Нікольський Микола Костянтинович

Визначення і загальна характеристика

НІКО́ЛЬСЬКИЙ Микола Костянтинович (Никольский Николай Кон­стантинович; 17(29). 07. 1863, м. Петергоф, нині у складі С.-Пе­тербурга — 23. 03. 1936, м. Дєтскоє Село, нині Пушкін у складі С.-Пе­тер­бурга) — російський літературо­­знавець, історик Церкви, бібліо­граф. Акад. С.-Пе­тербур. АН (1916), АН СРСР (1925). Макаріїв. премія С.-Пе­тербур. АН (1906). Закін. С.-Пе­тербур. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя (1887), де був залишений для під­готовки до професор. зва­н­ня: від 1898 — екс­траординар., від 1899 — ординар. професор кафедри гомілетики й історії проповід­ництва, від 1906 — професор кафедри рос. церк. історії (звільн. через ліберал. по­гляди). 1899 отримав ступ. д-ра за 1-у ч. моно­графії «Кирил­ло-Белозерский монастырь и его устройст­во до второй четверти XVII века (1397–1625)» (ч. 1–2, С.-Пе­тер­бург, 1897–1910). У 1909–21 — приват-доцент кафедри історії Церкви Петрогр. університету (нині С.-Пе­тер­бург), водночас 1912–19 — професор кафедри рос. філології психоневрол. ін­ституту; 1920–25 — директор Б-ки РАН і Книжк. палати. Засн. і дир. (1918–24) Істор.-бібліогр. музею давньої словʼяно-рус. книжності, в який пере­дав 30 тис. томів і найбільшу в світі за обсягом картотеку памʼяток писемності. Очолював 1928–31 Комісію з вид. памʼяток давньорус. літ-ри та Комісію з давньорус. літ-ри АН СРСР. Напрям наук. діяльності — рукописна спадщина стародав. укр. та рос. літ-р. Автор праць з iсторiї лiт-ри й культури від часів Київ. Русі до кін. 17 ст., з iсторiї давньорус. лiтописа­н­ня, роз­робляв методи дослiдж. давнiх текс­тiв тощо. Під час ви­вче­н­ня текс­ту «Повісті минулих літ» Н. залучив зх.-словʼян. літ. контекст замість грец. і пд.-словʼян. (болг.), його висновок про літ.-ідеол. основу твору сут­тєво різнився із по­глядами О Шахматова. Н. вважав, що «Повість минулих літ» — творі­н­ня церк. книжників, які внесли в літопис неправдиві ві­домості про «варязьке начало державності» і про «грецьке культурне просвітництво», щоб від­окремити руську традицію від великоморав., зх.-словʼян. і загалом від центр.-європейської. Він за­значав, що в основі літопис. оповіда­н­ня про початок Русі лежить джерело мораво-пан­нон. походже­н­ня, що було сут­тєво пере­роблене з по­гляду «варяго-візантійської ідеології». У праці «“Повесть времен­ных лет” как источник для истории начального периода рус­ской письмен­ности и культуры» (Ленин­град, 1930) Н. писав, що писемність, книжність при­йшли в Придні­провʼя не з Візантії, а з Великої Моравії, із По­дунавʼя, а до первіс. київ. легенди про Кия було привнесено пові­домле­н­ня про його візит до візантій. імператора. На думку Н., власне словʼянами київ. літописець вважав полян, моравів, чехів та поляків. Він ви­окремлював культурну роль Карпат. регіону як сполучну ланку між Дунаєм і Дні­пром. Н. ви­знавав службу св. рівно­апостол. князю Володимиру, що ді­йшла до нас у рукопису 14 ст., памʼяткою поч. 12 ст. Йому належать роз­відки про митрополита Київського та всієї Руси Климента Смолятича: «О литератур­ных трудах митрополита Климента Смолятича, писателя XII века» (1892), «Митрополит Климент Смолятич, рус­ский церковный писатель XII века и его сочинения» (1893; обидві — С.-Пе­тербург).

Пр.: Ближайшие задачи изучения древнерус­ской книжности. С.-Пе­тербург, 1902; К во­просу об источниках летописного сказания о св. Владимире. С.-Пе­тербург, 1902; Материалы для повремен­ного списка рус­ских писателей и их сочинений (X–XI вв.). С.-Пе­тербург, 1906; Материалы для истории древнерус­ской духовной письмен­ности. С.-Пе­тербург, 1909; К истории славяно-рус­ской письмен­ности. Казань, 1914; Рукописная книжность древнерус­ских библиотек (XI–XVII вв.): Мат. для словаря владельцев рукописей, писцов, пере­водчиков, справщиков и книгохранителей. С.-Пе­тербург, 1914; Задачи и краткий очерк деятельности Комис­сии по из­данию памятников древнерус­ской литературы. Ленин­град, 1929.

О. В. Савченко

Завантажити статтю