Об’єктивність

ОБʼЄКТИ́ВНІСТЬ — приналежність речей, явищ, процесів до класу обʼєктивної реальності; характеристика наукового зна­н­ня, його від­повід­ність обʼєк­тивному станові речей. У другому значен­ні О. є ідеалом для наук. дослідже­н­ня, ключем для ро­зумі­н­ня природи науки, вагомою причиною для оцінки наук. знань й основою авторитету науки в су­спільстві. Разом із тим під час роз­витку науки ідеал О. інколи стає також предметом крит. аналізу і сумнівів у його бажаності та досяжності. О. як характеристика наук. зна­н­ня може бути роз­глянута в декількох взаємоповʼязаних, але й взаємно від­мін. аспектах.

По-перше, О. зна­н­ня — це його від­повід­ність наук. фактам: наук. твердже­н­ня є обʼєктивними, коли вони достовірно описують факти. Таке ро­зумі­н­ня виводиться з презумпції, що наук. факти від­творюють обʼєктивну реальність такою, яка вона є, не опосередковану людською чут­тєвістю та сві­домістю, і зав­да­н­ня науки — виявляти, аналізувати та систематизувати їх. Цей під­хід характерний для класич. науки, в якій обʼєкт. стиль мисле­н­ня спирався на принцип спо­стережуваності предмету наук. пі­зна­н­ня. Ідеалом науки була побудова абсолютно істин. картини природи, прагне­н­ня пі­знати предмет сам по собі, без­від­носно до умов його ви­вче­н­ня субʼєк­том. Дослідники цієї епохи вважали, що О. пі­зна­н­ня досягається лише тоді, коли з наук. опису видаляється все, що належить до субʼєкта та процедур його пі­знавал. діяльності, причому ці процедури вважалися раз і назавжди даними і не­змін­ними. Субʼєкт пі­зна­н­ня трактувався як асоціальний і не­історичний. Оскільки цін­нісні характеристики належать не до самого зна­н­ня, а лише до особистості, вважалося, що їх необхідно елімінувати за допомогою спец. процедур. Проте в некласич. та постнекласич. науці, де не працює принцип спо­стережуваності, де обʼєкт по­стає для дослідника лише в тій мірі, в якій він взаємодіє з тех. засобами, теорії містять дуже абстрактні твердже­н­ня, що описують стан речей, далекий від без­посеред. чут­тєвого досвіду. Від­ноше­н­ня між спо­стереже­н­ням, з одного боку, і наук. гіпотезою та теорією, з другого, є на­стільки складним, що це, по суті, виключає можливість встановле­н­ня прямої від­повід­ності між фактами і теорією. Амер. філософ науки Т. Кун із цього приводу стверджував, що мова спо­стереже­н­ня залежна від наук. парадигми: сам від­бір фактів завжди здійснюється через призму ви­значених парадигмою про­блем, аксіом, методол. перед­умов, при­йомів тощо — спо­стереже­н­ня «навантажені теорією». Окрім того, не лише концепція спо­стереже­н­ня, а й сприйня­т­тя вченого залежить від парадигми, в якій він працює. Про­блема ще більше ускладнюється усві­домле­н­ням не­спів­вимірності різних парадигм або наук. теорій, кон­статованої Т. Куном і П. Фейєрабендом. Таким чином, поня­т­тя «О.» може мати наук. смисл лише в рамках певного наук. світо­гляду і втрачає смисл поза цими рамками. Особливий інтерес викликає пита­н­ня О. квантової механіки, оскільки в методол. плані тут по­єд­нані дві інтер­претації поня­т­тя «О.». Перша зорієнтована на описі від­ображе­н­ня реальності такою, якою вона є незалежно від субʼєк­та пі­зна­н­ня (або спо­стерігача). По суті тут мова йде про обʼєкт­ність гносеол. процесу. Ін. точка зору повʼязана з пита­н­ням істин­ності — про­блема О. в ро­зумін­ні адекватності теор. кон­структів сутності обʼєктів пі­зна­н­ня. Принаймні можливі два варіанти поясне­н­ня специф. природи мікросвіту та її квант.-мех. опису: мікрореальність конструюють (створюють) у процесі вимірюва­н­ня (сильний варіант); мікрообʼєкти описують обʼєктивно, проте в процесі пі­зна­н­ня від­творюють лише квант. явища (слабкий варіант). По суті дис­кусію ведуть стосовно місця й ролі сві­домості в пі­знан­ні квант. реальності. Тобто, згідно з копенгаґенів. (стандарт.) інтер­претацією квант. механіки (Н. Бор, В. Гайзенберґ, В. Паулі), властивості реальності мікросвіту виявляються лише як результат вимірюв. процесу, що фіксує ці властивості. На від­міну від стандарт. інтер­претації концепція амер. ученого Д. Бома зорієнтована на описі реальності, що лежить в основі емпірич. даних (див. Емпіризм).

Другий аспект наук. О. — цін­нісна нейтральність, свобода від цін­ніс. мотивацій і нормат. належностей. У цій площині роз­різняють 2 види цін­ностей: когнітивні та некогнітивні або контекс­туальні. До 1-ї категорії належать нормат. орієнтири, які також називають «епістемічними» або «кон­ститутивними» цін­ностями: точність про­гнозува­н­ня, обсяг, уніфікація, пояснювал. сила, простота та узгодженість з ін. прий­нятими теоріями. Вони можуть слугувати ознаками істин­ності теорії і створюють мотивацію для того, щоб від­дати пере­вагу одній теорії щодо іншої. На думку Т. Куна, когнітивні цін­ності ви­значають спільні зобовʼяза­н­ня науки, тобто стандарти оцінки теорії, що характеризують наук. під­хід загалом. З такого по­гляду когнітивні цін­ності не за­грожують О. науки. Проте за­грозу становлять контекс­туал. цін­ності — морал., особисті, соц., політ. та культурні цін­ності, до яких можуть належати справедливість та рівність, збереже­н­ня природ. середовища, гуманіст. імперативи тощо. Щодо 2-го класу цін­ностей амер. філософ Х. Лейсі ви­значив три гол. аспекти науково нейтрал. науки: не­упередженість — теорії при­ймаються або оцінюються винятково на під­ставі їхнього внеску в когнітивні цін­ності науки; нейтральність — наук. теорії не роблять жодних цін­ніс. декларацій про свій предмет, вони кон­статують те, що є, а не те, що має бути; автономія — напрями і зміст досліджень диктуються прагне­н­ням до роз­шире­н­ня наук. знань, а контекс­туал. цін­ності не беруться до уваги. Проте, роз­глядаючи цін­нісну нейтральність як перед­умову О. наук. зна­н­ня, необхідно взяти до уваги, що наук. гіпотези та результати стосуються долі людей і су­спільства загалом, позаяк вони у знан­нєвому су­спільстві мають прямий вплив на людські інтере­си, і тому вони обовʼязково в тому чи ін. контекс­ті мають бути викладені мовою, що використовує цін­нісні поня­т­тя. Етичні судже­н­ня та контекс­туал. цін­ності обовʼязково входять до осн. діяльності вченого щодо прийня­т­тя і від­ки­да­н­ня наук. ідей та гіпотез в силу ймовірності, що його ріше­н­ня може бути помилковим, адже він має вирішити, який із наслідків помилк. ріше­н­ня він вважає більш прийнятним (напр., смерть пацієнта від побіч. дії ліків, чи від того, що пацієнт не мав до­ступу до лікува­н­ня, яке було помилково ви­знано небезпечним). Таким чином, контекс­туал. смисли впливають на наук. методи шляхом ви­значе­н­ня прийнят. величини ризику. Контекс­туал. цін­ності можуть закономірно впливати на оцінку наук. методів і результатів, ви­значаючи від­повід. стандарт доказів, вказуючи на сер­йозність наслідків ріше­н­ня, політ. та екон. доцільність, екол. значущість тощо. Проте цін­ності не повин­ні мати вирішал. слова про те, що може вважатися до­стат. причиною для наук. вибору вченого. Ця заборона замінювати або від­кидати наук. докази за допомогою цін­ніс. аргументів називається «від­окремлена обʼєктивність Дуглас», але варто від­значити, що вона допов­нюється різними ін. аспектами, що стосуються рефлексив. балансува­н­ня різних точок зору та процесуал., спец. аспектів науки.

Третій аспект О. в наук. пі­знан­ні — від­сутність особистих упере­джень у наук. міркува­н­нях. При всій очевидності цієї вимоги слід узяти до уваги аргументацію П. Фей­єрабенда, який під­дав глибокій критиці раціональність та О. наук. методу: саме «тиранія» рац. методу та акцент на епістемічних, а не на контекс­туал. цін­ностях, на його думку, заважає науці ефективно служити інтересам су­спільства. Він вітає різноманітність особистих точок зору науковців, стверджуючи, що суворі епістемічні правила лише пригнічують від­критий обмін ідеями, гасять наук. творчість та пере­шкоджають створен­ню вільної і справді демократ. науки. П. Фейєрабенд вважає неможливим і небажаним мати обʼєк­­тивну науку без цін­ностей, засуджує заклики до «обʼєктивних» стандартів як ритор. інструменти для зміцне­н­ня епістеміч. авторитету інтелектуал. еліти, що складається з невеликого кола зх. вчених. Замість того, щоб захищати вузький та оманливий ідеал О., наука, стверджує П. Фейєрабенд, повин­на поважати різноманітність цін­ностей і традицій, що керують нашими дослідже­н­нями.

Сучасні під­ходи, в яких простежується прагне­н­ня синтезувати різноплан. аспекти О. в наук. знан­ні, роз­глядають її як функцію соц. практик у науці та соц. організації наук. спів­товариства. Ці під­ходи базуються на припущен­ні, що в сучас. науці досягти повної О. само­стійно не можуть навіть найбільш сумлін­ні та старан­ні дослідники. Проте термін «О.» може бути легітимно за­стосований до сукупності досліджень, під­даних мета­аналізу: сукупність досліджень різних науковців може надати докази добросовіс. наук. пошуку, не­упередженості або, навпаки, системат. упередженості та сумнів. дослідниц. практики в опубл. літ-рі. О. наук. зна­н­ня в її класич. ро­зумін­ні нед­осяжна в сучас. пі­знавал. процесі й пошуки позитив. характеристики того, що робить науку обʼєктивною, є від­критим пита­н­ням. Тим не менше, існує чимало механізмів, які вчені можуть за­стосувати для захисту своїх ідей та теорій від небажаних форм упередженості й помилк. рішень, зважаючи на тісний звʼя­зок довіри до науки й О.

Завантажити статтю