ОГОЛЕВЕ́ЦЬ Олексій Степанович (псевд. — Цвегель О. О.; 18 (30). 05. 1894, Полтава — 15. 08. 1967, Мос­ква) — музико­знавець, композитор, публіцист. Брат Віктора, Володимира та Георгія Оголевців. Закін. Полтав. гімназію (1911). Брав уроки музики у композитора і піаніста Л. Лісовського. Під час навч. у гімназії почав брати участь у нелегал. гуртках полтав. молоді, роз­по­всюджував заборонену літературу. 1911 після арешту його товаришів В. Гайдарова та П. Митропана пере­бував під слідством Полтав. жандарм. упр. Навч. на природн.-істор. від­діл. фіз.-мат. факультету Моск. університету, але згодом пере­йшов на юрид. ф-т, який закін. 1916. Водночас навч. (1912–16) та викладав (1915–16) у Моск. нар. консерваторії. 1913 обраний дійс. чл. товариства «Музично-теоретична бібліотека» (Москва). Редагував літ. альм. «Гюли­стан» (1915–16). Після більшов. пере­вороту 1917 працював у міліції в Мос­кві, водночас 1921 викладав на курсах музики, опери, драми та хорео­графії О. Шора, 1921–23 — у муз. школі М. Медведєвої. 1923–41 пере­бував на літ.-видавн. роботі в ред. і видавництві г. «Правда». Водночас 1937–41 — ст. ред. видавництва Академії архітектури (від­діл історії і теорії архітектури). Працював у літ. консультації М. Горького (1930–31), вів семінар з мови і літ-ри в групі поетів (серед них — С. Михалков і Я. Смеляков). Писав огляди з між­нар. життя в ж. «Прожектор» і «Огонек» (1931–32). Від 1933 за­ймався пере­важно музико­знавством. 1940–45 працював ст. н. с. Ленінгр. ін­ституту театру, музики і кінемато­графії (нині С.-Пе­тербург). Під час 2-ї світової вій­ни пере­бував у евакуації в м. Куйбишев (нині Самара, РФ), де був за­ступник голови від­діл. Союзу рад. композиторів СРСР, ви­ступав як музико­знавець у концертах симф. музики, друкувався в г. «Волжская ком­муна». 1945 створив і очолив Кабінет-лаб. тонал. систем у Москві, який 1948 був ліквідований, а О. оголошений космополітом, від­сторонений від роботи у громад. організаціях, декілька років не друкувався. Автор праць: «Основы гармонического язы­ка» (1941), «Введение в современ­ное музыкальное мышление» (1946; обидві — Москва; Ленін­град), «Структура тональной сис­темы» (Ленин­град, 1947; усі українською мовою — Полтава, 2006), «В. В. Стасов: К пятидесятилетию со дня смерти (1906–1956)» (1956), «Слово и музыка в вокально-драматических жанрах» (1960), «Вокальная драматургия Мусоргского» (1966; усі — Москва), «Специфика выразительных средств му­зыки: Эстетико-теоретические статьи и ис­следования» (Мос­ква, 1969; Ленин­град, 1985). Опублікував низку статей із про­блем теорії музики та муз. естетики. Уклав хрестоматію для вищих муз. навч. закладів «Материалы и до­кументы по истории рус­ской реалистической музыкальной эсте­тики: Клас­сики рус­ской музыки и музыкальной критики об ис­скустве» (Москва, т. 1, 1954; т. 2, 1956). Низка під­готовлених до друку книжок залишилися в рукописах. О. брав участь у роботі керів. органів СК СРСР. За­ймав посади відп. редактора, згодом заст. ред. щорічника «Во­просы музыко­знания» (т. 1–3, Москва, 1954–60). Ви­ступав із масовими лекціями і доповід­ями. За його ред., із вступ. стат­тею та примітками ви­йшли зб. В. Стасова «Из­­бран­ные статьи о М. П. Мусоргс­ком» (1952, серія «Рус­ская клас­сическая музыкальная критика») та «Двадцатипятилетие Бе­сплатной музыкальной школы» (1953; обидві — Москва). Був ред. наук.-популяр. нарису О. Шуазі «Строительное искус­ство древних римлян» (1938), ред. і автором приміток до праці О. Сєрова «Рус­ская народная песня как предмет науки» (1952; обидві — Москва). Друкувався в г. «Советское искус­ство» та ін.