Ніксон Річард-Мілгаус

НІ́КСОН Річард-Мілгаус (Nixon Richard Milhous; 09. 01. 1913, м. Йорба-Лінда, шт. Каліфорнія, США — 22. 04. 1994, м. Нью-Йорк, США) — 37-й президент США (1969–74). Закінчив Віт­тієрський коледж (шт. Каліфорнія, 1934) і школу права Університету Дюка (шт. Пн. Кароліна, 1937). Від­тоді працював адвокатом. Під час 2-ї світової вій­ни служив на флоті. 1947–50 — член палати пред­ставників Кон­гресу США; 1950–53 — сенатор від шт. Каліфорнія; 1953–61 — віце-президент США. 1974, пере­буваючи у процедурі імпічменту, вимушено подав у від­ставку з посади президента з метою уникне­н­ня усуне­н­ня з неї ухвалою сенату. Звільнений від подальшої від­повід­альності перед законом ріше­н­ням свого на­ступника на посаді глави держави — Дж. Форда.

Роки його президентства від­значилися історичними досягне­н­нями США на між­народній арені: покладено край участі країни у військово-політичному конфлікті на Індокитайському п-ові, нормалізовано від­носини з Китаєм, досягнуто істотного про­гресу у від­носинах із СРСР, роз­ширено спів­працю з європейськими країнами соціалістичного табору. Ці зміни заклали під­ґрунтя процесу роз­рядки між­народної напруженості й сприяли частковій лібералізації позиції східноєвропейських режимів щодо свободи до­ступу до інформації власних громадян. 1972–74 взяв участь у 3-х самітах із вищим радянським керівництвом, за під­сумками яких під­писано десятки дво­сторон­ніх документів. 29–30 травня 1972 під час першого візиту до СРСР від­відав Київ — загалом це було вперше в історії, коли президент США побував в Україні (УРСР). На урочистому при­йомі, влаштованому від імені Президії ВР і уряду УРСР, він виголосив тост, який закінчив словами, що викликали певний між­народний резонанс через свою, як це було сприйнято, неодно­значність: «Отже, я хотів би по­просити вас під­няти келихи за героїв України часів вій­ни і часів миру». За під­сумками візиту Н. до Мос­кви 1974 серед іншого під­писано угоду про від­кри­т­тя радянського генерального консульства у Нью-Йорку й американського у Києві, однак її не реалізовано через погірше­н­ня від­носин, зумовлене введе­н­ням 1979 радянських військ до Афгані­стану. Загалом пред­ставники адміністрації Н., керуючись реалістичними принципами зовнішньої політики, роз­глядали Україну як етнічно самобутню, але невід­ʼєм­ну складову СРСР.

Завантажити статтю