Одеська радянська республіка

Визначення і загальна характеристика

ОДЕ́СЬКА РАДЯ́НСЬКА РЕСПУ́БЛІКА (ОРР) — неофіційна назва регіонального утворе­н­ня, територія функціонува­н­ня одного з обласних (кра­йових) обʼ­єд­нань Рад у межах Одеської області, що виникло від­повід­но до рекомендацій Всеросійської наради Рад (березень 1917). Теоретично мала охопити Херсон., Бес­сараб., Таврій. губ., частково Поділ. і Волин. губ., фактично ж до ОРР входили Одеса (столиця ОРР) та низка повітів Херсон. губ. й Ак­керман. пов. Бес­сараб. губ. Обласним центром Рад тут був багатопарт. за складом Центр. виконав. комітет Рад і солдат. (матрос.) комітетів Румун. фронту, Чорномор. флоту і Одес. обл., більш ві­домий як Румчерод. Заснува­н­ня ОРР повʼя­за­не із пере­могою зброй. пов­ста­н­ня проти УЦР в Одесі 13–17 (26–30) січня 1918 під керівництвом Військ.-рев. комітету, створ. 4–5 (17–18) січня 1918 пред­ставниками фабрично-завод. комітетів, гарнізону та флоту за участі чл. Румчероду на чолі з В. Юдовським. Надалі Румчерод проголосив себе вищим органом влади в Одес. обл. і на Румун. фронті, ви­знаючи, хоча і не завжди послідовно, під­порядкува­н­ня органам рад. влади у Петро­граді (нині С.-Пе­тербург) і Харкові. Рад. владу в ОРР також пред­ставляли вже пере­важно більшовизовані Ради робітн., солдат. і селян. депутатів, їхні виконавчі комітети і президії (ці пред­ставниц. органи, що діяли як окремо, так і у формі спільних засі­дань, у січні 1918 обʼєд­налися в Одес. раду). Саме з ініціативи обʼ­єд­наних президій Рад обрано тимчас. Нар. комісарів Одеси (фінансів, харч. справ, праці й друку). На обʼ­єд­наному засі­дан­ні Румчероду і президій Рад 29 січня (11 лютого) 1918 створ. обласну Одес. раду нар. комісарів на чолі з головою Румчероду В. Юдовським. До її складу входили: П. Старостін (комісар праці), Л. Рузер (фінансів), О. Хмельницький (юстиції), П. Кондренко (із мор. справ), О. Макар (охорони здоровʼя), В. Обуховський (нар. контролю), А. Христєв (керуючий справами) та ін. З часом Одес. рада нар. комісарів, в якій абсолютну більшість мали чл. більшов. партії, став не лише виконав. владою, а й єдиним органом законодав. влади, а Румчерод як орган із широким парт. пред­ставництвом від­тоді виконував лише контрол. функції. До керів. органів ОРР разом із більшовиками та лівими есерами входили анархісти, ліві меншовики, бундівці. Органи влади ОРР роз­будовували новий адм.-госп. апарат на місцях, організовували за­провадже­н­ня робітн. контролю на пром. під­приємствах, роз­почали націоналізацію промисловості й транс­порту, боролися із саботажем і без­робі­т­тям, намагалися налагодити само­оборону насел. і започаткувати місц. органи політ. роз­відки, правопорядку та суду, здійснювали заходи у галузі культур. будівництва. Нова влада мала значні фінанс. труднощі, в обігу, як і за ін. режимів, були роз­мін­ні білети (випускали від імені Одес. міського самоврядува­н­ня). Фактично незалежно від Одес. ради нар. комісарів і комісаріату юстиції, часто навіть у конфронтації з ними, але від імені рад. влади діяв Рев. трибунал, сформов. ще у грудні 1917 матросами. Центр. заг.-рос. владу у пита­н­нях зовн. політики та військових в області пред­ставляла Верховна автономна колегія з рос.-румун. справ РНК РСФРР на чолі з Х. Раковсь­ким. На владні повноваже­н­ня у місті також претендували Одес. міська дума, Рада нац. комісарів та Обʼ­єд­нана рада без­робітних, що знаходилася під впливом анархістів. Загалом ОРР як держ. утворе­н­ня не була належ. чином укон­ститу­йована, не мала свого громадянства, держ. символіки, чіткої ієрархії нормативно-правових актів тощо; у повсякден. житті часто послуговувалася декретами рад. влади Росії. Гол. зав­да­н­ня всіх органів влади ОРР — оборона від на­ступу румун. військ. Оголошено добровіл. призов, згодом — мобілізацію робітників до рев. війська, сформовано Особл. одес. армію під командува­н­ням П. Лазарева, створ. лінію оборони по Дністру. Водночас рев. влада фактично до­зволила формува­н­ня озброєних добровіл. загонів, чим скори­сталися не лише парт. організації, а й окремі групи та особи (іноді зі злочин. минулим). Самоправні військ. організації, що фактично не під­порядковувалися нікому, але діяли від імені рад. влади, тероризували насел. і навіть органи влади, здійснювали побори, незакон­ні реквізиції тощо. Серед ві­домих рад. командирів регуляр. частин і нерегуляр. загонів ОРР — Г. Котовський, О. Дундич, Я. Блюмкін, М.-Я. Він­ницький (Мішка Япончик). 14 лютого 1918 заг. командува­н­ня Румун. фронтом і Одес. червоною армією пере­брав на себе М. Мурав­йов, який прибув з Києва разом із 1-ю рев. армією. Новий командувач під­порядкував собі не лише армій., а й матрос. загони, отримав диктатор. повноваже­н­ня, ініціював за­провадже­н­ня в Одесі стану облоги (тривав 2 дні), активно пропагував і реалізовував методи рев. терору. Під його впливом на­прикінці лютого Румчерод прийняв по­станову про арешт найбагатших одеситів із вимогою викупу в 10 млн карбованців. З ініціативи С. Гутника викуп зі­брано і заручників 4 березня звільнено. Після перших вдалих військ. дій на Румун. фронті 22 лютого 1918 у м. Ясси (Румунія) пред­ставники ОРР та Верхов. автоном. колегії з рос.-румун. справ РНК РСФРР роз­почали пере­говори з пред­ставниками уряду Румунії, що завершилися 9 березня 1918 угодою про вивід у 2-місяч. строк румун. військ із тер. Бес­сараб. губ., однак через на­ступ на одес. напрямі військ Четверного союзу ця угода не була виконана. Після пере­їзду вищих органів влади Рад. України до Києва подальше існува­н­ня ОРР почали вважати проявом небажаних децентраліст. тенденцій у держ. буд-ві. 28 лютого 1918 проголошено реорганізацію Одес. ради нар. комісарів в обл. виконав. комітет Рад робітн., солдат., матрос. і селян. депутатів (голова — П. Старостін), до ві­да­н­ня якого мали пере­йти цивіл. справи, залишаючи за Румчеродом заг. керівництво військами та дипломат. справами. Загалом в умовах політ. й екон. кризи авторитет органів влади ОРР стрімко падав, їхні ріше­н­ня саботували. У звʼязку з на­ступом військ Четверного союзу, здійснити належ. опір якому дезорганізов. рад. війська не мали можливості, Одес. рада нар. комісарів і Румчерод вирішили здати місто без бою і домовилися з австр. командува­н­ням про без­пере­шкодну евакуацію рад. військ. 13–14 березня 1918 Одесу окупували війська Четверного союзу. Частину органів влади і зброй. загонів ОРР пере­правлено на суднах Чорномор. флоту до Севастополя, м. Керч і Феодосія (нині обидва — АР Крим), частина суходолом від­ступила до Миколаєва. Спроба вивезти кош­ти з держ. скарбниці та банків. цін­ності не мала успіху через зброй. опір євр. дружини і деяких ін. загонів само­оборони. Збереглися ві­домості про обʼ­єд­нані засі­да­н­ня Румчероду, Одес. ради та Одес. ради нар. комісарів 18 і 19 березня 1918 у Феодосії, після чого більшість органів ОРР припинила своє існува­н­ня. Румчерод ще деякий час існував як організація біженців у м. Ростов-на-Дону і Єйськ (обидва — Росія), а у травні 1918 оголосив про саморозпуск. Деякі керівні діячі ОРР згодом посіли важливі пости у рад. держ. апараті. Документи Румчероду й Одес. ради нар. комісарів нині зберігаються у Центр. держ. архіві вищих органів влади і упр. України (Київ).

Літ.: Христев А. Румчерод в подготовке октябрьской революции // Літопис революції. 1922. № 1; Октябрь на Одещине: Сб. статей и воспоминаний к 10-летию Октября. О., 1927; Кіров А. Румчерод і Раднарком Одеської области в боротьбі за Жовтень // Літопис революції. 1927. № 5–6; 1928. № 1; Шишко О. Г. Одеська радянська республіка: Від узурпації влади до її краху // Пд. України: етно­істор., мовний, культур. та реліг. виміри: Зб. наук. пр. 3-ї Між­нар. наук. конф., 15–16 квіт. 2011, Одеса. О., 2011.

І. Б. Усенко

Завантажити статтю