ОВІД­ІО́ПОЛЬСЬКО-БАШТА́НСЬКО-АПО́СТОЛІВСЬКИЙ ГЕОБОТАНІ́ЧНИЙ О́КРУГ — геоботанічний округ у прав­обережній частині Приморської низовини між Дні­стром і Дні­пром. За сучас. «Геоботанічним ра­йонува­н­ням України» (2007) цей округ Я. Дідух роз­глядає у складі 2-х менших за площею округів (Одеського геоботанічного округу (злакових і полиново-злакових степів, засолених луків, солончаків і рослин­ності карбонатних від­слонень) та Бузько-Інгульського геоботанічного округу (злакових степів, подових луків і рослин­ності вапнякових від­слонень). Пн. межа округу збігається зі смугою типчак.-ковилових степів, а пд. — проходить по мор. узбереж­жю. У будові поверх­ні беруть участь потужні товщі осадових порід — неоген. мор. та антропоген. континентальні. Леси на глиб. 2–3 м засолені водорозчин. солями та гіпсом. Округ характеризується посушл. кліматом, високими т-рами влітку (середня температура липня +23–28 °С) та не­знач. кількістю опадів (360–400 мм на рік). Пере­важають пн.-зх. та пн. вітри. Сх. віт­ри спричиняють утворе­н­ня пилових бур. У зх. частині округу домінують ероз.-скульптурні форми рельєфу (балки, яри), а у сх. — широкі рівнин­ні вододіли, для яких характерні зниже­н­ня — поди. У ґрунт. покриві на межиріч. вододілах поширені чорноземи пів­ден­ні, а у подах — лучно-чорноземні й дернові осолоділі гле­йові ґрунти і солоді. У заплавах річок пере­важають лучні, чорноземно-лучні та болотні солонцюваті ґрунти і солончаки. На боровій терасі Пів­ден­ного Бугу трапляються дерново-піщані ґрунти. У минулому тут були поширені типчак.-ковилові степи з домінува­н­ням ковили Лес­сінґа, української та волосистої, костриці валіської, стоколосу прибережного, келерії стрункої. З різнотравʼя характерними видами цих степів були прангос кравниковий, будяк гачкуватий, шавлія сухо­степова та ін. З ефемероїдів були поширені тюльпан Ґеснера, белевалія сарматська, рястка Коха, пів­ники низенькі та ін. Для берегів Пд. Бугу, Інгулу та Інгульця характерними є від­слоне­н­ня вапняків з петрофіт. угрупова­н­нями, де домінують ковила волосиста, костриця валіська, бородач звичайний, житняк гребінчастий, зміївка болгарська, чебрець молдавський. Тут поширена низка ендеміч. рослин — цимбохазма дні­провська, зіновать Скробішевського, шоломниця весняна, дрік скіфський. На межиріч­чі Інгул–Дні­про в умовах слабкої роз­членованості рельєфу й без­стіч. території у подах роз­вивалися лучно-степові та лучні угрупова­н­ня з пере­вагою пирію подового, стоколосу без­остого, осок чорноколосої та ран­ньої. По берегах річок сформувалася прибережно-водна рослин­ність (очерет звичайний, рогози вузьколистий та Лаксмана, куга Табернемонтана, бульбокомиш морський). Нині територія округу роз­орана й використовується для вирощува­н­ня зерн. та тех. культур. Окремі степ. ділянки взяті під охорону держави, на них створ. низку природо­охорон. обʼєктів (Михайлів. від­діл. природ. заповід­ника «Єланецький степ», Куяльницький національний природний парк, нац. природ. парк «Камʼянська Січ», а також регіонал. ландшафт­ні — Приінгульський парк, Тилігульський парк).