Обнінський Віктор Петрович

ОБНІ́НСЬКИЙ Віктор Петрович (Обнинский Вик­тор Петрович; 02(14). 04. 1867, с. Бєлкіно Калуз. губ., Росія — 20. 03(02. 04). 1916, Москва) — російський публіцист, журналіст, громадський діяч. Закін. 3-є Олександрів. військ. училище в Москві (1887). До 1892 перебував на службі. Взимку 1892 допомагав голодним селянам Пензен. губ. (Росія), це в подальшому вплинуло на його громад.-політ. погляди в ліберал.-демократ. напрямі. 1892–97 працював у Моск. казен. палаті, Міністерстві шляхів сполучення, 1897–1901 — малоярославец. повітовий, потім калуз. губерн. земський гласний, від 1903 — предводитель дворянства Малояро­славец. пов. (Росія), від 1904 — голова Калуз. губерн. земської управи. Виступав за введения всезаг. вибор. права з прямими виборами при таєм. голосуванні. Член «Союзу визволення». Депутат 1-ї Держ. думи (від 1906; чл. фракції кадетів, групи автономістів-федералістів). Підписав протест проти розпуску Думи, був заарешт. і засудж. до 3-х місяців ув’язнен­ня (про це описав у кн. «Девяносто дней тюремного заключения», 1917). Готував хроніку рев. подій 1905 — зб. документів та матеріалів «Полгода русской революции» (1906), «Летопись русской революции» (1907) з числен. картами та статист. таблицями. Збірники конфісковували, автор притягався до судової відповідальності. У кн. «Новый строй» (ч. 1–2, 1909; 1911; усі — Москва) події 1905–09 виклав у формі істор. повісті. Від кін. 1909 зосередив­ся на нац. проблемах, мав репутацію «щирого друга недержавних народностей». Визнавав право українського народу на влас. нац.-культур. розвиток, підтримував зв’язки з укр. культур. діячами, приїжджав до Києва на переговори з очільниками ТУП у справі відновлення Спілки автономістів-федералістів. Очолював Товариство єднання народностей у Росії, редагував друк. орган — ж. «Народы и области» (1914, № 1–8). Співпрацював із часописами «Русские ведомости», «Вестник Европы», «Голос минувшего». З поч. 1-ї світової вій­ни — кор. г. «Русское слово» та «Русские ведомости» на Пд.-Зх. фронті, писав нариси та репортажі, враження від воєн. дій виклав у кн. «Австро-венгерская армия в Галиции» (1914–16, не опубл.). Автор нарису «Последний Самодержец» (Берлин, 1912) — про царювання Миколи ІІ. Покінчив життя самогубством, залишив численні листи друзям і написані попередньо власні некрологи для низки газет. С. Єфремов назвав О. «благородним лицарем, справжнім романтиком національного питання серед російського суспільства».

Завантажити статтю