Ніжинське

НІ́ЖИНСЬКЕ (до 1928 — Синяки, 1928–2016 — Григоро-Іванівка) — село Ніжинського району Чернігівської області. У грудні 2019 Ніжин. сільс. рада (підпорядк. с. Кропивне) увійшла до складу об’єднаної територіал. громади з центром у с. Талалаївка. Н. знаходиться на правому березі р. В’юнниця (давня назва — Кропивна; притока Остра, бас. Дніпра), за 123 км від Києва та 84 км від обл. центру. Площа 1,48 км². За переписом насел. 2001, проживала 1181 особа; станом на поч. 2020 — 1117 осіб; переважно українці. Є зупин. пункт Пд.-Зх. залізниці, що розташ. за 4 км від вузл. ст. Ніжин. Село має автобусне сполучення з м. Ніжин. На околицях обстежено 7 поселень: Вєтхоє, В’юнниця, Григоро-Іванівка (усі — доби бронзи та раннього заліз. віку), Підкова (доби бронзи, раннього заліз. віку, давньорус. часу), Чичва-Роковщина (доби бронзи, раннього заліз. віку, черняхів. культури, давньорус. часу), Чичва (черняхів. культури), Будинок тваринника (доби бронзи). За свідченням літопису, 1135 навколишні села були спалені черніг. князем Ольговичем за актив. участі половців. У 1230-х рр. їх повністю зруйнувало монголо-татар. військо. Відродження життя на тер. сучас. села розпочалося після надання Ніжину польс. королем Сиґізмундом III Маґдебур. права (1625). За нар. переказами, насел. пункт отримав назву Синяки на честь одного з козаків чи вільних селян, які тут першими оселилися. 1648–1782 — у складі Ніжин. полку. Згадки про село містять універсал гетьмана І. Брюховецького від 17 червня 1664 та Малорос. переписна книга 1666. Насел. пунктом, що з перервами був підпорядк. Ніжин. ратуші, керував війт. 1719–29 Синяки належали полк. осавулу М. Левицькому, згодом — полк. писарю та засн. дворян. роду Л. Грановсь­кому. Наприкінці 1720-х рр. знач. власниками стали греки Тернавіоти, за участі яких побудовано дерев’яну Костянтино-Оленів. церкву (вперше згадується 1778). У 1744 та 1787 через село Великою Київ. дорогою проїжджали кортежі рос. імператриць Єлизавети Петрівни та Катерини II. 1782–96 — у складі Черніг. намісництва; 1796–1802 — Малорос., 1802–1925 — Черніг. губ.; 1782–1923 — Ніжин. пов. 1805 у Синяках проживали 135 осіб (з них 63 — держ. селяни). 1860 на місці спаленого споруджено новий дерев’яний храм, що належить (з перервою) православ. громаді до­нині. 1867–68 побл. села прокладено залізницю. У серед. 1870-х рр. відкрито початк. нар. училище (1886 зведено цегляне приміщення, де нині розміщено дошкіл. навч. заклад). 1878 в селі та його околицях працювали 5 вітр. млинів. Тоді ж було 155 дворів, у яких проживали 399 чоловіків та 425 жінок. У 1890-х рр. училище реорганізовано в земську школу. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Тривалий час Синяки належали до Талалаїв. волості (до 1923). Відтоді — у складі Ніжин. округи (1930 розформована) та Ніжин. р-ну; водночас від 1932 — Черніг. обл. 1928 село перейменовано на честь рад. і парт. діяча Г. Петровського (2016 унаслідок декомунізації отримало сучасну назву). Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Під час нім. окупації (від вересня 1941 до вересня 1943) селу повернули назву Синяки. 1942 в ньому проживали 1589 осіб. На фронтах 2-ї світової вій­ни та в партизан. загонах воювали 333 жит. (на честь 218-ти воїнів-земляків, які загинули, споруджено обеліск Слави). У 1960-х рр. розпочато меліорац. роботи та прокладення зрошувал. каналів (з утворенням ставків «Шкільний», «Чичва», «Зерносховище» в ме­жах села та «Торф’яник», «Транс­форматор», «Супониха», «Доярня», «Г-подібний», «Три верби» в польовій і ліс. зонах). 1990 мешкала 1391 особа. Розвідано поклади торфу та глини. Нині працює с.-г. підприємство «Агро-плюс А. М.». У Н. — заг.-осв. школа; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Сільс. футбол. команда «Фортуна» неодноразово здобувала приз. місця в рай. чемпіонатах. Із селом пов’язані життя та дія­льність укр. етнографа та лікаря франц. походження 19 ст. Д.-П. Де ля Фліза. 1925–30 тут В. Великанів збирав колекції птахів, що нині зберігаються в зоол. відділі Нац. наук.-природн. музею НАНУ (Київ). За значні досягнення доярку місц. колгоспу «Дружба» П. Градобик (Демченко) удостоєно звання Герой Соц. Праці.

Рекомендована література

1. Опанасенко В. В. Річка В’юн­ни­ця // Сіверян. літопис. 1998. № 5;
   Google Scholar Internet
2. Його ж. Моє село — моє коріння. К., 2001.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю