Обряд

ОБРЯ́Д  — послідовна сукупність індивідуальних або колективних дій, що супроводжують важливі події життя й діяльності людей, мають символічне або ритуальне значення і спрямовані, на думку виконавців, на вирішення певних проблем за допомогою впливу на природні або надприродні істоти чи явища. Зазвичай О. відображає певні соц. чи реліг. ідеї, уявлення, цінності та норми, а його виконання покликане пробудити або закріпити очікувані емоції чи почуття, а також спонукати учасників О. діяти певним чином або ж утримуватися від небажаної діяльності. О. поділяють на: реліг. (кожен реліг. напрям сформував власну обрядовість); побутові (супроводжують життєвий цикл людини від народження до смерті, означують отримання певного соц. статусу тощо); пов’язані із діяльністю людей (с.-г., мислив., рибал., вироб., військ., спорт., політ. тощо); локал. (сформовані у певних, часто специф. спільнотах); календарні (приурочені до зміни пір року, святк. чи вироб. циклів тощо). Виконання О. потребує: певних теор. знань і переконань; навиків застосування уже раніше сформов. певних вер­бал.-звук. форм (або ж вміння їх імпровізувати); знання сценаріїв поведінки виконавців та учасників (зокрема, за необхідності, й муз.-танц. супроводу); здійснення фіз., морал. й емоц. підготовки його виконавців; у більшості випадків — наявності особливого одягу та необхід. обряд. застосунків (предметів культу, супроводжувал. атрибутики) тощо. Важливим є також місце проведення О., його попередня підготовка та дотримання приписів й послідовності дій. Безпосеред. вплив нац. культур, місц. реліг. переконань та особливостей міжкультур. впливів призвело до формування у більшості країн оригін. і різноманіт. за жанрами обряд. фольклору, що є важливою частиною нар. обрядовості. Найпоширенішими є реліг. О., що об’єктивують реліг. уявлення віруючих і спрямов. на встановлення двосторон. відносин між людиною і надприрод. об’єктами. Віруючі переконані, що реліг. О. може надприрод. чином впливати на процеси і явища довкілля, служити формою їх зв’язку з Богом (надприрод. явищем). У більшості релігій дотримання системи обряд. дій (передусім — участі у богослужіннях чи ритуал. діях) має гол. значення у визначенні належності людини до тієї чи ін. релігії. Реліг. О. можуть виконувати як у культ. приміщенні, так і поза ним. Їх особливістю є консерватизм та тяжіння до уніфікації в ме­жах одного реліг. напряму. Кожна реліг. система формує свої специф. О., що враховують особливості того чи ін. віросповідання.

О. зазвичай приурочені до відзначення важливих подій у житті громади, родини чи окремої особи і носять публіч. урочис. характер із метою опосередков. впливу на практ. результат у тій чи ін. сфері життя. О. властиві сакраліз. дійства із магіч. змістом (див. Магія) як звертання у своєрід. спосіб до невидимих і невідомих сил, що існують в уяві й наділені можливостями бути прихильними і корисними. Перехід О. в рац. площину позбавляє його суті, водночас О. не є магією чи релігією, а швидше нар. уявленнями про добрі й злі сили з навколиш. сере­довища, яких у певний спосіб можна задобрити, і вони сприятимуть за різноманіт. життєвих ситуацій або, принаймні, не чинитимуть шкоди. О. можна розглядати як фактор емоц. самозабезпечення псих. стану групи людей чи окремої особи. О. наділений мобілізац. властивістю як особи, так і цілої групи людей, має здатність до згуртування людського колективу. В етногр. літературі через відсутність критеріїв суті й змісту таких понять як О., ритуал і навіть звичай, їх часто трактували як синонім. ряд, що не є правомірним, адже кожне з них має самост. і сюжетно заверш. обсяг дій, причому ритуал може бути невід’єм. частиною О. В етнол. науці ще не опрацьована класифікація О. за інституц. ознаками, їх соц., очищувал., зберігал. і рац.-про­дукт. функціями впливу на емоц. стан групи чи особи. Існують дискусії щодо генези обрядодій: міфіч. походження, чи зі сфери вірування (див. Віра). Разом з тим варто розуміти, що уявлення людини складалося із сукупності іррац. і рац. знань та інформацій, тобто з міфів, легенд, вірувань, спостережень, знань тощо. Сенс О., як і ритуалу, полягає в одноосіб. чи груп. переконанні в його потребі й підпорядкуванні соц. нормам і звичаям. Оказійно і сюжетно О. відповідає рівню етико-морал. засад етніч. утворення, духовно-культур. стану та має стереотипізов. сценарій, тобто відбувається за типовими й стандарт. діями. У той же час О. підлягає цілком незнач. корекції, здебільшого за формою, а не за змістом, як наслідок зміни способу життя. О. формується сукупністю елементів нижчого таксоном. рівня, таких як ритуал, звичай, і охоплює усі сфери традиц. буття — родинно-сімейну, календарно-госп., соц.-організац., етико-морал., поведінк. і духовну культури тощо. Заодно О. стає основою становлення традицій, коли набуває системності як за формою, так і за змістом, охоплює всю етнічну спільноту чи її окремі анклави, що зумовлено здебільшого територ. ландшафтом, де виникають локал. особливості в системі ціліс. етніч. обряд. матриці. Згодом повторюваність обрядодій сакралізуються, набувають магіч. сили. Політико-істор. обставини мають вплив на процес локалізації обрядодій. Обряд. культур. і культ. пласт тієї чи ін. нації випливає із повноти внутр. духов. світу її представників. В українців він сягає істор. глибини ще дохристиян. знань, язичниц. часів, що органічно, симбіозно поєдналися між собою і створили неповторну укр. обрядовість в усіх сферах буття. Ресурс. основою формування етніч. обрядовості служили різні аспекти способу життя, як свідомісно-ідеол., так і пізнавал., що виникали в процесі життєвих практик шляхом засвоєння різноманіт. знань через спостереження за явищами природи, що акумулювалося в безпосеред. застосуванні у реал. житті. Обряд.-традиц. сюжети стосуються осн. етапів сімейно-родин. буття — народження, хрестин, весілля, похоронів; календар. циклу — різних аспектів госп.-вироб. діяльності у всі пори року. Виконують обрядодії у різний спосіб — у вербал., коли у словесно-звук. ряд закладені магічні сюжети, виражаючи співом (колядки, щедрівки, гаївки тощо) чи промовлянням укладених формул, на сприяння у праці, на вирощування врожаю чи приплоду худоби і птиці, а також на здоров’я господарів, їхніх помічників та ін. осіб (див. також Обрядові пісні). Обряд.-ритуал. предметами, матеріалами служили символічно означені одяг чи його елементи, зокрема весіл., домоткане полотно, на якому вишивали обряд. рушники. Також наділена обряд. силою їжа, зокрема випічка. Ці обряд. символи особливо численні, їх приурочували до найрізноманітніших життєвих ситуацій як у сімей., так і в госп.-вироб. сфері. Під час Різдвяних свят обряд. стравою стала кутя. Випечена паска символізувала пошану Воскресінню Христовому, а розмальовані, розписані яйця — віру в багатство, вічність життя як земного, так і потойбічного. Свяченою водою, а також свяченим хлібом відправляли в поле на першу пашу чи борозну корів, волів, коней. Зажинки починали із О. першого снопа, їх обов’язковим атрибутом були коржі, жайворонки та ін. символи. Обряд. дії супроводжували музикою, танцями, що також мали обряд. характер. О. виконував вагому соц. функцію, сприяв єдності громади, вихованню доброчинства, взаємоповаги, пошани і довіри. Обряд. сферою, її етноспецифікою утверджувалася одна з найважливіших характеристик людського колективу — етнічне самоусвідомлення, важливий елемент національної свідомості, національної самосвідомості та національної ідентичності.

Рекомендована література

1. Українське народознавство. К., 2004.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю