Огнєвой Костянтин Дмитрович
ОГНЄВО́Й Костянтин Дмитрович (справж. — Гноєвий; 30. 09. 1926, Дніпропетровськ, нині Дніпро — 12. 12. 1999, Київ) — співак (ліричний тенор), педагог. Професор (1984). Народний артист УРСР (1972). Лауреат 6-го Всесвіт. фестивалю молоді та студентів (2-а премія і срібна медаль), Всесоюз. конкурсу вокалістів (1-а премія і золота медаль; обидва — Москва, 1957). У 1943–48 брав участь в армій. худож. самодіяльності, співав у складі ансамблів Білорус., Київ. військ. округів. Закін. Дніпроп. муз. училище (1950), Моск. консерваторію (1955; кл. І. Назаренка, згодом М. Гукової). 1948–50 — соліст Дніпроп. філармонії. 1955–73 — соліст Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка (дебютував партією Ленського в опері «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, найкращий виконавець цієї партії в театрі), 1973–78 — Київ. філармонії (1975 — худож. кер.). Водночас 1965–99 працював у Нац. муз. академії України (Київ): від 1981 — проф., 1985–94 — завідувач кафедри сольного співу. Мав голос повного діапазону, чистого, м’якого та теплого тембру. Досконалість володіння звуковеденням і співац. диханням, природність інтонування, майстерне філірування звука, одухотвореність, благородство, висока співац. і заг.-художня культура були поєднані зі сценічністю, вмінням тонко й переконливо інтерпретувати твори, створювати художньо довершені вокал. образи, різні за стилями, жанрами, нац. приналежністю. Виконував партії лірич. тенора в усіх операх Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Виступав як концерт. співак з різними оркестрами й хорами. У концерт. репертуарі — камерно-вокал. твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, Л. Ревуцького, Р. Ґлієра, Г. і П. Майбород, І. Шамо, Ю. Мейтуса, А. Кос-Анатольського, В. Верменича, К. Домінчена, Ф. Надененка, Я. Цегляра, О. Білаша, Б. Буєвського, В. Ільїна, І. Поклада, О. Варламова, М. Глінки, П. Чайковського, Е. Направника та ін.; арії з опер А. Рубінштейна, Е. Направника, Ж. Массне, Ф. Чілеа, Ш. Ґуно, Дж. Россіні, Р. Леонкавалло, С. Монюшка; старовинні рос. романси, укр., рос., груз., чес., польс., франц., неаполітан., мексикан., кубин. нар. пісні (часто виконував мовою оригіналу). Одним із перших опер. співаків почав виконувати в концертах популярні пісні сучас. композиторів, нар. пісні, старовинні романси в супроводі естрад. ансамблю. О. — 1-й виконавець пісень: «Чорнобривці» В. Верменича (1960, сл. М. Сингаївського), «Києве мій» І. Шамо (у дуеті з Ю. Гуляєвим, 1962, сл. Д. Луценка). Здійснив записи у фонди Укр. радіо, зокрема камерно-вокал. композиції Я. Калішевського, Г. і П. Майбород, Н. Андрієвської, П. Булахова, О. Дюбюка, А. Аренського, Дж. Перґолезі та ін., нар. пісні. Низку композицій записав на грамплатівки й компакт-диски. Гастролі в Болгарії, Польщі, Румунії, Югославії, Франції, Нідерландах, Фінляндії, Канаді, Індонезії, Пакистані, Індії, Японії, на Кубі. Серед учнів — В. Білоножко (див. Білоножки), І. Борко, С. Ґіґа, Р. Горбатенко, Лідія та Любов Криворотови, Г. Кабка, М. Мозговий, В. Парубець. У пед. діяльності особл. увагу приділяв роботі над звуковеденням, правил. диханням, ін. елементами вокал. техніки, прищепленню культури співу та худож. смаку. О. вважав, що засвоєння відповід. навичок є необхід. базою для вільного оволодіння будь-яким репертуаром. У роботі з молодими вокалістами надавав великого значення принципу поступовості, зокрема стверджував, що опануванню класич. композицій має передувати праця над нар. піснями. Намагався розкрити й розвинути неповторні риси твор. індивідуальності кожного молодого співака, що споріднювало школу О. з вокал. школами низки видат. укр. вокал. педагогів, зокрема Д. Євтушенка, О. Муравйової. Пед. принципи О. відображено в рукописах метод. характеру, присвяч. питанням виховання високих чол. голосів, роботи з вокалістами-початківцями тощо. Укр. композитори, зокрема В. Верменич, І. Поклад, присвятили О. низку камерно-вокал. творів.
Додаткові відомості
- Основні партії
- Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Боян («Руслан і Людмила» М. Глінки), Володимир Ігоревич («Князь Ігор» О. Бородіна), Юродивий («Борис Годунов» М. Мусоргського), Синодал («Демон» А. Рубінштейна), Молодий циган («Алеко» С. Рахманінова), Таміно («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта), Ернесто («Дон Паскуале» Ґ. Доніцетті), Альфред, Герцог («Травіата», «Ріґолетто» Дж. Верді), Фауст (однойм. опера Ш. Ґуно), Надір («Шукачі перлів» Ж. Бізе), Арлекін («Паяци» Р. Леонкавалло).
Рекомендована література
- Г. П. Украинский певец // Сов. музыка. 1960. № 5;
- Леонідова Т. Пісні для Костянтина Огнєвого // Україна. 1966. № 24;
- Грані таланту // Київ. правда. 1968, 6 січ.;
- Моргун Т. Такий же вогневий // КіЖ. 1986, 5 жовт.;
- Муратова В. Костянтин Огнєвой: «Все життя я працюю в своє задоволення» // ДТ. 1996, 31 серп.;
- Пам’яті Костянтина Огнєвого // Уряд. кур’єр. 1999, 16 груд.;
- Кабка Г. Костянтин Огнєвой // ДТ. 2006, 11 листоп.