Обряд

ОБРЯ́Д — послідовна сукупність індивідуальних або колективних дій, що су­проводжують важливі події життя й діяльності людей, мають символічне або ритуальне значе­н­ня і спрямовані, на думку виконавців, на виріше­н­ня певних про­блем за допомогою впливу на природні або над­природні істоти чи явища. За­звичай О. від­ображає певні соц. чи реліг. ідеї, уявле­н­ня, цін­ності та норми, а його викона­н­ня покликане пробудити або закріпити очікувані емоції чи почу­т­тя, а також спонукати учасників О. діяти певним чином або ж утримуватися від небажаної діяльності. О. поділяють на: реліг. (кожен реліг. напрям сформував власну обрядовість); побутові (су­проводжують жит­тєвий цикл людини від народже­н­ня до смерті, означують отрима­н­ня певного соц. статусу тощо); повʼязані із діяльністю людей (с.-г., мислив., рибал., вироб., військ., спорт., політ. тощо); локал. (сформовані у певних, часто специф. спільнотах); календарні (приурочені до зміни пір року, святк. чи вироб. циклів тощо). Викона­н­ня О. потребує: певних теор. знань і пере­конань; навиків за­стосува­н­ня уже раніше сформов. певних вер­бал.-звук. форм (або ж вмі­н­ня їх ім­провізувати); зна­н­ня сценаріїв поведінки виконавців та учасників (зокрема, за необхідності, й муз.-танц. су­проводу); здійсне­н­ня фіз., морал. й емоц. під­готовки його виконавців; у більшості випадків — наявності особливого одягу та необхід. обряд. за­стосунків (предметів культу, су­проводжувал. атрибутики) тощо. Важливим є також місце проведе­н­ня О., його попередня під­готовка та дотрима­н­ня приписів й послідовності дій. Без­посеред. вплив нац. культур, місц. реліг. пере­конань та особливостей між­культур. впливів при­звело до формува­н­ня у більшості країн оригін. і різноманіт. за жанрами обряд. фольклору, що є важливою частиною нар. обрядовості. Найпоширенішими є реліг. О., що обʼєктивують реліг. уявле­н­ня віруючих і спрямов. на встановле­н­ня дво­сторон. від­носин між людиною і над­природ. обʼєктами. Віруючі пере­конані, що реліг. О. може над­природ. чином впливати на процеси і явища довкі­л­ля, служити формою їх звʼязку з Богом (над­природ. явищем). У більшості релігій дотрима­н­ня системи обряд. дій (перед­усім — участі у богослужі­н­нях чи ритуал. діях) має гол. значе­н­ня у ви­значен­ні належності людини до тієї чи ін. релігії. Реліг. О. можуть виконувати як у культ. приміщен­ні, так і поза ним. Їх особливістю є консе­рватизм та тяжі­н­ня до уніфікації в ме­жах одного реліг. напряму. Кожна реліг. система формує свої специф. О., що враховують особливості того чи ін. віро­сповіда­н­ня.

О. за­звичай приурочені до від­значе­н­ня важливих подій у житті громади, родини чи окремої особи і носять публіч. урочис. характер із метою опосередков. впливу на практ. результат у тій чи ін. сфері життя. О. властиві сакраліз. дійства із магіч. змістом (див. Магія) як зверта­н­ня у своєрід. спосіб до невидимих і неві­домих сил, що існують в уяві й наділені можливостями бути прихильними і корисними. Пере­хід О. в рац. площину по­збавляє його суті, водночас О. не є магією чи релігією, а швидше нар. уявле­н­нями про добрі й злі сили з навколиш. сере­довища, яких у певний спосіб можна задобрити, і вони сприятимуть за різноманіт. жит­тєвих ситуацій або, принаймні, не чинитимуть шкоди. О. можна роз­глядати як фактор емоц. самозабезпече­н­ня псих. стану групи людей чи окремої особи. О. наділений мобілізац. властивістю як особи, так і цілої групи людей, має здатність до згуртува­н­ня людського колективу. В етногр. літературі через від­сутність критеріїв суті й змісту таких понять як О., ритуал і навіть звичай, їх часто трактували як синонім. ряд, що не є правомірним, адже кожне з них має самост. і сюжетно заверш. обсяг дій, причому ритуал може бути невід­ʼєм. частиною О. В етнол. науці ще не опрацьована класифікація О. за ін­ституц. ознаками, їх соц., очищувал., зберігал. і рац.-про­дукт. функціями впливу на емоц. стан групи чи особи. Існують дис­кусії щодо генези обрядодій: міфіч. походже­н­ня, чи зі сфери вірува­н­ня (див. Віра). Разом з тим варто ро­зуміти, що уявле­н­ня людини складалося із сукупності іррац. і рац. знань та інформацій, тобто з міфів, легенд, вірувань, спо­стережень, знань тощо. Сенс О., як і ритуалу, полягає в одноосіб. чи груп. пере­конан­ні в його потребі й під­порядкуван­ні соц. нормам і звичаям. Оказійно і сюжетно О. від­повід­ає рівню етико-морал. засад етніч. утворе­н­ня, духовно-культур. стану та має стереотипізов. сценарій, тобто від­бувається за типовими й стандарт. діями. У той же час О. під­лягає цілком не­знач. корекції, здебільшого за формою, а не за змістом, як наслідок зміни способу життя. О. формується сукупністю елементів нижчого таксоном. рівня, таких як ритуал, звичай, і охоплює усі сфери традиц. буття — родин­но-сімейну, календарно-госп., соц.-організац., етико-морал., поведінк. і духовну культури тощо. Заодно О. стає основою становле­н­ня традицій, коли набуває системності як за формою, так і за змістом, охоплює всю етнічну спільноту чи її окремі анклави, що зумовлено здебільшого територ. ландшафтом, де виникають локал. особливості в системі ціліс. етніч. обряд. матриці. Згодом по­вторюваність обрядодій сакралізуються, набувають магіч. сили. Політико-істор. об­ставини мають вплив на процес локалізації обрядодій. Обряд. культур. і культ. пласт тієї чи ін. нації випливає із повноти внутр. духов. світу її пред­ставників. В українців він сягає істор. глибини ще дохристиян. знань, язичниц. часів, що органічно, симбіо­зно по­єд­налися між собою і створили непо­вторну укр. обрядовість в усіх сферах буття. Ресурс. основою формува­н­ня етніч. обрядовості служили різні аспекти способу життя, як сві­домісно-ідеол., так і пі­знавал., що виникали в процесі жит­тєвих практик шляхом засвоє­н­ня різноманіт. знань через спо­стереже­н­ня за явищами природи, що акумулювалося в без­посеред. за­стосуван­ні у реал. житті. Обряд.-традиц. сюжети стосуються осн. етапів сімейно-родин. буття — народже­н­ня, хрестин, весі­л­ля, похоронів; календар. циклу — різних аспектів госп.-вироб. діяльності у всі пори року. Виконують обрядодії у різний спосіб — у вербал., коли у словесно-звук. ряд закладені магічні сюжети, виражаючи спів­ом (колядки, щедрівки, гаївки тощо) чи промовля­н­ням укладених формул, на сприя­н­ня у праці, на вирощува­н­ня врожаю чи приплоду худоби і птиці, а також на здоровʼя господарів, їхніх помічників та ін. осіб (див. також Обрядові пісні). Обряд.-ритуал. предметами, матеріалами служили символічно означені одяг чи його елементи, зокрема весіл., домо­ткане полотно, на якому вишивали обряд. рушники. Також наділена обряд. силою їжа, зокрема випічка. Ці обряд. символи особливо числен­ні, їх приурочували до найрізноманітніших жит­тєвих ситуацій як у сімей., так і в госп.-вироб. сфері. Під час Різдвяних свят обряд. стравою стала кутя. Випечена паска символізувала пошану Воскресін­ню Христовому, а роз­мальовані, роз­писані яйця — віру в багатство, вічність життя як земного, так і потойбічного. Свяченою водою, а також свяченим хлібом від­правляли в поле на першу пашу чи борозну корів, волів, коней. Зажинки починали із О. першого снопа, їх обовʼязковим атрибутом були коржі, жайворонки та ін. символи. Обряд. дії су­проводжували музикою, танцями, що також мали обряд. характер. О. виконував вагому соц. функцію, сприяв єд­ності громади, вихован­ню доброчинства, взаємоповаги, пошани і довіри. Обряд. сферою, її етноспецифікою утверджувалася одна з найважливіших характеристик людського колективу — етнічне самоусві­домле­н­ня, важливий елемент національної сві­домості, національної самосві­домості та національної ідентичності.

Завантажити статтю