Ніжинське

Визначення і загальна характеристика

НІ́ЖИНСЬКЕ (до 1928 — Синяки, 1928–2016 — Григоро-Іванівка) — село Ніжинського району Чернігівської області. У грудні 2019 Ніжинська сільська рада (підпорядковане с. Кропивне) увійшла до складу об’єднаної територіальної громади з центром у с. Талалаївка. Розташоване на правому березі р. В’юнниця (давня назва — Кропивна; притока Остра, бас. Дніпра) за 123 км від Києва, 84 км від обласного центру та кілька км від м. Ніжин. Площа 1,48 км². За переписом населення 2001, проживала 1181 особа; станом на початок 2020 — 1117 осіб; переважно українці. Є зупинний пункт Південно-Західної залізниці, розташований за 4 км від вузлової станції Ніжин. Село має автобусне сполучення з м. Ніжин. На околицях обстежено 7 поселень: Вєтхоє, В’юнниця, Григоро-Іванівка (усі — доби бронзи та раннього залізного віку), Підкова (доби бронзи, раннього залізного віку, давньоруського часу), Чичва-Роковщина (доби бронзи, раннього залізного віку, черняхівської культури, давньоруського часу), Чичва (черняхівської культури), Будинок тваринника (доби бронзи). За свідченням літопису, 1135 навколишні села були спалені чернігівським князем Ольговичем за активної участі половців. У 1230-х рр. їх повністю зруйнувало монголо-татарське військо. 

Відродження життя на території сучасного села розпочалося після надання Ніжину польським королем Сиґізмундом III Маґдебурзького права (1625). За народними переказами, населений пункт отримав назву Синяки на честь одного з козаків чи вільних селян, які тут першими оселилися. 1648–1782 — у складі Ніжинського полку. Згадки про село містять універсал гетьмана І. Брюховецького від 17 червня 1664 та Малоросійська переписна книга 1666. Населеним пунктом, що з перервами був підпорядкований Ніжинській ратуші, керував війт. 1719–29 Синяки належали полковому осавулу М. Левицькому, згодом — полковому писарю та засновнику дворянського роду Л. Грановському. Наприкінці 1720-х рр. значними власниками стали греки Тернавіоти, за участі яких побудовано дерев’яну Костянтино-Оленівську церкву (вперше згадується 1778). У 1744 та 1787 через село Великою Київською дорогою проїжджали кортежі російських імператриць Єлизавети Петрівни та Катерини II. 1782–96 — у складі Чернігівського намісництва; 1796–1802 — Малоросійської, 1802–1925 — Чернігівської губернії; 1782–1923 — Ніжинського повіту. 1805 у Синяках проживало 135 осіб (з них 63 — державні селяни). 1860 на місці спаленого споруджено новий дерев’яний храм, що належить (з перервою) православній громаді донині. 1867–68 поблизу села прокладено залізницю. У середині 1870-х рр. відкрито початкове народне училище (1886 зведено цегляне приміщення, де нині розміщено дошкільний навчальний заклад). 1878 в селі та його околицях працювали 5 вітряних млинів. Тоді ж було 155 дворів, у яких проживали 399 чоловіків та 425 жінок. У 1890-х рр. училище реорганізовано в земську школу. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Тривалий час Синяки належали до Талалаївської волості (до 1923). Відтоді — у складі Ніжинської округи (1930 розформована) та Ніжинського району; водночас від 1932 — Чернігівської області. 

1928 село перейменовано на честь радянського і партійного діяча Г. Петровського (2016 унаслідок декомунізації отримало сучасну назву). Мешканці потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталінських репресій. Під час німецької окупації (від вересня 1941 до вересня 1943) селу повернули назву Синяки. 1942 в ньому проживали 1589 осіб. На фронтах 2-ї світової війни та в партизанських загонах воювали 333 мешканці (на честь 218 воїнів-земляків, які загинули, споруджено обеліск Слави). У 1960-х рр. розпочато меліоративні роботи та прокладення зрошувальних каналів (з утворенням ставків «Шкільний», «Чичва», «Зерносховище» в межах села та «Торф’яник», «Трансформатор», «Супониха», «Доярня», «Г-подібний», «Три верби» в польовій і лісовій зонах). 1990 мешкала 1391 особа. Розвідано поклади торфу та глини. Нині у селі працює сільськогосподарське підприємство «Агро-плюс А. М.». Є загальноосвітня школа; клуб, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт. Сільська футбольна команда «Фортуна» неодноразово здобувала призові місця в районних чемпіонатах. 

Із селом пов’язані життя та діяльність українського етнографа та лікаря французького походження 19 ст. Д.-П. Де ля Фліза. 1925–30 тут В. Великанів збирав колекції птахів, що нині зберігаються в зоологічному відділі Національного науково-природничого музею НАНУ (Київ). За значні досягнення доярку місцевого колгоспу «Дружба» П. Градобик (Демченко) удостоєно звання Герой Соціалістичної Праці.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю