Область

О́БЛАСТЬ  — частина певної території (насамперед держави), виокремлена за адміністративно-політичними, історичними, етнічними, економіко-господарськими, природними та іншими особливостями. Як правило, О. має статус адміністративно-територіальної одиниці. Утворення з такою назвою входять до системи адм.-територ. устрою України, Білорусі, РФ, Болгарії, Греції, Іспанії, Норвегії, Португалії, Чехії та Шотландії. Статус О. визначається тим, що вона є територ.-простор. базою для побудови обл. органів виконав. і судової влади, прокуратури, організації референдумів, парламент., президент. і місц. виборів, для розбудови структур політ. партій та ін. Функціон. уніфікованість О. не забезпечує однакового конституц.-правового регулювання статусу О. в кожній державі. Правова природа обл. органів, як і самої О., коригується нац. баченням концепції держ. та публіч. влади територ. громади. О. — найвищий рівень адміністративно-територіального устрою України. Сучасній О. в різні часи передували: князівство, воєводство, полк, намісництво, губернія, округа. Кожна з цих територ. одиниць існувала у певний істор. період, мала відповід. політ.-правовий статус. Зміну назв територ. одиниць регіон. рівня зумовлювали соц.-політ. процеси, що відбувалися на теренах України. Поява нових територ. одиниць у системі територ. поділу свідчила про відповідну реорганізацію політ. режиму, форми правління чи системи територ. устрою у державі.

Термін «О.» часто використовували у ранніх укр. істор.-правових джерелах, але до прийняття Конституції УСРР 1929 в межах укр. етніч. території такої територ. одиниці не існувало. Поділ на О. введено 1932. Перші 5 О. (Вінн., Дніпроп., Київ., Одес., Харків.) були утвор. відповідно до Постанови ВУЦВК «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР» від 9 лютого 1932. О. формувалася як базовий рівень держави, що мав забезпечити контроль та організацію виконання рішень держ. влади на місцях. Конституція УРСР 1937 містила перелік О. У наступні роки відбулося реформування системи обл. поділу, зумовлене або приєднанням ін. етніч. територій до складу республіки, або появою нових О. шляхом поділу раніше утворених. Одночасно відбувалося перейменування або уточнення назв О., зумовлене особливостями політ.-правового режиму та потребами врахування правил правопису української мови. Інституціоналізація системи обл. поділу набула сучас. вигляду з прийняттям Конституції України 1996. За статтею 133, в Україні існують 24 О.: Вінн., Волин., Дніпроп., Донец., Житомир., Закарп., Запоріз., Івано-Фр., Київ., Кіровогр., Луган., Львів., Микол., Одес., Полтав., Рівнен., Сум., Терноп., Харків., Херсон., Хмельн., Черкас., Чернів., Чернігівська. Ліквідація або утворення О. вимагає відповід. внесення змін та доповнень до Конституції. Зміна меж О. відбувається з урахуванням думки громад територ. окремих сіл, с-щ і міст, що входять до відповід. О. Органом виконав. влади в О. є облдержадміністрація, місц. самоврядування на рівні О. — обл­рада, що представляє спільні інтереси територ. громад сіл, селищ, міст відповід. О. Термін «О.» також використовують для назви виду автономії, тоді до найменування О. додають слово «автономна» (напр., Євр. автономна О. у РФ).

Завантажити статтю