НІКО́ЛЬСЬКИЙ Ген­надій Михайлович (28. 09. 1929, м. Ростов-на-Дону, РФ — 20. 12. 1982, м. Троїцьк Моск. обл.) — астрофізик. Доктор фізико-математичних наук (1964), професор (1971). Закін. Київський університет (1953), де від­тоді й працював на каф. астрономії. 1956–58 — в Астрофіз. ін­ституті АН Казах. РСР (Алма-Ата, нині Алмати); від 1958 — в Ін­ституті земного магнетизму, іоно­­сфери і роз­по­всюдже­н­ня ра­- діохвиль АН СРСР (Троїцьк): від 1969 — зав. лаб. соняч. активності. Наукові дослідже­н­ня: сонячна атмо­­сфера (корона, пере­хід. шар, хромо­сфера), спо­стереже­н­ня повних соняч. затемнень, зодіакал. світло, природа короткохвильов. ви­промінюва­н­ня Сонця, астроном. приладобудува­н­ня. Разом із Г. Івановим-Холодним виконав цикл теор. дослідж. короткохвил. ви­промінюва­н­ня Сонця і будови пере­хід. зони між хромо­сферою та короною. Роз­робив низку приладів для ви­вче­н­ня Сонця, зокрема оригін. позазатемнюваний короно­граф зі стаціонар. високодис­персій. спекто­графом (разом із Г. Івановим-Холодним), найбільший у світі позазатемнюваний кроно­граф з обʼєктивом діаметром 530 мм (разом із О. Сазоновим). За­пропонував ідею нового магніто­графа на ос­нові інтерферометра Фабрі-Перо для вимірюва­н­ня магніт. полів у хромо­сфері та короні Сонця. Автор екс­перименту «Штучне сонячне затемне­н­ня» під час спіл. польоту косміч. кораблів «Союз» і «Аполон» (1975), низки спо­стережень з борту орбітал. станції «Салют-6» (1978–82). Іменем Н. на­звано малу планету № 4010.