Обручев Володимир Опанасович

Визначення і загальна характеристика

О́БРУЧЕВ Володимир Опанасович (28. 09(10. 10). 1863, с. Клепініно Твер. губ., Росія, нині зняте з обліку — 19. 06. 1956, Москва) — геолог, географ. Академік АН СРСР (1929). Заслужений діяч науки РСФРР (1927). Ленін. премія (1926). Сталінcька премія (1941, 1950). Премія ім. П. Чихачова Париз. АН (1898, 1925). Герой Соц. Праці (1945). Державні нагороди СРСР. Закін. С.-Пе­тер­бур. гірн. інститут (1886). Брав участь в експедиціях у Сибір, Центр. та Середню Азію. 1901–12 — проф. Томського технол. інституту (нині РФ), 1919–21 — Таврій. університету (Сімферополь), 1921–29 — Моск. гірн. академії; 1929–33 — директор Геол. інституту АН СРСР (Москва). Від 1930 — голова Комісії з вивчення вічної мерзлоти АН СРСР, реорганіз. 1936 у Комітет вічної мерзлоти АН СРСР, 1939 — в Інститут мерзлотознавства АН СРСР (Москва, його дир. до 1956), якому згодом було присвоєне ім’я вченого (до 1963). Почес. президент Геогр. товариства СРСР (від 1947). Наукові дослідження у галузі геол. будови Сибіру та його корис. копалин, тектоніки, мерзлотознавства. Уперше запропонував термін «неотектоніка» (1948). Вивчав геол. будову та мінерал. ресурси Криму. Відкрив низку нових хребтів, обґрунтував теорію про еолове походження лесу, вирішив деякі проблеми металогенії, розробив кваліфікацію рудних покладів. У Криму ім’ям О. названо мінерал. джерело побл. Бахчисарая, грязьову сопку на Керчен. п-ові (див. Обручева сопка). 1946 АН СРСР встановила премію його імені за видатні наук. роботи з геології Азії. Автор наук.-фантаст. романів «Плутония» (1924) і «Земля Санникова, или Последние он­килоны» (1926; обидва — Ленінград).

Завантажити статтю