Нікольський Микола Костянтинович

НІКО́ЛЬСЬКИЙ Микола Костянтинович (Никольский Николай Константинович; 17(29). 07. 1863, м. Петергоф, нині у складі С.-Пе­тербурга — 23. 03. 1936, м. Дєтскоє Село, нині Пушкін у складі С.-Пе­тер­бурга) — російський літературо­знавець, історик Церкви, бібліограф. Акад. С.-Пе­тербур. АН (1916), АН СРСР (1925). Макаріїв. премія С.-Пе­тербур. АН (1906). Закін. С.-Пе­тербур. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1887), де був залишений для підготовки до професор. звання: від 1898 — екстраординар., від 1899 — ординар. професор кафедри гомілетики й історії проповідництва, від 1906 — професор кафедри рос. церк. історії (звільн. через ліберал. погляди). 1899 отримав ступ. д-ра за 1-у ч. монографії «Кирилло-Белозерский монастырь и его устройст­во до второй четверти XVII века (1397–1625)» (ч. 1–2, С.-Пе­тер­бург, 1897–1910). У 1909–21 — приват-доцент кафедри історії Церкви Петрогр. університету (нині С.-Пе­тер­бург), водночас 1912–19 — професор кафедри рос. філології психоневрол. інституту; 1920–25 — директор Б-ки РАН і Книжк. палати. Засн. і дир. (1918–24) Істор.-бібліогр. музею давньої слов’яно-рус. книжності, в який передав 30 тис. томів і найбільшу в світі за обсягом картотеку пам’яток писемності. Очолював 1928–31 Комісію з вид. пам’яток давньорус. літ-ри та Комісію з давньорус. літ-ри АН СРСР. Напрям наук. діяльності — рукописна спадщина стародав. укр. та рос. літ-р. Автор праць з iсторiї лiт-ри й культури від часів Київ. Русі до кін. 17 ст., з iсторiї давньорус. лiтописання, розробляв методи дослiдж. давнiх текстiв тощо. Під час вивчення тексту «Повісті минулих літ» Н. залучив зх.-слов’ян. літ. контекст замість грец. і пд.-слов’ян. (болг.), його висновок про літ.-ідеол. основу твору суттєво різнився із поглядами О Шахматова. Н. вважав, що «Повість минулих літ» — творіння церк. книжників, які внесли в літопис неправдиві відомості про «варязьке начало державності» і про «грецьке культурне просвітництво», щоб відокремити руську традицію від великоморав., зх.-слов’ян. і загалом від центр.-європейської. Він зазначав, що в основі літопис. оповідання про початок Русі лежить джерело мораво-паннон. походження, що було суттєво перероблене з погляду «варяго-візантійської ідеології». У праці «“Повесть временных лет” как источник для истории начального периода русской письменности и культуры» (Ленинград, 1930) Н. писав, що писемність, книжність прийшли в Придніпров’я не з Візантії, а з Великої Моравії, із По­дунав’я, а до первіс. київ. легенди про Кия було привнесено повідомлення про його візит до візантій. імператора. На думку Н., власне слов’янами київ. літописець вважав полян, моравів, чехів та поляків. Він виокремлював культурну роль Карпат. регіону як сполучну ланку між Дунаєм і Дніпром. Н. визнавав службу св. рівноапостол. князю Володимиру, що дійшла до нас у рукопису 14 ст., пам’яткою поч. 12 ст. Йому належать розвідки про митрополита Київського та всієї Руси Климента Смолятича: «О литератур­ных трудах митрополита Климента Смолятича, писателя XII века» (1892), «Митрополит Климент Смолятич, русский церковный писатель XII века и его сочинения» (1893; обидві — С.-Пе­тербург).

Завантажити статтю