Обов’язок

ОБО́ВʼЯЗОК — одна з провід­них категорій етики, практичної філософії, соціальної і політичної філософії та права філософії; моральне зобовʼя­за­н­ня людини, групи осіб, класу, спільноти, су­спільства. О. ви­значає модальність належного, повин­ного, що, на від­міну від модальності примусу, повʼязана зі свободою людини. Термін «О.» етимологічно в багатьох європ. мовах, зокрема й укр., походить від слів «звʼязок», «звʼязувати», «повʼязувати», «стягувати», «по­єд­нувати» тощо. Напр., у нім. мові цей звʼязок по­значають словом «Pflicht», первин. зміст якого по­стає в словах «Verbindung» (по­єд­на­н­ня), «Gemeinsamkeit» (спільність), «Gemeinschaft» (спільнота); смислове поле цих слів охоп­лює такі поня­т­тя, як «участь» (Teil­nahme), «піклува­н­ня» (Sorge), «до­гляд» (Pflege), «опікува­н­ня» (Obhut) тощо.

Філос. ро­зумі­н­ня О. перед­бачає імперативність дії з огляду на бе­зумов. морал. закон (категорич. імператив, морал. принцип). Отже, поня­т­тя «О.» обʼєктивно вимагає від вчинку від­повід­ності закону, а від максими того вчинку субʼєк­тивно — поваги до закону як єдиного способу ви­значе­н­ня ним волі. Тому це поня­т­тя містить у собі ідею вищої законодав. ін­станції, що забезпечує звʼязок у су­спільстві, і є зобовʼязувальним для особи та су­спільства. Для етики стоїків такою ін­станцією була природа або світ. розум, для християн. етики — персоніфікований Бог, для новоєвроп. практ. філософії, зокрема для автоном. етики І. Канта, — розум як законодавча ін­станція об­ґрунтува­н­ня всезаг. закону (категорич. імперативу), для сучас. комунікатив. філософії — транс­цендентал. (ідеал.) комунікація як регулятивна ідея досягне­н­ня консенсусу в об­ґрунтуван­ні (легітимації) значущості норм і цін­ностей, що має зобовʼязувал. характер. За І. Кантом, О. спирається на необхідність дії за законом ро­зуму, що є примусом щодо всіх схильностей та, на від­міну від зовн. примусу, здійснюється тільки законодавством влас. ро­зуму. Основою цього ро­зуму є соц., рац. чи етич. дискурс, спрямов. на досягне­н­ня консенсусу на основі регулятив. ідеї транс­цендентал. (К.-О. Апель) або ідеал. (Ю. Габермас) комунікації. Лише максима, здатна претендувати на всезагальність у пер­спективі всіх, кого вона стосується, може вважатися нормою, що заслуговує всезаг. схвале­н­ня та поваги, тобто бути морально обовʼязковою. Тому необхідно, щоб особа, яка виконує О., усві­домлювала і ро­зуміла необхідність своїх дій за законом ро­зуму.

Філос. вче­н­ня про О. називають деонтологією. Деонтологією по­значають також напрям в етиці (етика О.), від­повід­но до якого «добре» чи «погане» оцінюється не за наслідками, а залежно від викона­н­ня О. (лінія І. Канта, В.-Д. Росса), на від­міну від протилеж. телеол. етики, що оцінює їх за наслідками дії (лінія Аристотеля, І. Бентама, Дж.-С. Мілля, Г. Йонаса). Дихотомія деонтол. і телеол. етик конкретизована М. Вебером у проти­ставлен­ні етики пере­кона­н­ня та етики від­повід­альності. Комунікат. теорія прагнула по­єд­нати ці дві гілки в етиці дискурсу на основі принципу універсалізації. Отже, осн. принципом деонтології є зверне­н­ня до мотивації дії, орієнтованої на викона­н­ня О. незалежно від наслідків. Складовими деонтол. етики є окремі її прояви — мед., юрид., екол. тощо, які можуть призводити до суперечностей, викликаних від­мін­ними, що виключають одна одну, обовʼязковостями людини (стосовно неї самої, родини, су­спільства, держави, Бога). Це спричиняє певні колізії деонтологій. Колізії О. зумовлені суперечностями у виборі між різними за сферами за­стосува­н­ня деонтологіями, а, зрештою, між типами моралі. Напр., О. бізнесмена може суперечити екол. деонтології, О. вояки — О. політика, а всі ці деонтології порушують О. бути людиною, що спирається на всезаг. морал. закон. Сумнозвісна «банальність зла» А. Айхмана, згідно з Г. Арендт, полягає саме в під­міні універсал. морал. принципу партикулярним «законом країни», тобто ін­ституцій. етикою нацист. Німеч­чини. Подібною є й «банальність зла» комуніст. деонтології, що перед­бачає класовий О. парт. функціонера, що суперечить заг.-людським цін­ностям. Отже, в основі таких колізій деонтологій лежить насамперед суперечність типів моралі — партикуляризму та універсалізму.

Завантажити статтю