ОВСЯ́НИКО-КУЛИКО́ВСЬКИЙ Дмитро Микола­йович (23. 01(04. 02). 1853, м. Каховка Таврій. губ., нині Херсон. обл. — 09. 10. 1920, Одеса) — індолог, літературо­знавець, громадський діяч. Почес. академік РАН (1907). Після закінче­н­ня Сімфероп. гімназії навч. на істор.-філол. факультеті С.-Пе­тер­бур. університету (1871–73), закін. Новорос. університет в Одесі (1876). У 1877–82 пере­бував у наук. від­ряджен­ні в Парижі. Від 1883 викладав санскрит у Новорос. університеті. 1887 захистив доктор. дис. «К истории культа огня у индусов в эпоху Вед». 1887–88 — екс­траординар. проф. Казан. університету (нині РФ); 1888–1904 — ординар. проф. Харків. університету. Від 1905 жив у С.-Пе­тербурзі, був спів­роб. ж. «Вестник Европы», викладав в Університеті та на Вищих жін. курсах. 1919 пере­їхав до Одеси, де редагував г. «Южное слово», 1920 читав лекції у Гуманітарно-сусп. ін­ституті. За­ймався аналізом стародав. текс­тів Вед і Зенд-Авести. Досліджував про­блеми генези релігії, міфології, культури стародав. Індії, а також пита­н­ня теорії та психології творчості. Автор праць про Л. Толстого, М. Гоголя, О. Пушкіна, А. Чехова, М. Лермонтова. Засн. психол. напряму в рос. літературо­знавстві.