Огнєвой Костянтин Дмитрович

ОГНЄВО́Й Костянтин Дмитрович (справж. — Гноєвий; 30. 09. 1926, Дні­пропетровськ, нині Дні­про — 12. 12. 1999, Київ) — спів­ак (ліричний тенор), педагог. Професор (1984). Народний артист УРСР (1972). Лауреат 6-го Всесвіт. фестивалю молоді та студентів (2-а премія і срібна медаль), Всесоюз. конкурсу вокалістів (1-а премія і золота медаль; обидва — Москва, 1957). У 1943–48 брав участь в армій. худож. самодіяльності, спів­ав у складі ансамблів Білорус., Київ. військ. округів. Закін. Дні­проп. муз. училище (1950), Моск. консерваторію (1955; кл. І. Назаренка, згодом М. Гукової). 1948–50 — соліст Дні­проп. філармонії. 1955–73 — соліст Київ. теат­ру опери та балету ім. Т. Шевченка (дебютував партією Ленського в опері «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, найкращий виконавець цієї партії в театрі), 1973–78 — Київ. філармонії (1975 — худож. кер.). Водночас 1965–99 працював у Нац. муз. академії України (Київ): від 1981 — проф., 1985–94 — завідувач кафедри сольного співу. Мав голос повного діапазону, чистого, мʼяко­го та теплого тембру. Досконалість володі­н­ня звуковеде­н­ням і спів­ац. диха­н­ням, природність інтонува­н­ня, майстерне філірува­н­ня звука, одухотвореність, благородство, висока спів­ац. і заг.-художня культура були по­єд­нані зі сценічністю, вмі­н­ням тонко й пере­конливо інтер­претувати твори, створювати художньо довершені вокал. образи, різні за стилями, жанрами, нац. приналежністю. Виконував партії лірич. тенора в усіх операх Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Ви­ступав як концерт. спів­ак з різними оркестрами й хорами. У концерт. репертуарі — камерно-вокал. твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, Л. Ревуцького, Р. Ґлієра, Г. і П. Майбород, І. Шамо, Ю. Мейтуса, А. Кос-Анатольського, В. Верменича, К. Домінчена, Ф. Наде­ненка, Я. Цегляра, О. Білаша, Б. Буєвського, В. Ільїна, І. Поклада, О. Варламова, М. Глінки, П. Чайковського, Е. Направника та ін.; арії з опер А. Рубінштейна, Е. Направника, Ж. Мас­сне, Ф. Чілеа, Ш. Ґуно, Дж. Рос­сіні, Р. Леонкавал­ло, С. Монюшка; старовин­ні рос. романси, укр., рос., груз., чес., польс., франц., неаполітан., мексикан., кубин. нар. пісні (часто виконував мовою оригіналу). Одним із перших опер. спів­аків почав виконувати в концертах популярні пісні сучас. композиторів, нар. пісні, старовин­ні романси в су­проводі естрад. ансамблю. О. — 1-й виконавець пісень: «Чорно­бривці» В. Верменича (1960, сл. М. Сингаївського), «Києве мій» І. Шамо (у дуеті з Ю. Гуляєвим, 1962, сл. Д. Луценка). Здійснив записи у фонди Укр. радіо, зокрема камерно-вокал. композиції Я. Калішевського, Г. і П. Майбород, Н. Андрієвської, П. Булахова, О. Дюбюка, А. Аренського, Дж. Перґолезі та ін., нар. пісні. Низку композицій записав на грамплатівки й компакт-диски. Гастролі в Болгарії, Польщі, Румунії, Югославії, Франції, Нідерландах, Фінляндії, Канаді, Індонезії, Паки­стані, Індії, Японії, на Кубі. Серед учнів — В. Білоножко (див. Білоножки), І. Борко, С. Ґіґа, Р. Горбатенко, Лідія та Любов Криворотови, Г. Кабка, М. Мозговий, В. Парубець. У пед. діяльності особл. увагу приділяв роботі над звуковеде­н­ням, правил. диха­н­ням, ін. елементами вокал. техніки, прищеплен­ню культури співу та худож. смаку. О. вважав, що засвоє­н­ня від­повід. навичок є необхід. базою для вільного оволоді­н­ня будь-яким репертуаром. У роботі з молодими вокалістами надавав великого значе­н­ня принципу по­ступовості, зокрема стверджував, що опануван­ню класич. композицій має пере­дувати праця над нар. піснями. Намагався роз­крити й роз­винути непо­вторні риси твор. індивідуальності кожного молодого спів­ака, що споріднювало школу О. з вокал. школами низки видат. укр. вокал. педагогів, зокрема Д. Євтушенка, О. Мурав­йової. Пед. принципи О. від­ображено в рукописах метод. характеру, присвяч. пита­н­ням вихова­н­ня високих чол. голосів, роботи з вокалістами-початківцями тощо. Укр. композитори, зокрема В. Верменич, І. Поклад, присвятили О. низку камерно-вокал. творів.

Завантажити статтю