Ніжин

НІ́ЖИН – місто обласного значення Чернігівської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У 2018 з Ніжин. міської та Кунашів. сільс. (підпорядк. села Наумівське та Паливода; 524 жит.) рад утвор. Ніжин. міську об’єдна­ну територіал. громаду (106 км²), до якої 2020 зараховано Перея­слів. сільс. раду (нині тер. громади 110,6 км², мешкає 68 852 особи). Н. знаходиться у пд. частині Чернігівського Полісся, на р. Остер (притока Десни, бас. Дніпра), за 150 км від Києва та 83 км від обл. центру. За переписом насел. 2001, у місті проживали 76 625 осіб (складає 95,1 % до 1989), переважно українці (90,2 %), а також росіяни (7,1 %), білоруси, євреї, поляки, греки й ассирійці; станом на 1 січня 2019 – 69 046 осіб. Н. є одним із гол. транспорт. вузлів регіону. Проходять автомобіл. шляхи Чернігів–Н.–Прилуки–Пирятин, Н.–Бобровиця–Нова Басань; за бл. 7 км від міста – автомобіл. шлях міжнар. значення Москва–Київ. Діють вузл. залізнична станція й аеродром Держ. служби із надзвичай. ситуацій України. Внутр.-міські пасажир. перевезення здійснюють автобусами серед. і малої місткості (14 постій. маршрутів). Розвинена мережа міжміського транспорту. Міста-побратими: Свідниця (Польща, від 1992), Яніна (Греція, від 2004) та Прейлі (Латвія, від 2016). Істор. місцевості: Бабичівка, Біліківка, Будзулівка, Ветхе, Вороб’ївка, Галатівка, Євлашівка, Ковалівка, Козарівка, Круча, Лихохудівка, Магерки, Мигалівка, Нове Місто, Сидорівка, Шеперівка, Щербинівка.

Істор. датою заснування Н. прийнято вважати 993 (у 1993 відбувалося урочисте святкування 1000-ліття міста). Виявлено артефакти часів неоліту, бронзи та раннього заліза, зокрема й черняхів. культури. Пам’ятки археології: комплекс літопис. м. Ніжатин Переяслав. князівства (згадується під 1135 і 1147; на лівому березі Остра, в центр. частині сучас. міста, вулиці Небесної сот­ні, Чернігівська, Редьківська, І. Тургенєва, Червона гребля, Б. Хмельницького) – городище-дитинець («Замок») й окольне місто («Крєпость») 10–19 ст., посад 10–13 ст., поселення 16–17 ст. («Нове місто»); літописне городище Уненіж Черніг. князівства (згадується під 1147; на пн.-сх. околиці в урочищі Городок, на правому березі Остра); місце літопис. битви побл. Ніжин-озера на Нежатиній ниві під 1078 (у пд.-сх. частині, вулиці Нижньоозерна, Войкова, В. Стуса); поселення 3–2 тис. до н. е., 13–15 ст. («Ветхе І»), 2–1 тис. до н. е., 13–19 ст. («Селище», межує з вул. Околична; обидва – на зх. околиці), 2–1 тис. до н. е., 3–5 і 11–13 ст. («Магерки ІІ»), 11 ст. («Магерки І»; обидва – у пн.-зх. околиці), 10–13 ст. («Воздвиженське», у центр. частині, західніше вул. Воздвиженська та Магер. моста) та 11–13 ст. («Переяславське», на сх. околиці, межує з вул. Переяславська). 1852 знайдено Ніжин. (Магер.) скарб часів київ. князів Володимира та Ярослава Мудрого, 1873 – Пашков. скарб римських сріб. динаріїв 4 ст. У Н. проводили археол. розвідки О. Шафонсь­кий (18 ст.), В. Коваленко, О. Морозов, А. Мултанен, Ю. Ситий та ін. Ніжатин і Уненіж були зруйновані монголо-татар. військом наприкінці 1230-х рр. Згодом тут з’яви­лися сільс. поселення, засновниками яких, ймовірно, стали мешканці, яким вдалося врятуватися. Від 2-ї пол. 14 ст. навколишні землі перебували під владою Великого князівства Литовського. Після литов.-моск. вій­ни 1500–03 відійшли до Моск. держави, за Деулін. перемир’ям 1618 – до Польщі. Тоді ж нове поселення, що отримало назву Н., стало опор. пунктом польс. колонізації Задесення. За наказом польс. короля Сиґізмунда ІІІ тут збудували нові замк. укріплення. 1625 надано Маґдебур. право (1831 скасовано) та дозвіл на проведення ярмарків. Уже на той час майстерність ніжин. ковалів, зброярів, ювелірів, чоботарів і ткачів високо цінували далеко за межами Н. Від бл. 1633 – центр Ніжин. старост­ва Київ. воєводства. 1635–48 – у складі Черніг. воєводства. До 1648 Н. належав польс. магнату М. Потоцькому.

Міщани брали активну участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1648–1781 – полк. центр. 1654 мешкали 11,6 тис. осіб. У цей період сюди для постій. проживання були запрошені греки, а спец. універсалом 1657 їм надано значні пільги у торгівлі. У 2-й пол. 17 – 18 ст. місто перетворилося на один із провід. центрів внутр. і зовн. торгівлі. Н. мав налагоджені зв’язки з ринками Молдови, Криму, Німеччини, Австрії, Італії, Туреччини. Надзвичайно популяр. стали Троїц., Покров. і Всеїдний ніжин. ярмарки, що тривали до 10-ти тижнів (у 1780-х рр. їхній річний обсяг товарообігу становив 1 млн 800 тис. крб). Греки почали вирощувати особливий сорт огірків, що нині відомі як Ніжинські. Козаки Ніжин. полку брали участь у повстаннях на чолі з М. Пушкарем (1657–58) й І. Безпалим (1658), крим. (1687, 1689) і азов. (1695–96) походах, Пн. вій­ні (1700–21), рос.-турец. вій­нах (1735–39, 1768–74). У 1659 у ніжин. замку розмістили рос. гарнізон на чолі з воєводою (від 1708 – комендантом). 17–18 червня 1663 у Н. відбулася заг., або «Чорна» (за участі козац. «черні») рада, на якій були присутні понад 40 тис. козаків з усієї України. Під час обрання гетьмана відбувалися масові збройні сутички між прихильниками претендентів, унаслідок яких перемогу за гетьман. булаву здобув І. Брюховецький. Тоді загинули 2 ін. претенденти – ніжин. полковник В. Золотаренко та прилуц. полковник і наказ. гетьман Я. Сомко. За описом 1665, замк. укріп­лення складалося з 11-ти дерев’я­них веж і земляного валу.

За Андрусів. перемир’ям 1667 Н. залишився у складі Моск. держави (пізніше – Рос. імперія). 1675 для ніжин. греків гетьман. універсалом закріплено право влас. суду. 1680 виокремлено грец. церк. парафію, 1696 засн. грец. братство (від 1-ї пол. 18 ст. – грец. купец. громада) зі школою. У 17–18 ст. Н. став багатонац. містом. Окрім українців, росіян і греків, жили болгари, турки, перси, німці, поляки. Тоді ж набули розвитку різноманітні ремесла, зокрема гончарство, кахлярство, ковальство, золотарство, ткацтво, килимарство, вишивання, різьблення, діяв муз. цех, працювали 3 селітроварні, 8 цегелень, 15 вітр. і 7 водяних млинів. Від 1742 через Н. проходив пошт. тракт Глухів–Київ. 1745–49 під керівництвом франц. інж. Д. де Боскета перебудовано ніжин. замок, йому було надано форм п’ятикутника, витягнутого понад Остром, на кутах споруджено 5 бастіонів. Для конт­ролю пд.-сх., пд. і пд.-зх. ділянок добудовано форт, з пн. сторони облаштовано т. зв. вилазку до берега (пізніше – Водяні ворота). 1782 було 1623 двори, мешкали 11 104 особи, з них 765 греків (1857 – бл. 200). У 1785–1870 функціонував грец. магістрат. 1786 діяли 7 церк.-парафіял. шкіл. 1789 відкрито мале нар. училище (від 1812 – Ніжинське повітове училище); 1820 – гімназію вищих наук князя Безбородька (від 1875 – Ніжин. істор.-філол. інститут князя Безбородька, нині Ніжинсь­кий державний університет ім. М. Гоголя), що поклала початок вищій освіті на Лівобереж. Україні. 1791–1866 працював мідноливар. завод братів Чернових. Наприкінці 18 ст. після втрати оборон. значення ніжин. замок почав руйнуватися, а на поч. 19 ст. його тер. пристосували під ринок. 1797 унаслідок пожежі у місті згоріло понад 100 будинків. 1781–1923 – повіт. центр. 1781–96 – у складі Черніг. намісництва; 1796–1802 – Малорос., 1802–1925 – Черніг. губ. У 19 ст. Н. став одним із гол. центрів любавиц. хасидизму. 1812 через місто для Остра прорито канал. 1826 засн. гімназій. театр. 1865 створ. метеорол. станцію. 1868 прокладено залізницю. 1894 засн. Історико-філологічне товариство при Ніжинському історико-філологічному інституті. 1896 мешкали 15 537 осіб, з них 11 575 православних, 156 старовірів, 271 католик, 34 протестанти та 3481 юдей. У 1890-х рр. працювали 2 цегел., 2 тютюн., 2 миловар., шкіряний, пиво-медовар., борошномел. і оцтовий заводи; діяли істор.-філол. інститут, класична (засн. 1840) і жін. П. Кушакевич (1878) гімназії, повіт., грец. Олександрів. (1814), ремісн. (1895; від 1900 – тех. училище ім. А. Кушакевича, нині Ніжин. агротех. інститут Нац. університету біоресурсів і природокористування), парафіял. і євр. казенне училища; Нар. дім (1893); лікарня, будинок для інвалідів, богадільня; 13 православ. церков, чол. і жін. монастирі, костел, синагога та 5 євр. молитов. шкіл. 1905 Ф. Проценко організував Ніжинський камерний квартет. У тому ж році відкрито нар. бібліотеку; 1906 – літній театр; 1907 – міське (від 1913 – друге вище чол.) училище, жін. гімназію Г. Крестинської, приватну жін. фельдшер.-акушер. школу (нині Ніжин. мед. коледж Черніг. облради); 1908 – комерційні школу (нині Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв ім. М. Заньковецької) та училище; 1912 – міську чол. г-зію; 1913 – перше вище чол. училище та третю жін. г-зію. 1913 відбулися демонстрац. польоти С. Уточкіна та рекорд. переліт Київ–Остер–Козе­лець–Н.–Київ П. Нестерова.

У листопаді 1917 – січні 1918, березні–квітні 1918 – під владою УНР, квітні–листопаді 1918 – Укр. Держави; січні–березні 1918, січні–вересні та від 21 листопада 1919 – більшовиків. У березні–листопаді 1918 місто контролювали нім., вересні–листопаді 1919 – денікін. війська. 1920–21 діяв перший міський публіч. музей історії мистецтв та етнографії (зав. – В. Лесючевський). 1923–30 – центр Ніжинської округи; водночас від 1923 – Ніжинського району. 1926 проживали 37 345, 1939 – 39 348 осіб. 1927 почав працювати засолювал. пункт «Червоний Жовтень» (пізніше – Ніжинський консервний завод). 1927–34 функціонував Ніжин. окруж. музей ім. М. Гоголя. 1928 створ. товариство вишивальниць (від 1930 – артіль ім. 8-го Березня, від 1960 – ф-ка худож. виробів, від 1988 – «Деснянка»); 1930 артілі «Об’єднання», «Ударник», «Жерстяник», «Червоний коваль», «Металіст» об’єднані в Ніжинський механічний завод; 1936 введено в експлуатацію гумовий цех артілі «Різнопром» (1947 виділено в самост. артіль ім. 9-го Травня, від 1960 – Ніжинський завод гумових виробів). 1930 засн. 2 технікуми – вет. (1956 приєднано до Черніг. зоотех. технікуму) і пед. (1935 об’єднано з Новгород-Сівер. пед. технікумом). Від 1932 – у складі Черніг. обл. Жит. потерпали під час голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1938 у Н. поставлено перші вистави обл. пересув. театром (нині Ніжинський академічний український драматичний театр ім. М. Коцюбинського), що був засн. 1933 у с. Буринь (нині місто Сум. обл.). 1940 місту надано статус обл. значення. На поч. 1940-х рр. у Н. працювали 7 підприємств і 17 пром. артілей; діяли 13 заг.-осв. шкіл. Від 13 вересня 1941 до 15 вересня 1943 – під нім. окупацією. Діяли антинацист. організація під керівництвом Героя Рад. Союзу Я. Батюка (заарешт. у липні 1943 разом із сестрою Євгенією та 24-ма підпільниками, згодом були розстріляні) та провід ОУН(м). На тер. цегел. заводу нацисти розстріляли бл. 5 тис. жит. міста та рад. військовополонених. Під час визволення міста загинули понад 500 рад. воїнів. У грудні 1943 у Н. поховано Героя Рад. Союзу С. Мохового, який помер від ран. У наступ. році введено в експлуатацію Ніжинську швейну фабрику; 1961 на базі міськпромкомбінату засн. деревооброб. завод (від 1961 – мебл. ф-ка, що випускала набір корпус. меблів «Акація»). 1944 відкрито школу фабрично-завод. навч. (нині Ніжин. профес. аграр. ліцей), 1966 – ПТУ-2 (нині Ніжин. профес. ліцей побуту та сервісу). 1959 організовано Ніжин. нафтогазорозв. експедицію глибокого буріння. У тому ж році мешкали 46 211, 1979 – 69 533 особи.

Нині працюють підприємства: маш.-буд. галузі – «Прогрес» Ніжинсь­кий науково-виробничий комплекс, Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування, Ніжинський дослідно-механічний завод, «Ніжин механізація» (виготовляє кузови для автотранс­порт. засобів, причепи та напівпричепи, ін. електр. устаткування), філія «Трактор. завод» ТОВ «Укр­автозапчастина», «Метекол» (мед. техніка та тех. засоби навч.); хім. – «Ніфар»; харч. – Ніжинський жиркомбінат, «Ніжинхліб», Ніжин. хлібобулоч. комбінат; деревооброб. – «Кур’єр» (меблі). Навч.-вироб. підприємство Укр. товариства сліпих випускає електромонтажні пристрої. Є значні поклади піску та глини. Ніжин. родовище суглинків розробляє Ніжин. цегел. завод, що виготовляє керам. цеглу марок М-75 та М-100.

У Н. – 18 заг.-осв. шкіл, дит. будинок-інтернат, 14 дит. дошкіл. установ, 7 позашкіл. навч. закладів; школа мистецтв коледжу культури та мистецтв, дит. муз. і хореогр. школи, міський Будинок культури, кінотеатр «Космос». Тривалу історію має Музейний комплекс Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя, 1967 відкрито Ніжинський краєзнавчий музей ім. І. Спаського, 1985 – Музей рідкіс. книги ім. Г. Васильківського (на 2-му поверсі будівлі колиш. купец. зібрання, де нині розташ. Бібліотека Ніжинського державного педагогічного університету ім. М. Гоголя), 2002 – Нар. музей укр. старовин. костюму та побуту дит. хореогр. школи. Здо­були популярність молодіж. хор «Світич» Ніжин. університету (кер. – засл. діячі мистецтв України Л. Костенко та Л. Шумська); фольклор. ансамбль «Червона калина» (засл. працівник культури України Р. Пузирьова), хор ветеранів вій­ни та праці (І. Литвинець), хореогр. ансамбль «Поліська веселка» (Л. Фінь; усі – нар.), фольклор. вокально-хореогр. театр «Калинонька» (засл. арт. України В. Кирилюк), ансамбль танцю «Вікторія» (В. Вишнева) міського Будинку культури; хор «Сяйво» (засл. працівник культури УРСР С. Голуб), оркестр духових інструментів «Ніжинські сурми» (В. Карпенко) дит. муз. школи; ансамблі бального танцю «Ритм» (засл. працівник культури України Г. Тимошенко) і «Шанс» (І. Мірошник), ансамбль сучас. класич. танцю «Гармонія» (А. Ганага), ансамбль нар. танцю «Квіти України» (О. Пархоменко), вокал. студія «Автограф» (І. Дяконенко; усі – зразк.), танц. група «Ніжинські сеньйорити» (Г. Тимошенко), ансамбль сучас. танцю «Аструм» (О. Добриня), ансамбль скрипалів «Рондо» (Л. Бобир і Т. Авер’я­нова), ансамбль металофонiстiв (М. Шматок), шумовий оркестр «Свiтанок» (М. Шматок і М. Пам­пура) дит. хореогр. школи. ЗМІ: газети «Вісті», «Ніжинський вісник», «Ніжинський ринок», «Правда тут», «Свідомий погляд»; інтернет-вид. «Нежатин», «Уездные новости», «Мій Ніжин», «Новини Ніжина»; ТРК «Ніжинське телебачення». Від 2005 публікують зб. наук. пр. «Ніжинська старовина». Заклади охорони здоров’я: міські – центр. лікарня, полог. будинок, центр первин. мед.-сан. допомоги, стоматол. поліклініка; обл. – протитуберкульозне амбулаторно-поліклінічне відділ., шкірновенерол. диспансер, диспансерне наркол. відділ., відділ. екстреної мед. допомоги; міськ­рай. відділ Черніг. обл. лаборатор. центру. Готелі: «Ніжин», «Оріон», «Уненеж». Є бл. 60-ти різноманіт. спорт. об’єктів. Реліг. громади: православ. – 26, РКЦ і УГКЦ – по 1, протестант. – 8 (євангел. християн-баптистів – 3, церков Повного Євангелія – 2, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів – по 1), юдеїв – 1. Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: ландшафт. заказник Чирвине (4,3 га, охорон. статус від 1995), ботан. пам’ятка природи Дуб Заньковецької (від 1972), заповідне урочище Ветхе (46 га), пам’ятка садово-парк. мистецтва Граф. парк (ін. назва – Обідовщина; відомий від поч. 18 ст., закладений на правому березі Остра в колиш. передмісті Магерки, на землях ніжин. полковника І. Обідовського – племінника й соратника гетьмана І. Мазепи; 5 га; обидва охороняються від 1964). Є парк ім. Т. Шевченка, закладений 1894 як Миколаївський. Створ. каскад ставків.

Серед архіт. й істор. пам’яток: на вул. Я. Батюка – Миколаївський собор (№ 16, нац. значення, не пізніше 1655), готель «Не минай» (№ 7, кін. 18 ст.; у 19 ст. був найдорожчим у місті, в ньому жив Т. Шевченко), будинок, у якому проживала актриса, співачка М. Малиш-Федорець (№ 8, серед. 19 – поч. 20 ст.), житл. будинок (№ 14, кін. 19 ст.); на вул. Бобринська – школа (№ 2, поч. 20 ст.); на вул. І. Богуна – будинок поміщика Парпури (№ 14, кін. 19 – поч. 20 ст.); на вул. Ф. Богушевича – будинок, де народився географ, океанограф, мореплавець Ю. Лисянський (№ 1, серед. 18 – 19 ст.); на вул. Василівська – Пантелеймоно-Василів. церква (№ 39, 1769–88), житл. будинок (№ 73, 1-а третина 19 ст.); на вул. Воз­движенська – будинок, в якому 1886–1906 у дит. роки разом з родиною жив патофізіолог, президент АН УРСР, академік АН СРСР О. Богомолець (№ 26, поч. 19 ст.), Хрестовоздвижен. церква (№ 33, 1775); на вул. Вокзальна – комплекс залізнич. вокзалу (№ 2, 5, 7; 2-а пол. 19 ст.); на вул. Л. Глібова – житл. будинки (№ 5, 6, 10; усі – кін. 18 ст.); на вул. М. Гоголя – церква Іоанна Богослова (нац. значення, 1752), будинок купец. зібрання (1899; обидві – № 4), житл. будинок (№ 7а, кін. 18 ст.), лавки (№ 10, 12, поч. 19 ст.), будинок А. Кушакевича та міський комерц. банк (№ 15, серед. 19 – поч. 20 ст.); на площі М. Гоголя – будинок, в якому 1905–09 жив живописець, академік С.-Пе­тербур. АМ Ю. Феддерс (№ 7, 19 ст.), на вул. Є. Гребінки – будинок грец. магістрату (№ 21, 1785), грец. Михайлів. церква (№ 29, 1714–31), грец. Всіхсвят. церква (№ 31, 1780-i рр.), Троїц. церква (№ 35, 1733), що мають статус нац. значення, будинок окруж. суду, де працював історик О. Лазаревсь­кий (№ 4), флігель садиби Пелепонова (№ 6), кам’яниці (№ 9, 37), будинок грец. Олександрів. училища (№ 24; усі – кін. 18 ст.), будинок І. Самойловича (№ 7, 1-а пол. 19 ст.), будинок родини Спаських (№ 14, 1880-і рр.), житл. будинок (№ 18, кін. 18 – поч. 19 ст.); на вул. Думська – житл. будинок (№ 1, кін. 18 ст.), комплекс споруд пошт. станції, де зупинялися М. Ломоносов, Д. Фонвізін, О. Пушкін, Т. Шевченко та ін., а 1860 народився живописець, графік, засл. діяч мистецтв РРФСР М. Самокиш (№ 4, 1780-і рр., 19 ст.); на вул. М. Заньковецької – церква Іоанна Предтечі та торг. ряди (№ 2, 1842), будинок, у якому 1902–26 з перервами мешкала актриса, співачка, нар. арт. УСРР М. Заньковецька та гостювали театр. діячі М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Садовський, І. Мар’яненко, історик М. Грушевський (№ 11, 19 ст.); на вул. М. Кропив’янського – комплекс Ніжин. гімназії, де навч. Л. Глібов, Є. Гребінка, М. Гоголь та ін. видатні діячі (№ 2; осн. приміщення – нац. значення; будинок служб, каретник, стайня, житл. флігель; усі – 1805–26), будинок Мусіних-Пушкіних (№ 4, поч. 19 ст.); на вул. Кушакевичів – житл. будинок (№ 8, 1910-і рр.); на вул. Московська – Преображен. церква (№ 14, нац. значення, 1757), грец. магазин (№ 2а, кін. 18 ст.), будинки перших міської електростанції (№ 3, 1914–16) і приват. аптеки на Лівобереж. Україні (аптека М. Лігди; № 6в, 1740), житл. будинки (№ 13, 1910-і рр.; № 54, поч. 20 ст.), синагога Шнеєрсона (№ 22, 1910-і рр.), комплекс споруд громад. призначення (№ 22, 22а, 1-а третина 19 ст.), комплекс споруд грец. шпиталю (№ 78, 1820-і рр.); на вул. Небесної сот­ні – садиба поміщиків Макарових (№ 11, 1-а третина 19 ст.), готель для паломників (№ 13, кін. 18 ст.), будинок почес. громадянина А. Левченка (№ 18, поч. 20 ст.); на вул. М. Некрасова – будинок, в якому 1852–55, 1863–67 жив Л. Глібов (№ 2, поч. 19 ст.); на вул. Овдіївська – Введен. собор (нац. значення, 1778), дзвіниця (поч. 19 ст.), корпус келій (усі – № 46), Іллін. церква (№ 44а; обидві – серед. 19 ст.), готель для паломників (№ 49, кін. 18 – поч. 19 ст.) Ніжинського Введенсь­ко­го жіночого монастиря УПЦ МП, житл. будинок (№ 8), будинок графа Капуані (№ 30), кам’яниця (№ 39; усі – кін. 18 ст.), будинок Н. Пашковської, де у гімназійні роки жив геолог, поет, художник, акaд. ВУАН В. Різниченко (№ 27, серед. 19 ст.), будинок, в якому 1911 народився актор, співак, нар. арт. РРФСР М. Бернес (№ 70, 2-а пол. 19 ст.), Вознесен. церква (№ 117, 1802, 2-а пол. 19 ст.); на вул. Покровська – Покров. (№ 23, 1757–65) і Микол. (№ 23д, 1743; обидві – нац. значення) церкви, євр. готель (№ 9, кін. 19 ст.), комплекс споруд тюрем. замку, де 1830 був ув’язнений ватажок селян. повстань У. Кармалюк (№ 18, 18б, 1803–17); на вулицях Студентська (№ 2, нац. значення, кін. 18 ст.) та Редькінська (№ 14, 1910-і рр.) – житл. будинки; на вул. 3-й мікрорайон – церква Іоанна Милостивого (№ 97/15, 1780); на вулицях І. Франка (№ 22, поч. 20 ст.) та Шкільна (№ 6, кін. 19 – поч. 20 ст.) – школи; на вул. Т. Шевченка – тех. училище А. Кушакевича (№ 10, 1895); на вул. С. Яворського – Благовіщен. собор (нац. значення, 1716), Петропавлів. церква з дзвіницею (поч. 19 ст.), корпус ігумена з трапезною (1817), келії (1790; усі – № 14) Ніжинського Благовіщенського чоловічого монастиря УПЦ МП, кав’ярня М. Стефаньєва (№ 3, кін. 18 ст.), синагога Золотницького (№ 7), житл. будинок (№ 9; обидві – 1910-і рр.); на Центр. ринку – Богоявлен. церква (1719–21). Від 1-ї пол. 17 ст. діяв Ніжин. Ветхоріздвяний Свято-Георгіїв. монастир, який 1716 приєднано до Благовіщен. обителі (до поч. 2-ї світової вій­ни його споруди були практично розібрані). Від 1770-х до 1980-х рр. здійснювали регулярні поховання на Ніжинському Троїцькому кладовищі, де є архіт. па­м’ят­ка – церква св. Костянтина й Олени (1819–21). Встановлено погруддя М. Гоголя (1881, у сквері, що носить ім’я письменника; 1975, на тер. пед. університету), І. Безбородька (на поч. 1990-х рр. було віднайдене у сховищах Київ. музею рос. мистецтва та відреставроване; створ. наприкінці 18 – на поч. 19 ст.), Я. Батюка (1965, у 1993 перенесено з рогу вул. Я. Батюка та площі М. Заньковецької на поч. вул. ім. Героя), Ю. Лисянського (1974), ніжин. льотчиці, командира жін. екіпажу під час 2-ї світової вій­ни Л. Губиної (1975), Б. Хмельницького (1993); па­м’ят­ники «Вчитель» (композиція педагога й учня), воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни (обидва – 1990), Т. Шевченку (1991), актрисі М. Заньковецькій (1993), ніжин. воїнам-афганцям (1996), «Ніжинський огірок» (2005), ніжинцям-ліквідаторам аварії на ЧАЕС (2007), жертвам голодомору та політ. репресій (2008), актору М. Бернесу (2011), борцям за Незалежність України (2019); пам’ятні знаки на місці будинку, в якому в дит. роки (1908–14) з родиною мешкав конструктор ракетно-косміч. техніки, академік АН СРСР С. Корольов (1987), «Останній шлях Кобзаря» (1991; на честь вселюд. панахиди над труною Т. Шевченка, що відбулася 17 травня 1861 на подвір’ї Преображен. церкви). У Н. бували рос. вчений, академік С.-Пе­тербур. АН М. Ломоносов (1734), поет, філософ Г. Сковорода (1768), рос. письменник Д. Фонвізін (1786), рос. поет О. Пушкін (1820, 1824), рос. письменник О. Грибоєдов, польс. поет А. Міцкевич (обидва – 1825), рос. композитор М. Глінка, співак, композитор С. Гулак-Артемовський (обидва – 1838), етнограф Матвій Номис, подружжя письменниця, перекладачка Марко Вовчок і етнограф О. Маркевич (усі – 1851), художник І. Рєпін (1886), рос. письменник М. Горький (1891), рос. інж. шляхів сполучення, письменник М. Гарін-Михайловський (1895). Н. описали у літ. творах М. Гоголь, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Булгаков, Ю. Мушкетик та ін.

У місті народилися: держ. і церк. діяч, ймовір. автор «Літопису Самовидця» Р. Ракушка-Романовський (17 ст.), археограф, історик, бібліограф М. Бантиш-Каменський, церк. і освіт. діяч Іоанн Тобольський (І. Максимович; обидва – 17 – поч. 18 ст.), правознавець С. Десницький, церк. і громад. діяч Георгій (Г. Кониський; обидва – 18 ст.), декабрист М. Мозгалевський; історик М. Нечкіна (академік АН і АПН СРСР), фахівці у галузі механіки Ф. Бєлянкін і М. Корноухов, брати фольклористи Юрій (усі – академік АН УРСР) і Борис Соколови, літературознавець, фольк­лорист, театрознавець В. Адріанова-Перетц (чл.-кор. АН СРСР і УРСР), фізик Г. Вульф, фахівець у галузі тех. діагностики та теорії дискрет. пристроїв упр. П. Пархоменко (обидва – чл.-кор. АН СРСР), учений у галузі історії математики й теорії механізмів Олексій Боголюбов (чл.-кор. АН УРСР; у Н. також минули перші дит. роки старшого брата математика, механіка, фізика, академік АН СРСР і УРСР Миколи Боголюбова, а їхній батько Микола Михайлович Боголюбов був проф. Істор.-філол. інституту князя Безбородька), фахівець у галузі електрозварювання Петро Буштедт (чл.-кор. АН УРСР; його батько Петро Андрійович Буштедт працював лікарем у Н.); фахівці у галузях електромеханіки, електр. і обчислюв. техніки – Є. Григоровський, М. Сенченко, В. Синьков, Ю. Чучман, устаткування нафтогаз. промисловості – К. Донець, інформ. технологій – А. Калініченко, енергетики – О. Тарапон, суднобудування – В. Шостак, хіміки Я. Зільберман, М. Клобуков, фізик В. Купрієвич, математики В. Масол, Г. Чистяков, географ, палеонтолог Г. Григор, петрограф, фізико-географ В. Дуб’янський, економіст І. Дрозд, лікарі З. Арлазоров, Б. Глезер, Є. Закржевський, С. Кривопустов, психолог Н. Кривоконь, учений-зоотехнік І. Задерій, зоолог С. Кушакевич, біолог О. Надкернична, правознавці В. Александренко, А. Дроб’яз­ко, історик, літературознавець, громад.-політ. діяч Р. Бжеcький, історики І. Галант, Б. Данциг, В. Зоценко, Л. Таран, учений-нумізмат, археолог І. Спаський, мовознавці В. Ващенко, А. Зеленько, філолог, палеограф О. Грузинський, літературознавець М. Ґуля, педагоги О. Гринь, О. Лавріненко, В. Приходько, бібліотекознавці Н. Безручко, В. Ільганаєва; письменник, перекладач, літературо­знавець І. Качуровський, письменники Анатолій Дністровий (його батьки літературознавець Олександр і математик Марія Астаф’є­ви викладали у пед. університеті), А. Кокотюха, С. Коноваленко, публіцист, поет, перекладач В. Боровик, євр. поет Мані-Лейб; журналісти Є. Вербило, Г. Верховинець (її батько О. Верховинець тут керував хором і водночас викладав нім. мову), Л. Горіловський; громад.-політ. діяч А. Кордовський; мистецтво­знавець, художник В. Лапа, мистецтвознавець, етнограф Є. Спаська, художники В. Андрущенко, І. Беклемішева (засл. діяч мистецтв УРСР), Т. Бобир, В. Доброліж, О. Якимченко; родина гончарів Дроб’язки, майстриня плетіння мережива на коклюшках Г. Суботіна; архітектори В. Білогуб, О. Шеремет; театр. критик, письменник, актор Д. Грудина, актриса, громад. діячка Н. Дорошенко, режисер, актор Л. Лазарев, культур. діяч, актор Ю. Муквич; актори А. Юницький (нар. арт. УРСР), Л. Каганова, А. Щебатуріна, вокал. дует Анисимови (Віктор і його сестра Любов; усі – засл. арт. УРСР), актриса, співачка М. Бровченко, артист оперети В. Богомаз (обоє – засл. арт. України), артистка балету О. Хохлова; композитор, диригент В. Овчаренко, трубач Т. Докшицер (нар. арт. РРФСР), флейтист А. Проценко, скрипалі, диригенти Д. Шейнін (обидва – засл. арт. УРСР), Й. Мос­квичів; легкоатлети Ж. Блок-Пін­тусевич (біг), В. Ліпсніс (штовхання ядра), тренер з важкої атлетики В. Кононенко, боксер, тренер В. Харченко; Герої Рад. Союзу І. Гетьман (учасник арктич. експедицій), А. Галецький, І. Жовтоплясов, В. Нечваль,

З Н. пов’язані життя та діяльність церк. і культур. діяча, письменника Стефана (С. Яворський; 2-а пол. 17 – поч. 18 ст.), педагога, письменника, перекладача П. Морачевського, живописця І. Сошенка (обидва – 19 ст.); математиків Н. Ахієзера (чл.-кор. АН УРСР), В. Яковця, мовознавців Г. Ільїнського, В. Рєзанова (обидва – чл.-кор. АН СРСР), Ф. Арвата (академік АПНУ), Н. Арват, В. Качановського, подружжя А. Майбороди та Л. Коломієць, М. Мандеса, мово­знавця, перекладача В. Дорошенка (1936 разом із ним переїхала у Н. і стала тут студенткою дружина письменниця Ольга Мак), літературознавців Є. Пєтухова (чл.-кор. С.-Пе­тербур. АН), К. Забарила, А. Кадлубовського, О. Ковальчука, Т. Маєвської, П. Михеда, В. Тищенка, І. Чаплі, літературознавця, мовознавця, фольклориста П. Одарченка (дійс. чл. НТШ), літературознавця, бібліографа, краєзнавця Г. Самойленка, істориків К. Харламповича (академік ВУАН), С. Килимника (дійс. чл. НТШ), М. Петровського (чл.-кор. АН УРСР), М. Бережкова, А. Єршова, І. Козловського, М. Лілеєва, П. Люперсольського, В. Ляскоронського, В. Піскорського, історика, літературознавця І. Іванова, педагогів Ф. Вороного, Я. Колубовського, педагога, економіста, громад. діяча В. Галети, бібліо­текознавця Є. Ківлицького, філософа, перекладача В. Литвинова, географа П. Бєльського, зоологів Ф. Великохатька, Г. Гасовського, І. Марисової, Л. Рековця, хіміка А. Домбровського, лікаря В. Янушевського, психолога Миколи Папучі (2002–08 у Н. минули останні роки життя його батька повного кавалера ордена Слави Василя); письменників І. Шкарупи, А. Шкуліпи; живописців, графіків С. Шишка (нар. художник СРСР), Д. Безперчого, О. Кошеля, майстра нар. мистецтва Г. Василенка; театр. родини Лучицьких – Болеслава (див. Лучицький-Оршанов), менших брата Владислава (див. Лучицький-Данченко) і сес­три Катерини та його дітей Анжеліни й Бориса; акторів А. Бучми, Н. Ужвій (обоє – нар. арт. СРСР), М. Савіної, Ф. Балабухи, В. Ігнатенка (обидва – нар. арт. УРСР), В. Медведенко, Г. Пащенко, А. Шкондіної (усі – нар. арт. України); хор. диригентів, музико­знавців А. Лащенка (чл.-кор. АМУ), В. Іконника (нар. арт. УРСР), М. Буравського (нар. арт. України), музикознавця, композитора В. Дубравіна, баяніста, музикознавця В. Дорохіна (засл. арт. України); громад. і політ. діяча Я. Біловодського, учасниці правозахис. руху Л. Коцюби; військ. діяча М. Кро­пив’янського, учасників 2-ї світової вій­ни, Героїв Рад. Союзу І. Єфименка та М. Тищенка.

Тут навчалися у серед. і вищих освіт. закладах письменник, етнограф, історик О. Афанасьєв-Чужбинський, поети Ф. Богушевич, М. Гербель, В. Забіла, письменник, літ. критик, композитор Н. Кукольник, художники А. Мокрицький і О. Сенчило-Стефановський (усі – 19 ст.); історик, філолог, громад. діяч М. Державін (академік АН СРСР), історик, медіє­віст, палеограф-латиніст О. Добіаш-Рождественська (чл.-кор. АН СРСР), фізіолог, біофізик П. Богач (академік АН УРСР), фізіолог, гістолог М. Білоусів, біохімік З. Климовицька, невролог, психіатр, фізіотерапевт О. Щербак, геолог Д. Малюга, астроном Б. Кукаркін, літературознавець, перекладач, громад. діяч І. Кошелівець (дійс. чл. НТШ), літературознавці подружжя Тетяна та Федір Бугайки, О. Бузинний, В. Горленко, І. Капустянський, В. Костюченко, В. Кузьменко, Л. Миловидов, А. Мойсієнко, мовознавець, фольклорист Ю. Карський (академік С.-Пе­тербур. АН), мовознавці І. Кириченко (чл.-кор. АН УРСР), А. Грищенко (академік АПНУ), О. Германович, Г. Іваниця, етнографи, фольклористи Г. Кулжинський, О. Малинка, історики В. Дубровський, В. Євфимовсь­кий, П. Клименко, Ф. Леонтович, П. Потапов, В. Савва, Є. Черноусов, історик, літературознавець І. Бондаренко, фольклорист, літературознавець Р. Волков, брати мовознавець Микола та літературознавець Петро Волинські, брати літературознавець, фольк­лорист Володимир і письменник, перекладач Петро Данилови, педагоги М. Бурда (академік НАПНУ), М. Даденков, К. Єльницький, О. Карпеко, В. Корабльов, І. Миронець; письменник, літ. критик, громад.-культур. діяч О. Кониський, письменник, кінодраматург, публіцист Юрій Збанацький, письменник, журналіст Є. Гуцало, письменники П. Артеменко, В. Вовк, Анатоль Галан, Леонід Горлач, Лесь Гомін, А. Давидов, М. Демчинський, М. Довгополюк, І. Затиркевич, П. Клименко, В. Коваль, Д. Куровський, П. Нестеренко, О. Петькун, Й. Позичанюк, Леонід Полтава, Л. Пономаренко, М. Руденко, В. Сенцовський, Л. Серебряков, О. Ющенко, перекладач Д. Олександренко, поети А. Бурлака, П. Гришко, Н. Данилевська, А. Деркач, Й. Дудка, М. Луговик-Сениця, Г. Малигон, В. Мордань, В. Сапон, Г. Шанько, Т. Шаповаленко, циган. поет, перекладач, композитор М. Козимиренко, прозаїк, художник, фольк­лорист І. Просяник; фольклорист, хор. диригент П. Казьмін, актриси Е. Бистрицька (обоє – нар. арт. СРСР), Р. Дніпрова-Чайка (засл. арт. УРСР), артист балету Ю. Авдієвський (засл. арт. України), співак Ф. Стравинський, композитор М. Шевченко; громад. і політ. діячі О. Бондаревський, Г. Жук, дипломат Г. Ільченко; військ. діяч П. Шандрук, учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу М. Ісаєнко, М. Кикош, А. Мірошник, О. Тканко.

Літ.: Малаков Д. В., Дерлеменко Є. А. По історичних містах Київської Русі. К., 1990; Самойленко Г. В., Самойленко С. Г. Нариси культури Ніжина. Ч. 1–5. Ніжин, 1995–98; Греки на українських теренах. К., 2000; Мень М. Євреї в Ніжині: Наук. зб. Ніжин, 2001; Морозов О. Греки в Ніжині. К., 2002; Шкурко М. Історія Ніжина мовою дат. К.; Ніжин, 2003; Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). К., 2006; Легенди Ніжина. Прилуки, 2006; Нежин на пороге XX века. Нежин, 2007; Петренко Л. Б. Ніжин: із глибин віків…: матеріали з краєзнавства Ніжина. Ніжин, 2008; Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжин – європейське місто. Чг., 2010; Харлампович К. В. Нариси історії грецької колонії в Ніжині (XVII–XVIII ст.). Ніжин, 2011; Ніжин – місто 17 храмів: Пам’ятки України. 2013. № 7; Зозуля С. Ю. Ніжин модерної доби: Студії з історіографії, пам’яткознавства, персоналістики. К., 2014; Петренко Л. Б. Ніжин запрошує на гостину. Ніжин, 2014; Кедун І., Пархоменко О. Ніжин археологічний. Ніжин, 2018; Потапенко М., Прудько В., Ємельянов В. Ніжин в добу Української революції 1917–1921. Ніжин, 2018; Нариси історії Ніжина Козацької доби: Зб. публікацій та док. Ніжин, 2019.

Л. О. Карманов, А. В. Лінник, Д. П. Ворона, Т. О. Плетньова

Рекомендована література

1. Малаков Д. В., Дерлеменко Є. А. По історичних містах Київської Русі. К., 1990;
   Google Scholar Internet
2. Самойленко Г. В., Самойленко С. Г. Нариси культури Ніжина. Ч. 1–5. Ніжин, 1995–98;
   Google Scholar Internet
3. Греки на українських теренах. К., 2000;
   Google Scholar Internet
4. Мень М. Євреї в Ніжині: Наук. зб. Ніжин, 2001;
   Google Scholar Internet
5. Морозов О. Греки в Ніжині. К., 2002;
   Google Scholar Internet
6. Шкурко М. Історія Ніжина мовою дат. К.; Ніжин, 2003;
   Google Scholar Internet
7. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). К., 2006;
   Google Scholar Internet
8. Легенди Ніжина. Прилуки, 2006;
   Google Scholar Internet
9. Нежин на пороге XX века. Нежин, 2007;
   Google Scholar Internet
10. Петренко Л. Б. Ніжин: із глибин віків…: матеріали з краєзнавства Ніжина. Ніжин, 2008;
    Google Scholar Internet
11. Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжин – європейське місто. Чг., 2010;
    Google Scholar Internet
12. Харлампович К. В. Нариси історії грецької колонії в Ніжині (XVII–XVIII ст.). Ніжин, 2011;
    Google Scholar Internet
13. Ніжин – місто 17 храмів: Пам’ятки України. 2013. № 7;
    Google Scholar Internet
14. Зозуля С. Ю. Ніжин модерної доби: Студії з історіографії, пам’яткознавства, персоналістики. К., 2014;
    Google Scholar Internet
15. Петренко Л. Б. Ніжин запрошує на гостину. Ніжин, 2014;
    Google Scholar Internet
16. Кедун І., Пархоменко О. Ніжин археологічний. Ніжин, 2018;
    Google Scholar Internet
17. Потапенко М., Прудько В., Ємельянов В. Ніжин в добу Української революції 1917–1921. Ніжин, 2018;
    Google Scholar Internet
18. Нариси історії Ніжина Козацької доби: Зб. публікацій та док. Ніжин, 2019.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

завантажити статтю