр» (меблі). Навч.-вироб. під­приємство Укр. товариства сліпих випускає електромонтажні при­строї. Є значні поклади піску та глини. Ніжин. родовище су­глинків роз­робляє Ніжин. цегел. завод, що виготовляє керам. цеглу марок М-75 та М-100.

У Н. — 18 заг.-осв. шкіл, дит. будинок-інтернат, 14 дит. до­шкіл. установ, 7 поза­шкіл. навч. закладів; школа мистецтв коледжу культури та мистецтв, дит. муз. і хореогр. школи, міський Будинок культури, кінотеатр «Космос». Тривалу історію має Музейний комплекс Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя, 1967 від­крито Ніжинський крає­знавчий музей ім. І. Спаського, 1985 — Музей рідкіс. книги ім. Г. Васильківського (на 2-му поверсі будівлі колиш. купец. зі­бра­н­ня, де нині роз­таш. Бібліотека Ніжинського державного педагогічного університету ім. М. Гоголя), 2002 — Нар. музей укр. старовин. костюму та побуту дит. хореогр. школи. Здо­були популярність молодіж. хор «Світич» Ніжин. університету (кер. — засл. діячі мистецтв України Л. Костенко та Л. Шумська); фольклор. ансамбль «Червона калина» (засл. працівник культури України Р. Пузирьова), хор ветеранів вій­ни та праці (І. Литвинець), хореогр. ансамбль «Поліська веселка» (Л. Фінь; усі — нар.), фольклор. вокально-хореогр. театр «Калинонька» (засл. арт. України В. Кирилюк), ансамбль танцю «Вікторія» (В. Вишнева) міського Будинку культури; хор «Сяйво» (засл. працівник культури УРСР С. Голуб), оркестр духових інструментів «Ніжинські сурми» (В. Карпенко) дит. муз. школи; ансамблі бального танцю «Ритм» (засл. працівник культури України Г. Тимошенко) і «Шанс» (І. Мірошник), ансамбль сучас. класич. танцю «Гармонія» (А. Ганага), ансамбль нар. танцю «Квіти України» (О. Пархоменко), вокал. студія «Авто­граф» (І. Дяконенко; усі — зразк.), танц. група «Ніжинські сень­йорити» (Г. Тимошенко), ансамбль сучас. танцю «Аструм» (О. Добриня), ансамбль скрипалів «Рондо» (Л. Бобир і Т. Аверʼя­нова), ансамбль металофонiстiв (М. Шматок), шумовий оркестр «Свiтанок» (М. Шматок і М. Пам­пура) дит. хореогр. школи. ЗМІ: газети «Вісті», «Ніжинський вісник», «Ніжинський ринок», «Правда тут», «Сві­домий по­гляд»; інтернет-вид. «Нежатин», «Уездные новости», «Мій Ніжин», «Новини Ніжина»; ТРК «Ніжинське телебаче­н­ня». Від 2005 публікують зб. наук. пр. «Ніжинська старовина». Заклади охорони здоровʼя: міські — центр. лікарня, полог. будинок, центр первин. мед.-сан. допомоги, стоматол. поліклініка; обл. — протитуберкульозне амбулаторно-поліклінічне від­діл., шкірновенерол. диспансер, диспансерне наркол. від­діл., від­діл. екс­треної мед. допомоги; міськ­рай. від­діл Черніг. обл. лаборатор. центру. Готелі: «Ніжин», «Оріон», «Уненеж». Є бл. 60-ти різноманіт. спорт. обʼєктів. Реліг. громади: православ. — 26, РКЦ і УГКЦ — по 1, проте­стант. — 8 (євангел. християн-баптистів — 3, церков Повного Євангелія — 2, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів — по 1), юдеїв — 1. Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значе­н­ня: ландшафт. заказник Чирвине (4,3 га, охорон. статус від 1995), ботан. памʼятка природи Дуб Заньковецької (від 1972), заповід­не ур­очище Ветхе (46 га), памʼятка садово-парк. мистецтва Граф. парк (ін. назва — Обідовщина; ві­домий від поч. 18 ст., закладений на правому березі Остра в колиш. перед­місті Магерки, на землях ніжин. полковника І. Обідовського — племін­ника й соратника геть­мана І. Мазепи; 5 га; обидва охороняються від 1964). Є парк ім. Т. Шевченка, закладений 1894 як Миколаївський. Створ. каскад ставків.

Серед архіт. й істор. памʼяток: на вул. Я. Батюка — Миколаївський собор (№ 16, нац. значе­н­ня, не пізніше 1655), готель «Не минай» (№ 7, кін. 18 ст.; у 19 ст. був найдорожчим у місті, в ньому жив Т. Шевченко), будинок, у якому проживала актриса, спів­ачка М. Малиш-Федорець (№ 8, серед. 19 — поч. 20 ст.), житл. будинок (№ 14, кін. 19 ст.); на вул. Бобринська — школа (№ 2, поч. 20 ст.); на вул. І. Богуна — будинок поміщика Парпури (№ 14, кін. 19 — поч. 20 ст.); на вул. Ф. Богушевича — будинок, де народився гео­граф, океано­граф, мореплавець Ю. Лисянський (№ 1, серед. 18 — 19 ст.); на вул. Василівська — Пантелеймоно-Василів. церква (№ 39, 1769–88), житл. будинок (№ 73, 1-а третина 19 ст.); на вул. Воз­движенська — будинок, в якому 1886–1906 у дит. роки разом з родиною жив патофізіолог, президент АН УРСР, академік АН СРСР О. Богомолець (№ 26, поч. 19 ст.), Хрестовоздвижен. церква (№ 33, 1775); на вул. Вокзальна — комплекс залізнич. вокзалу (№ 2, 5, 7; 2-а пол. 19 ст.); на вул. Л. Глібова — житл. будинки (№ 5, 6, 10; усі — кін. 18 ст.); на вул. М. Гоголя — церква Іоан­на Богослова (нац. значе­н­ня, 1752), будинок купец. зі­бра­н­ня (1899; обидві — № 4), житл. будинок (№ 7а, кін. 18 ст.), лавки (№ 10, 12, поч. 19 ст.), будинок А. Кушакевича та міський комерц. банк (№ 15, серед. 19 — поч. 20 ст.); на площі М. Гоголя — будинок, в якому 1905–09 жив живописець, академік С.-Пе­тербур. АМ Ю. Фед­дерс (№ 7, 19 ст.), на вул. Є. Гребінки — будинок грец. магістрату (№ 21, 1785), грец. Михайлів. церква (№ 29, 1714–31), грец. Всіхсвят. церква (№ 31, 1780-i рр.), Троїц. церква (№ 35, 1733), що мають статус нац. значе­н­ня, будинок окруж. суду, де працював історик О. Лазаревсь­кий (№ 4), флігель садиби Пелепонова (№ 6), камʼяниці (№ 9, 37), будинок грец. Олександрів. училища (№ 24; усі — кін. 18 ст.), будинок І. Самойловича (№ 7, 1-а пол. 19 ст.), будинок родини Спаських (№ 14, 1880-і рр.), житл. будинок (№ 18, кін. 18 — поч. 19 ст.); на вул. Думська — житл. будинок (№ 1, кін. 18 ст.), комплекс споруд пошт. станції, де зупинялися М. Ломоносов, Д. Фонвізін, О. Пушкін, Т. Шевченко та ін., а 1860 народився живописець, графік, засл. діяч мистецтв РРФСР М. Самокиш (№ 4, 1780-і рр., 19 ст.); на вул. М. Заньковецької — церква Іоан­на Предтечі та торг. ряди (№ 2, 1842), будинок, у якому 1902–26 з пере­рвами мешкала актриса, спів­ачка, нар. арт. УСРР М. Заньковецька та гостювали театр. діячі М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Садовський, І. Марʼяненко, історик М. Грушевський (№ 11, 19 ст.); на вул. М. Кропивʼянського — комплекс Ніжин. гімназії, де навч. Л. Глібов, Є. Гребінка, М. Гоголь та ін. видатні діячі (№ 2; осн. приміще­н­ня — нац. значе­н­ня; будинок служб, каретник, стайня, житл. флігель; усі — 1805–26), будинок Мусіних-Пушкіних (№ 4, поч. 19 ст.); на вул. Кушакевичів — житл. будинок (№ 8, 1910-і рр.); на вул. Московська — Преображен. церква (№ 14, нац. значе­н­ня, 1757), грец. магазин (№ 2а, кін. 18 ст.), будинки перших міської електро­станції (№ 3, 1914–16) і приват. аптеки на Лів­обереж. Україні (аптека М. Лігди; № 6в, 1740), житл. будинки (№ 13, 1910-і рр.; № 54, поч. 20 ст.), синагога Шнеєрсона (№ 22, 1910-і рр.), комплекс споруд громад. при­значе­н­ня (№ 22, 22а, 1-а третина 19 ст.), комплекс споруд грец. шпиталю (№ 78, 1820-і рр.); на вул. Небесної сот­ні — садиба поміщиків Макарових (№ 11, 1-а третина 19 ст.), готель для паломників (№ 13, кін. 18 ст.), будинок почес. громадянина А. Левченка (№ 18, поч. 20 ст.); на вул. М. Некрасова — будинок, в якому 1852–55, 1863–67 жив Л. Глібов (№ 2, поч. 19 ст.); на вул. Овдіївська — Введен. собор (нац. значе­н­ня, 1778), дзвіниця (поч. 19 ст.), корпус келій (усі — № 46), Іллін. церква (№ 44а; обидві — серед. 19 ст.), готель для паломників (№ 49, кін. 18 — поч. 19 ст.) Ніжинського Введенсь­ко­го жіночого монастиря УПЦ МП, житл. будинок (№ 8), будинок графа Капуані (№ 30), камʼяниця (№ 39; усі — кін. 18 ст.), будинок Н. Пашковської, де у гімназійні роки жив геолог, поет, художник, акaд. ВУАН В. Різниченко (№ 27, серед. 19 ст.), будинок, в якому 1911 народився актор, спів­ак, нар. арт. РРФСР М. Бернес (№ 70, 2-а пол. 19 ст.), Вознесен. церква (№ 117, 1802, 2-а пол. 19 ст.); на вул. Покровська — Покров. (№ 23, 1757–65) і Микол. (№ 23д, 1743; обидві — нац. значе­н­ня) церкви, євр. готель (№ 9, кін. 19 ст.), комплекс споруд тюрем. замку, де 1830 був увʼязнений ватажок селян. пов­стань У. Кармалюк (№ 18, 18б, 1803–17); на вулицях Студентська (№ 2, нац. значе­н­ня, кін. 18 ст.) та Редькінська (№ 14, 1910-і рр.) — житл. будинки; на вул. 3-й мікрора­йон — церква Іоан­на Милостивого (№ 97/15, 1780); на вулицях І. Франка (№ 22, поч. 20 ст.) та Шкільна (№ 6, кін. 19 — поч. 20 ст.) — школи; на вул. Т. Шевченка — тех. училище А. Кушакевича (№ 10, 1895); на вул. С. Яворського — Благовіщен. собор (нац. значе­н­ня, 1716), Петропавлів. церква з дзвіницею (поч. 19 ст.), корпус ігумена з трапезною (1817), келії (1790; усі — № 14) Ніжинського Благовіщенського чоловічого монастиря УПЦ МП, кавʼярня М. Стефаньєва (№ 3, кін. 18 ст.), синагога Золотницького (№ 7), житл. будинок (№ 9; обидві — 1910-і рр.); на Центр. ринку — Богоявлен. церква (1719–21). Від 1-ї пол. 17 ст. діяв Ніжин. Ветхоріздвяний Свято-Георгіїв. монастир, який 1716 при­єд­нано до Благовіщен. обителі (до поч. 2-ї світової вій­ни його споруди були практично ро­зі­брані). Від 1770-х до 1980-х рр. здійснювали регулярні похова­н­ня на Ніжинському Троїцькому кладовищі, де є архіт. па­мʼят­ка — церква св. Костянтина й Олени (1819–21). Встановлено погру­д­дя М. Гоголя (1881, у сквері, що носить імʼя письмен­ника; 1975, на тер. пед. університету), І. Без­бородька (на поч. 1990-х рр. було від­найдене у сховищах Київ. музею рос. мистецтва та від­ре­ставроване; створ. на­прикінці 18 — на поч. 19 ст.), Я. Батюка (1965, у 1993 пере­несено з рогу вул. Я. Батюка та площі М. Заньковецької на поч. вул. ім. Героя), Ю. Лисянського (1974), ніжин. льотчиці, командира жін. екіпажу під час 2-ї світової вій­ни Л. Губиної (1975), Б. Хмельницького (1993); па­мʼят­ники «Вчитель» (композиція педагога й учня), воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни (обидва — 1990), Т. Шевченку (1991), актрисі М. Заньковецькій (1993), ніжин. воїнам-афганцям (1996), «Ніжинський огірок» (2005), ніжинцям-ліквідаторам аварії на ЧАЕС (2007), жертвам голодомору та політ. ре­пресій (2008), актору М. Бернесу (2011), борцям за Незалежність України (2019); памʼятні знаки на місці будинку, в якому в дит. роки (1908–14) з родиною мешкав кон­структор ракетно-косміч. техніки, академік АН СРСР С. Корольов (1987), «Остан­ній шлях Кобзаря» (1991; на честь вселюд. панахиди над труною Т. Шевченка, що від­булася 17 травня 1861 на по­двірʼї Преображен. церкви). У Н. бували рос. вчений, академік С.-Пе­тербур. АН М. Ломоносов (1734), поет, філософ Г. Сковорода (1768), рос. письмен­ник Д. Фонвізін (1786), рос. поет О. Пушкін (1820, 1824), рос. письмен­ник О. Грибоєдов, польс. поет А. Міцкевич (обидва — 1825), рос. композитор М. Глінка, спів­ак, композитор С. Гулак-Артемовський (обидва — 1838), етно­граф Матвій Номис, по­друж­жя письмен­ниця, пере­кладачка Марко Вовчок і етно­граф О. Маркевич (усі — 1851), художник І. Рєпін (1886), рос. письмен­ник М. Горький (1891), рос. інж. шляхів сполуче­н­ня, письмен­ник М. Гарін-Михайловський (1895). Н. описали у літ. творах М. Гоголь, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Булгаков, Ю. Мушкетик та ін.

У місті народилися: держ. і церк. діяч, ймовір. автор «Літопису Самовидця» Р. Ракушка-Романовський (17 ст.), архео­граф, історик, бібліо­граф М. Бантиш-Каменський, церк. і освіт. діяч Іоанн Тобольський (І. Максимович; обидва — 17 — поч. 18 ст.), право­знавець С. Десницький, церк. і громад. діяч Георгій (Г. Кониський; обидва — 18 ст.), декабрист М. Мозгалевський; історик М. Нечкіна (академік АН і АПН СРСР), фахівці у галузі механіки Ф. Бєлянкін і М. Корноухов, брати фольклористи Юрій (усі — академік АН УРСР) і Борис Соколови, літературо­знавець, фольк­лорист, театро­знавець В. Адріанова-Перетц (чл.-кор. АН СРСР і УРСР), фізик Г. Вульф, фахівець у галузі тех. діагностики та теорії дис­крет. при­строїв упр. П. Пархоменко (обидва — чл.-кор. АН СРСР), учений у галузі історії математики й теорії механізмів Олексій Боголюбов (чл.-кор. АН УРСР; у Н. також минули перші дит. роки старшого брата математика, механіка, фізика, академік АН СРСР і УРСР Миколи Боголюбова, а їхній батько Микола Михайлович Боголюбов був проф. Істор.-філол. ін­ституту князя Без­бородька), фахівець у галузі електрозварюва­н­ня Петро Буштедт (чл.-кор. АН УРСР; його батько Петро Андрі­йович Буштедт працював лікарем у Н.); фахівці у галузях електромеханіки, електр. і обчислюв. техніки — Є. Григоровський, М. Сенченко, В. Синьков, Ю. Чучман, устаткува­н­ня нафтогаз. промисловості — К. Донець, інформ. технологій — А. Калініченко, енергетики — О. Тарапон, суднобудува­н­ня — В. Шостак, хіміки Я. Зільберман, М. Клобуков, фізик В. Ку­прієвич, математики В. Масол, Г. Чистяков, гео­граф, палеонтолог Г. Григор, петро­граф, фізико-гео­граф В. Дубʼянський, економіст І. Дрозд, лікарі З. Арлазоров, Б. Глезер, Є. Закржевський, С. Крив­опустов, психолог Н. Кривоконь, учений-зоотехнік І. Задерій, зоолог С. Кушакевич, біо­лог О. Надкернична, право­знавці В. Александренко, А. Дробʼяз­ко, історик, літературо­знавець, громад.-політ. діяч Р. Бжеcький, історики І. Галант, Б. Данциг, В. Зоценко, Л. Таран, учений-нумізмат, археолог І. Спаський, мово­знавці В. Ващенко, А. Зеленько, філолог, палео­граф О. Грузинський, літературо­знавець М. Ґуля, педагоги О. Гринь, О. Лавріненко, В. Приходько, бібліотеко­знавці Н. Без­ручко, В. Ільганаєва; письмен­ник, пере­кладач, літературо­­знавець І. Качуровський, письмен­ники Анатолій Дністровий (його батьки літературо­знавець Олександр і математик Марія Астафʼє­ви викладали у пед. університеті), А. Кокотюха, С. Коноваленко, публіцист, поет, пере­кладач В. Боровик, євр. поет Мані-Лейб; журналісти Є. Вербило, Г. Верховинець (її батько О. Верховинець тут керував хором і водночас викладав нім. мову), Л. Горіловський; громад.-політ. діяч А. Кордовський; мистецтво­­знавець, художник В. Лапа, мистецтво­знавець, етно­граф Є. Спаська, художники В. Андрущенко, І. Беклемішева (засл. діяч мистецтв УРСР), Т. Бобир, В. Доброліж, О. Якимченко; родина гончарів Дробʼязки, майстриня плеті­н­ня мережива на коклюшках Г. Суботіна; архітектори В. Білогуб, О. Шеремет; театр. критик, письмен­ник, актор Д. Грудина, актриса, громад. діячка Н. Дорошенко, режисер, актор Л. Лазарев, культур. діяч, актор Ю. Муквич; актори А. Юницький (нар. арт. УРСР), Л. Каганова, А. Щебатуріна, вокал. дует Анисимови (Віктор і його сестра Любов; усі — засл. арт. УРСР), актриса, спів­ачка М. Бровченко, артист оперети В. Богомаз (обоє — засл. арт. України), артистка балету О. Хохлова; композитор, диригент В. Овчаренко, трубач Т. Докшицер (нар. арт. РРФСР), флейтист А. Проценко, скрипалі, диригенти Д. Шейнін (обидва — засл. арт. УРСР), Й. Мос­квичів; легко­атлети Ж. Блок-Пін­тусевич (біг), В. Ліпсніс (штовха­н­ня ядра), тренер з важкої атлетики В. Кононенко, боксер, тренер В. Харченко; Герої Рад. Союзу І. Геть­ман (учасник арктич. екс­педицій), А. Галецький, І. Жовтоплясов, В. Нечваль,

З Н. повʼязані життя та діяльність церк. і культур. діяча, письмен­ника Стефана (С. Яворський; 2-а пол. 17 — поч. 18 ст.), педагога, письмен­ника, пере­кладача П. Морачевського, живописця І. Сошенка (обидва — 19 ст.); математиків Н. Ахієзера (чл.-кор. АН УРСР), В. Яковця, мово­знавців Г. Ільїнського, В. Рєзанова (обидва — чл.-кор. АН СРСР), Ф. Арвата (академік АПНУ), Н. Арват, В. Качановського, по­друж­жя А. Майбороди та Л. Коломієць, М. Мандеса, мово­­знавця, пере­кладача В. Дорошенка (1936 разом із ним пере­їхала у Н. і стала тут студенткою дружина письмен­ниця Ольга Мак), літературо­знавців Є. Пєтухова (чл.-кор. С.-Пе­тербур. АН), К. Забарила, А. Кадлубовського, О. Ковальчука, Т. Маєвської, П. Михеда, В. Тищенка, І. Чаплі, літературо­знавця, мово­знавця, фольклориста П. Одарченка (дійс. чл. НТШ), літературо­знавця, бібліо­графа, крає­знавця Г. Самойленка, істориків К. Харламповича (академік ВУАН), С. Килимника (дійс. чл. НТШ), М. Петровського (чл.-кор. АН УРСР), М. Бережкова, А. Єршова, І. Козловського, М. Лілеєва, П. Люперсольського, В. Ля­скоронського, В. Пі­скорського, історика, літературо­знавця І. Іванова, педагогів Ф. Вороного, Я. Колубовського, педагога, економіста, громад. діяча В. Галети, бібліо­теко­знавця Є. Ківлицького, філософа, пере­кладача В. Литвинова, гео­графа П. Бєльського, зоологів Ф. Великохатька, Г. Гасовського, І. Марисової, Л. Рековця, хіміка А. Домбровського, лікаря В. Янушевського, психолога Миколи Папучі (2002–08 у Н. минули остан­ні роки життя його батька повного кавалера ордена Слави Василя); письмен­ників І. Шкарупи, А. Шкуліпи; живописців, графіків С. Шишка (нар. художник СРСР), Д. Без­перчого, О. Кошеля, майстра нар. мистецтва Г. Василенка; театр. родини Лучицьких — Болеслава (див. Лучицький-Оршанов), менших брата Владислава (див. Лучицький-Данченко) і сес­три Катерини та його дітей Анжеліни й Бориса; акторів А. Бучми, Н. Ужвій (обоє — нар. арт. СРСР), М. Савіної, Ф. Балабухи, В. Ігнатенка (обидва — нар. арт. УРСР), В. Медведенко, Г. Пащенко, А. Шкондіної (усі — нар. арт. України); хор. диригентів, музико­­знавців А. Лащенка (чл.-кор. АМУ), В. Ікон­ника (нар. арт. УРСР), М. Буравського (нар. арт. України), музико­знавця, композитора В. Дубравіна, баяніста, музико­знавця В. Дорохіна (засл. арт. України); громад. і політ. діяча Я. Біловодського, учасниці правозахис. руху Л. Коцюби; військ. діяча М. Кро­пивʼянського, учасників 2-ї світової вій­ни, Героїв Рад. Союзу І. Єфименка та М. Тищенка.

Тут на­вчалися у серед. і вищих освіт. закладах письмен­ник, етно­граф, історик О. Афанасьєв-Чужбинський, поети Ф. Богушевич, М. Гербель, В. Забіла, письмен­ник, літ. критик, композитор Н. Кукольник, художники А. Мокрицький і О. Сенчило-Стефановський (усі — 19 ст.); історик, філолог, громад. діяч М. Державін (академік АН СРСР), історик, медіє­віст, палео­граф-латиніст О. Добіаш-Рождественська (чл.-кор. АН СРСР), фізіолог, біо­фізик П. Богач (академік АН УРСР), фізіолог, гістолог М. Білоусів, біо­хімік З. Климовицька, невролог, психіатр, фізіотерапевт О. Щербак, геолог Д. Малюга, астроном Б. Кукаркін, літературо­знавець, пере­кладач, громад. діяч І. Кошелівець (дійс. чл. НТШ), літературо­знавці по­друж­жя Тетяна та Федір Бугайки, О. Бузин­ний, В. Горленко, І. Капустянський, В. Костюченко, В. Кузьменко, Л. Миловидов, А. Мойсієнко, мово­знавець, фольклорист Ю. Карський (академік С.-Пе­тербур. АН), мово­знавці І. Кириченко (чл.-кор. АН УРСР), А. Грищенко (академік АПНУ), О. Германович, Г. Іваниця, етно­графи, фольклористи Г. Кулжинський, О. Малинка, історики В. Дубровський, В. Євфимовсь­кий, П. Клименко, Ф. Леонтович, П. Потапов, В. Савва, Є. Черноусов, історик, літературо­знавець І. Бондаренко, фольклорист, літературо­знавець Р. Волков, брати мово­знавець Микола та літературо­знавець Петро Волинські, брати літературо­знавець, фольк­лорист Володимир і письмен­ник, пере­кладач Петро Данилови, педагоги М. Бурда (академік НАПНУ), М. Даденков, К. Єльницький, О. Карпеко, В. Корабльов, І. Миронець; письмен­ник, літ. критик, громад.-культур. діяч О. Кониський, письмен­ник, кінодраматург, публіцист Юрій Збанацький, письмен­ник, журналіст Є. Гуцало, письмен­ники П. Артеменко, В. Вовк, Анатоль Галан, Леонід Горлач, Лесь Гомін, А. Давидов, М. Демчинський, М. Довгополюк, І. Затиркевич, П. Клименко, В. Коваль, Д. Куровський, П. Нестеренко, О. Петькун, Й. Позичанюк, Леонід Полтава, Л. Пономаренко, М. Руденко, В. Сенцовський, Л. Серебряков, О. Ющенко, пере­кладач Д. Олександренко, поети А. Бурлака, П. Гришко, Н. Данилевська, А. Деркач, Й. Дудка, М. Луговик-Сениця, Г. Малигон, В. Мор­дань, В. Сапон, Г. Шанько, Т. Шаповаленко, циган. поет, пере­кладач, композитор М. Козимиренко, прозаїк, художник, фольк­лорист І. Просяник; фольклорист, хор. диригент П. Казьмін, актриси Е. Бистрицька (обоє — нар. арт. СРСР), Р. Дні­прова-Чайка (засл. арт. УРСР), артист балету Ю. Авдієвський (засл. арт. України), спів­ак Ф. Стравинський, композитор М. Шевченко; громад. і політ. діячі О. Бондаревський, Г. Жук, дипломат Г. Ільченко; військ. діяч П. Шан­друк, учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу М. Ісаєнко, М. Кикош, А. Мірошник, О. Тканко.

Літ.: Малаков Д. В., Дерлеменко Є. А. По історичних містах Київської Русі. К., 1990; Самойленко Г. В., Самойленко С. Г. Нариси культури Ніжина. Ч. 1–5. Ніжин, 1995–98; Греки на українських теренах. К., 2000; Мень М. Євреї в Ніжині: Наук. зб. Ніжин, 2001; Морозов О. Греки в Ніжині. К., 2002; Шкурко М. Історія Ніжина мовою дат. К.; Ніжин, 2003; Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). К., 2006; Легенди Ніжина. Прилуки, 2006; Нежин на пороге XX века. Нежин, 2007; Петренко Л. Б. Ніжин: із глибин віків…: матеріали з крає­знавства Ніжина. Ніжин, 2008; Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжин — європейське місто. Чг., 2010; Харлампович К. В. Нариси історії грецької колонії в Ніжині (XVII–XVIII ст.). Ніжин, 2011; Ніжин — місто 17 храмів: Памʼятки України. 2013. № 7; Зозуля С. Ю. Ніжин модерної доби: Студії з історіо­графії, памʼятко­знавства, персоналістики. К., 2014; Петренко Л. Б. Ніжин за­прошує на гостину. Ніжин, 2014; Кедун І., Пархоменко О. Ніжин археологічний. Ніжин, 2018; Потапенко М., Прудько В., Ємельянов В. Ніжин в добу Української революції 1917–1921. Ніжин, 2018; Нариси історії Ніжина Козацької доби: Зб. публікацій та док. Ніжин, 2019.

Л. О. Карманов, А. В. Лін­ник, Д. П. Ворона, Т. О. Плетньова

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю