Облямівка келіфітова

ОБЛЯМІ́ВКА КЕЛІФІ́ТОВА — продукт реакційного заміще­н­ня піропу або олівіну в деяких магматичних гірських породах. Уперше термін «О. к.» за­стосував 1882 австр. кри­стало­граф і мінералог А. Шрауф при описі облямівок на гранатах із перидотитів Кремже (Богем. масив, Чехія). О. к. у гранат. перидотитах і кімберлітах виникає на межі піропу з олівіном або ін. магнезіал. мінералами, в осн. плагіоклазвміс. породах (габро, нориті, анортозиті) — на межі олівіну з плагіоклазом. Залежно від типу порід і мінералу, який заміщують, О. к. складаються з різних по­єд­нань мінералів — піроксенів, флогопіту, Са-амфіболу, шпінелі (флогопіт + моноклін. піроксен + шпінель, ромбіч. піроксен + моноклін. піроксен + шпінель, ромбіч. піроксен + Са-амфібол + шпінель тощо), що утворюють дрібнозернисті, часто зонал. корони радіально-променистої будови зав­товшки від 0,1–0,2 до декількох мм. О. к. не мають пром. значе­н­ня, натомість вони є корисними в приклад. аспекті. Особливості будови (структури) об­умовлюють їхню не­значну міцність, тому в умовах сидементації вони легко руйнуються та від­окремлюються від зерен гранату. Враховуючи цю особливість, знахідки в осад. від­кладах піропів з О. к. або їхніми реліктами є прямим свідче­н­ням близького роз­ташува­н­ня (у межах декількох кіломет­рів) корін. джерел, що використовується геологами під час пошук. робіт. У геол. обʼєктах України О. к. малові­домі. Інколи їхні релікти трапляються на кри­сталах піропу в кімберлітах Сх. При­азовʼя, що за­знали потуж. вивітре­н­ня. Також вони описані на контакті кри­сталів олівіну та плагіоклазу в олівін. габро Пенизевиц. карʼєру (Коростен. плутон УЩ).