Овідіопольсько-Баштансько-Апостолівський геоботанічний округ

ОВІДІО́ПОЛЬСЬКО-БАШТА́НСЬКО-АПО́СТОЛІВСЬКИЙ ГЕОБОТАНІ́ЧНИЙ О́КРУГ  — геоботанічний округ у правобережній частині Приморської низовини між Дністром і Дніпром. За сучас. «Геоботанічним районуванням України» (2007) цей округ Я. Дідух розглядає у складі 2-х менших за площею округів (Одеського геоботанічного округу (злакових і полиново-злакових степів, засолених луків, солончаків і рослинності карбонатних відслонень) та Бузько-Інгульського геоботанічного округу (злакових степів, подових луків і рослинності вапнякових відслонень). Пн. межа округу збігається зі смугою типчак.-ковилових степів, а пд. — проходить по мор. узбережжю. У будові поверхні беруть участь потужні товщі осадових порід — неоген. мор. та антропоген. континентальні. Леси на глиб. 2–3 м засолені водорозчин. солями та гіпсом. Округ характеризується посушл. кліматом, високими т-рами влітку (середня температура липня +23–28 °С) та незнач. кількістю опадів (360–400 мм на рік). Переважають пн.-зх. та пн. вітри. Сх. віт­ри спричиняють утворення пилових бур. У зх. частині округу домінують ероз.-скульптурні форми рельєфу (балки, яри), а у сх. — широкі рівнинні вододіли, для яких характерні зниження — поди. У ґрунт. покриві на межиріч. вододілах поширені чорноземи південні, а у подах — лучно-чорноземні й дернові осолоділі глейові ґрунти і солоді. У заплавах річок переважають лучні, чорноземно-лучні та болотні солонцюваті ґрунти і солончаки. На боровій терасі Південного Бугу трапляються дерново-піщані ґрунти. У минулому тут були поширені типчак.-ковилові степи з домінуванням ковили Лессінґа, української та волосистої, костриці валіської, стоколосу прибережного, келерії стрункої. З різнотрав’я характерними видами цих степів були прангос кравниковий, будяк гачкуватий, шавлія сухостепова та ін. З ефемероїдів були поширені тюльпан Ґеснера, белевалія сарматська, рястка Коха, півники низенькі та ін. Для берегів Пд. Бугу, Інгулу та Інгульця характерними є відслонення вапняків з петрофіт. угрупованнями, де домінують ковила волосиста, костриця валіська, бородач звичайний, житняк гребінчастий, зміївка болгарська, чебрець молдавський. Тут поширена низка ендеміч. рослин — цимбохазма дніпровська, зіновать Скробішевського, шоломниця весняна, дрік скіфський. На межиріччі Інгул–Дніпро в умовах слабкої розчленованості рельєфу й безстіч. території у подах розвивалися лучно-степові та лучні угруповання з перевагою пирію подового, стоколосу безостого, осок чорноколосої та ранньої. По берегах річок сформувалася прибережно-водна рослинність (очерет звичайний, рогози вузьколистий та Лаксмана, куга Табернемонтана, бульбокомиш морський). Нині територія округу розорана й використовується для вирощування зерн. та тех. культур. Окремі степ. ділянки взяті під охорону держави, на них створ. низку природоохорон. об’єктів (Михайлів. відділ. природ. заповідника «Єланецький степ», Куяльницький національний природний парк, нац. природ. парк «Кам’янська Січ», а також регіонал. ландшафт­ні — Приінгульський парк, Тилігульський парк).

Завантажити статтю