Одеський лінолеумовий завод

ОДЕ́СЬКИЙ ЛІНО́ЛЕУМОВИЙ ЗАВО́Д  — підприємство промисловості будівельних матеріалів і виробів. Історію веде від 1878, коли одес. підприємець нім. походження Е. Арпс заснував корк. завод на схилі Водяної балки (на землях, що свого часу належали онукові гетьмана К. Розумовського — графу П. Розумовському). Підпр-во було успішним і швидко розвивалося: якщо спочатку на ньому працювали 75 осіб, то до поч. 20 ст. їхня кількість зросла до 600, а завод став респектабел. фірмою з великим товарообігом і капіталом (Е. Арпс мав також власну ф-ку з оброблення корк. дерева в португал. м. Сінес і представництво в Москві). 1898 він заснував «АТ Одес. корк. заводу “Едуард Арпс і К”» із капіталом 7,5 млн крб, що, крім пляшк. корків, виготовляло ізоляц. матеріали. До складу правління АТ, окрім засновника та його сина Едуарда, входили підприємці Яльм та Карл-Авґуст Вікандери, які пізніше вийшли з нього й разом із швед. підприємцем Ларсеном заснували в Одесі фірму «Вікандер і Ларсен» (після недовгих переговорів Е. Арпс продав їм свій бізнес), що торгувала корками. Згодом К.-А. Вікандер біля підніжжя г. Жевахова в р-ні Балтівської слобідки придбав кілька гектарів землі й 1910–11 побудував корк.-лінолеум. завод та один із символів підприємства і цієї місцевості — величезні ворота з двома арками (проект арх. Х. Бейтельс­бахера; нині — пам’ятка архітектури). До заводу вздовж Балтської дороги проклали власну залізницю, що забезпечувала доставку з Одеського морського порту сировини та відвантаження готової продукції. До 1913 (вважають офіц. датою заснування) підприємство вийшло на повну вироб. потужність і стало найбільшим виробником лінолеуму в Європі; з кори корк. дуба виготовляло вироби для закупорювання пляшок, а з її відходів — корк. борошно. У роки 1-ї світової вій­ни та воєн. дій 1918–20 завод майже повністю зруйновано. 1921 його націоналізовано, а 1925 присвоєно ім’я «Більшовик». У цьому ж році розпочали роботу відновлені корк. та лінолеум. цехи. У 1930-х рр. тут налагоджено виробництво пластмас, термоізоляції, лінкрусту, штуч. покриттів та нових видів лінолеуму, для робітників побудовано новий мікрорайон тощо. З-д, на якому працювали понад 1000 осіб, став одним із провід. підприємств Одеси, обсяги випуску продукції 1940 перевищили рівень 1913 у 5 разів. Під час 2-ї світової вій­ни у липні 1941 його осн. устаткування та вироб. лінії евакуйовано за Урал (РФ). На потужностях, що залишилися, організовано виробництво вибухівки (бл. 2 т за добу) для гранат та мін, що випускали на ін. одес. заводах. Частину корпусів, що використовували для виготовлення тротилу, разом з устаткуванням підірвано рад. військ. частинами, що відступали. Після звільнення Одеси (1944) розпочато відбудову підприємства, 1952 завод досяг довоєн. обсягів виробництва, отримавши при цьому нові технол. лінії та вироб. потужності. У 1950-х рр. освоєно випуск алкід. лінолеуму, поліетилен. пробок, рятувал. жилетів із пінопласту, на поч. 1960-х рр. для друкар. верстатів та пресів — декеля (був єдиним його виробником у СРСР), 1970 — прокладок для ДВЗ із застосуванням синтет. каучуку. 1968 уведено в дію цех із виробництва полівінілхлорид. плиток для підлоги, 1969 — цех із виготовлення мастик для приклеювання полівінілхлорид. плиток та лінолеуму. У структурі (1970) — лінолеумне виробництво, осн. (перероблення корк. відходів на крупи та корк. борошно, корк. виробів, із виготовлення прокладок для ДВЗ, для кроненкорка, виробів із полівінілхлориду) та низка допоміж. цехів. На поч. 1980-х рр. О. л. з. «Більшовик» на основі пробк. сировини, що імпортували в Рад. Союз, окрім натурал. лінолеуму, випускав полівініл­хлоридну плитку, пляшк. пробки, прес. прокладки для автотехніки, термоізоляцію, лінкруст, ворсолін, мастики та оліфи. Продукція заводу, що був містоутворювал. підприємством, де 1989 працювали 1850 осіб, повністю забезпечувала потреби СРСР у цих виробах. Після розпаду Рад. Союзу в 1990-і рр. у зв’язку зі зниженням замовлень та втратою ринків збуту в країни СНД обсяги виробництва продукції почали скорочуватися, а 1996 роботу заводу було зупинено повністю. 2004 його визнано банкрутом, у наступні роки устаткування демонтовано та вивезено, а завод. корпуси зруйновано.

Завантажити статтю