Нікопольський район

НІ́КОПОЛЬСЬКИЙ РАЙО́Н – район, що знаходиться у південній частині Дніпропетровської області.

Утвор. навесні 1920 у складі Катеринослав. пов. Катеринослав. губ. 8–14 жовтня 1920 тут відбулися кровопролитні бої Червоної армії з врангелів. військами, побл. с. Шолохове врангелівці зазнали поразки та відступили у Крим. Наприкінці 1920 було 19 891 сільс. госп-во з насел. 103 393 особи, з них 92 053 українці, 2249 росіян, 3879 німців, поляків, євреїв та представників ін. національностей.

У жовтні 1921 ВУЦВК УСРР прийняв постанову «Про перейменування Нікопольського району у Нікопольський повіт Катеринославської губернії» (Нікопол., Анастасіїв., Борисов., Вищетарасів., Городищен., Лошкарів., Михайлів., Новопавлів., Новософіїв., Олексіїв., Покров., Томаків., Красногригорів., Шолохів. волості). У лютому 1923 у складі Криворіз. округи (ліквідов. 1930) Катеринослав. губ. (1925) з Нікопол., Борисов., Городищен., Красногригорів., Новопавлів. волостей вдруге утвор. Н. р. (згодом Нікополь-Мангановий; 9 сільс. рад, 48 насел. пунктів, 42 713 осіб). Тоді ж сформовано Шолохов. р-н (12 сільс. рад, 83 насел. пункти, 26 928 осіб; див. Шолохове), що 1926 був приєднаний до Н. р. 1930 належали 126 насел. пунктів (зокрема й Нікополь, що 1937 отримав статус обл. підпорядкування), проживали 84 966 осіб. Унаслідок насильниц. дій місц. рад. органів влади під час колективізації, голодомору 1932–33, репресій та ін. на Нікопольщині загинули бл. 5,8 тис. осіб.

Від 1932 — у складі Дніпроп. обл. У березні 1934 Нікополь-Манган. р-н був ліквідований. 1938 із сх. шахтар. с-щ створ. місто обл. підпорядкування Марганець. У лютому 1939 з центром у с. Чкалове (до 1939 — Новомиколаївка) тут сформовано Чкалов. р-н (1941 — 1582,5 км², насел. 38 253 особи, з них українців — 83,48 %, росіян — 13,4 %, німців — 1,9 %, євреїв — 0,8 %).

Від серпня 1941 до лютого 1944 — під нім. окупацією. 1941–44 видобуто 1780 тис. т марганц. руди, що на 89 % задовольнило потреби промисловості Німеччини. Від непосил. роботи на шахтах загинули до 2 тис. військовополонених. Нацисти організували виявлення та масове винищення кількох тисяч євреїв побл. с. Чкалове. Діяло рад. підпілля. У боях за Нікопольщину загинули понад 5 тис. рад. воїнів. У її визволенні брали участь Герої Рад. Союзу І. Ванічкін, В. Глазунов, М. Горьков, М. Зонов, П. Кальонов, О. Климашкін, В. Ковтун, П. Корбут, І. Литвинов, М. Мартинов, В. Мизо, А. Михайличенко, І. Мірошниченко, Г. Надьожкін, А. Перевозников, І. Поцелуєв, О. Свєчкарьов, К. Хохлов, І. Шатохін та ін. Були вбиті на фронтах, загинули в нім. полоні, померли від ран, зникли безвісти понад 4 тис. воїнів-земляків. 1946 Чкалов. р-н мав пл. 1608 км², належали 74 насел. пункти, проживали 34 547 осіб, з них українців — 92 %, росіян — 5%. У тому ж році з с. Чкалове райцентр був перенесений у Нікополь.

1956 на базі зх. робітн. с-щ шахтарів і с. Олександрівка утвор. місто рай. підпорядкування Орджонікідзе (від 1965 — обл. значення; від 2016 — Покров). 1959 до складу Н. р. увійшла частина насел. пунктів із скасованого Сталін. р-ну Дніпроп. обл. 1961–65 до Н. р. належали насел. пункти ліквідов. Томаків. р-ну. 1969 Н. р. мав 1970 км² (1 селищна та 10 сільс. рад, 84 насел. пункти, 54,3 тис. осіб). На поч. 1980-х рр. був створений агропромкомбінат «Нікопольський», до складу якого увійшло 15 колгоспів, 5 радгоспів. У с. госп-ві р-ну працювали Герої Соц. Праці М. Галайда, В. Галушка, Т. Дубовик, В. Зонов, М. Куца, А. Негода, В. Остапченко, В. Пахомовський, Г. Самко, М. Семенова. 2016 с. Кірове перейменували на Чистопіль, с. Колгоспне — на Бекетівка, с. Менжинське — на Приміське, с. Орджонікідзе — на Степове.

За переписом насел. 2001, проживали 44 518 осіб (складає 94,7 % до 1989); станом на 1 січня 2020 — 38 879 осіб; переважно українці. У серед. 2010-х рр. пл. Н. р. становила 1943 км², до нього належали Червоногригорів. селищна та 15 сільс. рад, що об’єднували 68 насел. пунктів (зокрема й смт Червоногригорівка). Нікопол. міська рада мала обл. значення та до Н. р. не входила.

У грудні 2016 з Чкалов. і Півден. сільс. рад утвор. Чкалов. сільс. об’єднану територіал. громаду (91,75 км², 2875 осіб); у жовтні 2017: з Червоногригорів. селищ., Дмитрів. (підпорядк. села Борисівка, Привільне) та Придніпров. (с. Мусіївка, с-ще Кам’янське) сільс. рад — Червоногригорів. селищну об’єднану територіал. громаду (486,21 км², 12 865 осіб), з Лошкарів. (села Головкове, Зелене, Межуївка, Нова Балта, Сорочине, Христофорівка), Павлопіл. (села Водяне, Звізда, Іванівка, Маринопіль, Приют, Шишкине) та Шевченків. (села Крутий Берег, Максимівка, Олександропіль) сільс. рад — Лошкарів. сільс. об’єднану територіал. громаду (253,58 км², 3660 осіб), з Першотравнев. (села Західне, Східне), Новоіванів. (села Високе, Новоселівка) та Чистопіл. (села Бекетівка, Високопіль, Мар’ївка, Олександрівка, Підгірне, Таврійське) сільс. рад — Першотравнев. сільс. об’єднану територіал. громаду (253,89 км², 3941 особа; див. Першотравневе). У листопаді 2018 з Шолохов. сільс. (Н. р.; села Миронівка, Улянівка) та Покров. (до 2016 — Орджонікідзев.) міської (обл. значення; смт Гірницьке, Чортомлик) рад сформовано Покров. міську об’єднану територіал. громаду (170,37 км², 43 953 особи). У червні 2020 Лошкарів. та Чкалов. громади, а також Криничуват. сільс. раду (села Веселе, Голубівка, Довгівка, Дружба, Змагання, Лебединське, Лукіївка, Менделєєвка, Охотниче, Пахар, Томаківське) зараховано до Першотравнев. громади (нині її пл. 791,7 км², мешкає 12 528 осіб). У жовтні 2020 з Нікопол. міської ради утвор. Нікопол. міську громаду (50,3 км², 109 122 особи), з Покров. (села Капулівка, Катеринівка, Красне, Набережне, Шахтар), Новософіїв. (села Путилівка, Степове, Хмельницьке) та Приміс. (села Олексіївка, Старозаводське) сільс. рад — Покров. сільс. громаду (528,7 км², 10 484 особи; див. Покровське). У цей період до складу Н. р. приєднано насел. пукти ліквідованих Марганец. міської ради (обл. значення) та Томаків. р-ну. Нині пл. Н. р. становить 3238,9 км², проживає 259 040 осіб; окрім Нікопол., Покров. міських, Червоногригорів. селищ., Першотравнев., Покров. сільс. громад, належать Марганец. міська (204,7 км², 48 902 особи), Томаків. селищна (669,4 км², 14 653 особи; див. Томаківка) та Мирів. сільс. (378,1 км², 7258 осіб) громади. До липня 2020 Н. р. на Пн. межував з Солонян., на Зх. — з Апостолів. і Софіїв. р-нами (усі — Дніпроп. обл.) та м. Покров, на Сх. — з Томаків. р-ном; після адм.-територ. реформи: на Пн. — з Дніпров., на Зх. — з Криворіз. (обидва — Дніпроп. обл.), на Сх. — з Запоріз. (Запоріз. обл.) р-нами.

Лежить переважно на пд. відрогах Придніпровської височини, у межах Нікопольського марганцеворудного басейну. Поверхня — хвиляста лесова рівнина, розчленована долинами річок, балками, є абразійні обриви, зсуви, виходи осад. порід. Глиб. марганц. рудного пласту коливається від 2-х до 100 м. Є поклади бокситів, вапняків, гранітів. Пд. частина Нікопольщини омивається водами Каховського водосховища. Протікають річки бас. Дніпра: Базавлук з притоками Кам’янка та Солона; Томаківка. Ґрунти: чорноземи звичайні, малогумусні та чорноземи південні. На схилах балок збереглися різнотравні степи і байрачні ліси. Осн. породи дерев: дуб, біла акація, клен. Об’єкти природно-заповід. фонду: заг.-держ. значення — ландшафтні заказники Богданівський (охороняють від 1998, 1387 га) та Базавлуцький прибережно-річковий комплекс (від 2019, 3538 га); місц. — комплексна пам’ятка природи Нікопол. плавні (від 1974, 3,7 га). Проходять електрифік. залізничні магістралі Кривий Ріг–Запоріжжя, Апостолове–Нижньодніпровськ (станції: Нікополь, Лошкарівка, Чортомлик, Павлопілля, Марганець, Мирова) й автошляхи нац. значення Кропивницький–Запоріжжя, Дніпро–Нікополь, Нікополь–Божедарівка. На поч. 2000-х рр. на тер. Н. р. найбільшими пром. підприємствами були Нікопол. комбінат хлібопродуктів, Нікопол. продовол. компанія, Нікопол. молокозавод, Новопавлів. граніт. кар’єр.

2020 працювали Новопавлів. граніт. кар’єр, Птахокомплекс «Дніпровський», Нікопол. сонячна електростанція. 2001 використовували 119,7 тис. га с.-г. угідь, з них 101,2 тис. га орних земель. Спеціалізація с.-г. виробництва: рослинництво зернового і тваринництво молоч. напрямків. Розвинуті садівництво і городництво. У структурі посів. площ майже 50 % займають зернові; осн. культури: озима пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник, рицина, овочеві. 2020 працювали 65 с.-г. підприємств та 196 фермер. госп-в.

До проведення адм.-тер. реформи функціонували 20 заг.-осв. шкіл, 19 дит. дошкіл. закладів; 22 Будинки культури та клуби, 19 б-к, 1 нар. і 1 громад. музеї; центр. рай. лікарня, 27 фельдшер.-акушер. пунктів та амбулаторій. Новини р-ну висвітлює г. «Південна зоря». Від 1973 у с. Чкалове діє спортклуб «Колос», що підготував 80 м. сп., серед яких 15 майстер спорту міжнародного класу Пам’ятки архітектури: будинки земства у селах Новоіванівка та Чкалове, земські школи у селах Дмитрівка (усі — кін. 19 — поч. 20 ст.), Борисівка, Олексіївка, комплекс земської лікарні у с. Шолохове (усі — поч. 20 ст.), молитов. будинок нім. колоністів у с. Шевченкове (1910-і рр.), Будинок культури у с. Покровське (1950-і рр.). Виявлено 390 археол. пам’яток, з них нац. значення — царські скіф. кургани Нечаєва-Гегелина могила та Орлова могила. Досліджено пам’ятки: дніпро-донец. культури у с. Капулівка (доби неоліту); середньостогів. культури у селах Капулівка, Новопавлівка, нижньомихайлів. культури у селах Капулівка, Чкалове (обидві — енеоліту); індоєвроп. племен скотарів у Червоногригорівці, Нікополі, селах Капулівка, Хмельницьке, кемі-обин. культури в Нікополі, катакомб. культури в Нікополі, селах Чкалове, Хмельницьке (усі — ранньої бронзи); багатопружк. кераміки у с. Хмельницьке (серед. бронзи); зруб. культури в Нікополі, с. Чкалове (пізньої бронзи); кіммерій., скіф. і сармат. часів у Нікополі, Червоногригорівці, Покрові, селах Ізобільне, Капулівка, Нагорне, Хмельницьке, Чистопіль, Чкалове (І. Забелін 1862–63 дослідив 20-метр. курган Чортомлик; Б. Мозолевський 1971 — Товсту могилу та 1991 — Соболеву могилу); черняхів. культури в Червоногригорівці, селах Капулівка, Олексіївка. У 5–8 ст. на тер. краю кочували гуни, авари, болгари, хозари, у 9 — серед. 11 ст. — печеніги, у серед. 11 ст. — 1230-х рр. — половці. Наприкінці 15 ст. землі нижче Дніпров. порогів та о-ва Хортиця стали об’єктом козац. колонізації. Бл. 1540 між сучас. Червоногригорівкою та Марганцем на о-ві Томаківка виникла перша козац. Січ. Після зруйнування Томаків. Січі татарами 1593 запорожці перенесли Січ на о-в Базавлук, що перебував у р-ні сучас. с. Капулівка. Після поразки козац. повстання 1638 Базавлуц. Січ була знищена, а її флот спалений. 1639 козаки збудували Микитин. Січ (нині тер. Нікополя). 1652–1709 та 1728–30 діяла Чортомлиц. Січ (нині тер. с. Капулівка; її кошовим отаманом неодноразово обирали І. Сірка), 1734–75 — Нова Січ (нині тер. с. Покровське). Охороняють 58 пам’яток історії та культури, з них нац. значення — могила І. Сірка побл. с. Капулівка.

Серед видат. уродженців — хірург, фахівець у галузі кріомедицини М. Пушкар (чл.-кор. НАНУ, АМНУ; с. Шолохове), біохімік В. Жирнов (с. Капулівка), лікар-гігієніст М. Карнаух (с. Січовик), хімік В. Пучин (с. Новоіванівка), історик Г. Дем’янов (с. Борисівка); літературознавець і критик Л. Бойко (с. Городище), журналіст, сценарист О. Гетьман (с. Лапинка); живописець, графік О. Крюков (с. Перевізька Балка), живописець О. Матюшенко, художник М. Таран (обидва — с. Шолохове), майстер худож. кераміки, живописець, графік В. Колісник (с. Покровське); Герої Рад. Союзу П. Таран (двічі, с. Шолохове), І. Бабак (с. Олексіївка), П. Ґудзь (с. Олександрівка, нині у межах м. Покров), І. Малка (х. Запорізький), А. Матюк, Р. Шуренко (обидва — с. Капулівка), повний кавалер ордена Слави М. Каїрський (Червоногригорівка). З Н. р. пов’язані життя та діяльність еколога М. Масюка (дійс. чл. УААН) і громад. діяча Ф. Вовка.

Літ.: Глядченко В., Жуковський М. Нікопольський район Дніпропетровської області. Нікополь, 2001; Нариси з історії Нікопольського району (від найдавніших часів до початку ХІХ століття). К.; Нікополь; З., 2002; Голубчик Л. та ін. Пам’ятки історії та культури Нікопольського району (за матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України»). Дн., 2017; Жуковський М. Нікопольський район Дніпропетровсьокї області: 100 років: Стисла істор. довідка. Нікополь, 2020.

М. П. Жуковський