Нікітін Юрій Євгенович
НІКІ́ТІН Юрій Євгенович (09. 06. 1958, Київ) — живописець, іконописець, художник-сценограф. Закін. Київський художній інститут (1986; викл. І. Биченкова, О. Бобровников). 1986–87 був художником-постановником к/ф «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (реж. В. Гресь, Київ. кіностудія ім. О. Довженка). Основні галузі — станк. живопис та іконопис. Розписав інтер’єри б-к ім. В. Чкалова (1989) та ім. М. Реріха (1990), зал прийомів іноз. делегацій у МЗС України (2013; усі — Київ). У лютому 2014 під час Революції гідності створив ікону «Небесна сотня», цього ж року — картину «Перемога князя Костянтина Острозького під Оршею» (на честь 500-річчя цієї події). Автор ікон «Милосердя двері» (2015; глава УГКЦ Святослав подарував папі Франциску) та «Богородиця — покровителька українських воїнів» (2017). У живопис. роботах Н. тяжіє до класич. стилю, в іконописі — бароко. Винайшов та вдосконалює автор. техніку живопису на шкірі, у якій уперше створив художню реконструкцію портретів крим. ханів династії Гераїв, що були представлені 2008 в Ханс. палаці в м. Бахчисарай (АР Крим). Істор. реконструкцією займається від 1998: відтворив портрет Гальшки Острозької, цього ж року створив «Мовчання» — живописне зображення композитора М. Мясковського. Ілюстрував кн. «Кольоровий жаль» О. Олексюк (1999), «Папа і Україна» О. Красюка (2005; обидві — Київ), «Повелители двух материков» О. Гайворонського (К.; Бахчисарай, т. 1 — 2007, т. 2 — 2009), «Золотые рецепты» О. Світко (К., 2012), «Мідний король», «Ключ від королівства», «Темний світ. Рівновага», «Зло не має влади», «Королівська обіцянка», «Страта», «Варан» (усі — 2017), «Пандем» (2018), «Олена й Аспірин» (2019; усі — Харків) М. та С. Дяченків, «З Архістратигом на щитах» А. Ковальова (К., 2018), «Унія» В. Єшкілєва (Х., 2019) та ін. Автор циклу радіопередач «Таємнича спадщина Європи» (2009, канал «Культура»). Учасник обл., всеукр. і міжнар. мистецьких виставок від 1989. Персон. — у Києві (1989, 1990–91, 1995–96, 1998–2002, 2004, 2006), Драмі (Греція, 1998), Острозі (Рівнен. обл., 2001–02, 2013), Бахчисараї (2008), Луцьку (2019). Окремі роботи зберігаються в Музеї історії міста Києва, Посольстві Угорщини в Україні, Нац. філармонії України (усі — Київ), Музеї Меджимур’є (м. Чаковець, Хорватія), Остроз. істор.-культур. заповіднику, Музеї книги та друкарства (м. Острог).
Додаткові відомості
- Основні твори
- іконостаси — для церков Преображення Господнього (1993–94, с-ще Кичеєве, нині у складі смт Ворзель), св. Андрія Первозваного (1997, м. Вишгород; в обох — і розписи), св. Параскеви (2009, смт Кодра; усі — Київ. обл.); ікони — Божої Матері Козельщанської (2002, с. Великі Сорочинці Миргород. р-ну Полтав. обл.), для храмів Богородиці Вишгородської (2009, м. Вишгород) та архістратига Михаїла (2012; с. Демидів Вишгород. р-ну), Держ. істор.-культур. музею-заповідника (2013, м. Дубно Рівнен. обл.), костелу смт Чечельник (2016, Вінн. обл.).
Рекомендована література
- Доля М. Пілігримом краси йти у світ // Україна. 1988. № 42;
- Смирнова Н. Романтичний дует // Кур’єр муз. 1991, жовт.;
- Її ж. Готический мастер ХХ века // НР. 1993. № 4;
- Титаренко А. Лаврские антики // Столич. новости. 2001. № 3.
Людина 
