КО́ГУТ Осип Іванович (02. 02. 1891, с. Нагорянка, нині у складі м. Бучач Тернопільської обл. — червень 1941, м. Дрогобич, нині Львівської обл.) — право­знавець, громадсько-політичний діяч. Доктор права (1925). Вступив до Львівського університету, з якого 1910 виключений за участь у студентському ви­ступі. Завершив на­вча­н­ня у Чернівецькому університеті. Входив до головної ради Українського студентського союзу. Під час 1-ї світової війни служив у Легіоні УСС. 1916 потрапив у російський полон, пере­бував у таборі в Сибіру. 1917 пере­їхав до Києва. У період ЗУНР — комісар судових округів на Львівщині; 1920 — начальник від­ділу в МВС УНР у м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельницької обл.). Восени того ж року інтернований поляками. 1922 звільнений, повернувся в Галичину. 1926 від­крив адвокатську канцелярію в містечку Богородчани (нині смт Івано-Франківської обл.). Один із провід­них діячів Української соціалістично-радикальної партії, від якої обраний послом до сейму Польщі (1928–30). Одночасно за­ймався кооперацією. Видавав і редагував газета «Богородчанський ціп», також публікував стат­ті у газеті «Громадський голос», журналі «Рідна школа». Під час «пацифікації» 1930 заарештований польською владою. Удруге заарештований 1932 і засуджений до 5-ти місяців увʼязне­н­ня. Від кінця вересня 1939 працював у міській управі Богородчан. 21 жовтня 1939 заарештований органами НКВС, у березні 1940 засуджений до 4-х років таборів. Після по­да­н­ня апеляції по­становою Особливої наради при НКВС СРСР від 17 травня 1941 увʼязнений на 8 років. Пере­бував у тюрмі в Дрогобичі, страчений під час від­ступу Червоної армії. Реабілітований 1989.