НІКОЛАЇ́ Борис Леопольдович (26. 10(08. 11). 1887, С.-Пе­тер­бург — 17. 02. 1955, Одеса) — фахівець у галузі будівельної механіки та опору матеріалів, громадський діяч. Кандидат технічних наук (1935), професор (1935). Закін. С.-Пе­тербур. ін­ститут інж. шляхів сполуче­н­ня (1913). Працював 1913–19 головою ди­станції, дільниці на буд-ві залізниць Мерефа–Херсон, Вологда–Архангельськ, Сіта–Альт–Шваненбурґ, Водопій–Колосівка; 1919–23 — ст. інж. тех. від­ділу Одес. від­ділу Пд.-Зх. залізниці; від 1918 — на каф. опору матеріалів Одес. політех. ін­ституту, брав участь в організації та був деканом (від 1923) буд. ф-ту, на базі якого 1930 утвор. Одес. інж.-буд. ін­ститут (нині академія будівництва і архітектури), де й працював до 1955: завідувач кафедри опору матеріалів (1930–41, 1947–52) та буд. механіки (1946–47), був зав. навч. частини, заст. дир. з наук. та навч. роботи; одночасно керував однойм. каф. в Одес. ін­ституті інж. мор. флоту (1930–41, 1944–47) та Одес. військ.-інж. мор. училищі (1945–52). У роки 2-ї світової війни 1941–44 — декан політех. факультету й водночас проректор Одес. університету. Зробив знач. внесок у становле­н­ня теорії роз­рахунку будівництва кон­струкцій залежно від стадії руйнува­н­ня та роз­вʼяза­н­ня найбільш склад. про­блеми — їхньої стійкості. Спів­засновник (разом із П. Єременок) теорії міцності слабкого природ. каменю й мурува­н­ня з нього. Автор моно­графії «Деревян­ные кон­струкции» у 2-х ч. (Х., 1935–36), низки збірників задач і під­ручників з опору матеріалів, що були неодноразово пере­ви­дані й пере­кладені українською мовою (зокрема в перекл. М. Козловського — «Збірник задач на опір матеріялів», 2-е вид., О., 1927). Голова Обл. бюро секції наук. працівників (від 1926), чл. правлі­н­ня Чорномор. від­діл. Всесоюз. наук. інж.-тех. товариства водного транс­порту (від 1948). Один з організаторів Будинку вчених в Одесі.