Одеський лінолеумовий завод

ОДЕ́СЬКИЙ ЛІНО́ЛЕУМОВИЙ ЗАВО́Д — під­приємство промисловості будівельних матеріалів і виробів. Історію веде від 1878, коли одес. під­приємець нім. походже­н­ня Е. Арпс заснував корк. завод на схилі Водяної балки (на землях, що свого часу належали онукові геть­мана К. Ро­зумовського — графу П. Ро­зумовському). Підпр-во було успішним і швидко роз­вивалося: якщо спочатку на ньому працювали 75 осіб, то до поч. 20 ст. їхня кількість зросла до 600, а завод став ре­спектабел. фірмою з великим товарообігом і капіталом (Е. Арпс мав також власну ф-ку з обробле­н­ня корк. дерева в португал. м. Сінес і пред­ставництво в Москві). 1898 він заснував «АТ Одес. корк. заводу “Едуард Арпс і К”» із капіталом 7,5 млн крб, що, крім пляшк. корків, виготовляло ізоляц. матеріали. До складу правлі­н­ня АТ, окрім засновника та його сина Едуарда, входили під­приємці Яльм та Карл-Авґуст Вікандери, які пізніше ви­йшли з нього й разом із швед. під­приємцем Ларсеном заснували в Одесі фірму «Вікандер і Ларсен» (після недовгих пере­говорів Е. Арпс продав їм свій бізнес), що торгувала корками. Згодом К.-А. Вікандер біля під­ніж­жя г. Жевахова в р-ні Балтівської слобідки при­дбав кілька гектарів землі й 1910–11 побудував корк.-лінолеум. завод та один із символів під­приємства і цієї місцевості — величезні ворота з двома арками (проект арх. Х. Бейтельс­бахера; нині — памʼятка архітектури). До заводу вздовж Балтської дороги проклали власну залізницю, що забезпечувала до­ставку з Одеського морського порту сировини та від­вантаже­н­ня готової продукції. До 1913 (вважають офіц. датою заснува­н­ня) під­приємство ви­йшло на повну вироб. потужність і стало найбільшим виробником лінолеуму в Європі; з кори корк. дуба виготовляло вироби для закупорюва­н­ня пляшок, а з її від­ходів — корк. борошно. У роки 1-ї світової вій­ни та воєн. дій 1918–20 завод майже повністю зруйновано. 1921 його націоналізовано, а 1925 присвоєно імʼя «Більшовик». У цьому ж році роз­почали роботу від­новлені корк. та лінолеум. цехи. У 1930-х рр. тут налагоджено виробництво пластмас, термоізоляції, лінкрусту, штуч. покрит­тів та нових видів лінолеуму, для робітників побудовано новий мікрора­йон тощо. З-д, на якому працювали понад 1000 осіб, став одним із провід. під­приємств Одеси, обсяги випуску продукції 1940 пере­вищили рівень 1913 у 5 разів. Під час 2-ї світової вій­ни у липні 1941 його осн. устаткува­н­ня та вироб. лінії еваку­йовано за Урал (РФ). На потужностях, що залишилися, організовано виробництво вибухівки (бл. 2 т за добу) для гранат та мін, що випускали на ін. одес. заводах. Частину корпусів, що використовували для виготовле­н­ня тротилу, разом з устаткува­н­ням пі­дірвано рад. військ. частинами, що від­ступали. Після звільне­н­ня Одеси (1944) роз­почато від­будову під­приємства, 1952 завод досяг довоєн. обсягів виробництва, отримавши при цьому нові технол. лінії та вироб. потужності. У 1950-х рр. освоєно випуск алкід. лінолеуму, поліетилен. пробок, рятувал. жилетів із пінопласту, на поч. 1960-х рр. для друкар. вер­статів та пресів — декеля (був єдиним його виробником у СРСР), 1970 — прокладок для ДВЗ із за­стосува­н­ням синтет. каучуку. 1968 уведено в дію цех із виробництва полівінілхлорид. плиток для під­логи, 1969 — цех із виготовле­н­ня мастик для приклеюва­н­ня полівінілхлорид. плиток та лінолеуму. У структурі (1970) — лінолеумне виробництво, осн. (пере­робле­н­ня корк. від­ходів на крупи та корк. борошно, корк. виробів, із виготовле­н­ня прокладок для ДВЗ, для кроненкорка, виробів із полівінілхлориду) та низка допоміж. цехів. На поч. 1980-х рр. О. л. з. «Більшовик» на основі пробк. сировини, що імпортували в Рад. Союз, окрім натурал. лінолеуму, випускав полівініл­хлоридну плитку, пляшк. пробки, прес. прокладки для автотехніки, термоізоляцію, лінкруст, ворсолін, мастики та оліфи. Продукція заводу, що був місто­утворювал. під­приємством, де 1989 працювали 1850 осіб, повністю забезпечувала потреби СРСР у цих виробах. Після роз­паду Рад. Союзу в 1990-і рр. у звʼязку зі зниже­н­ням замовлень та втратою ринків збуту в країни СНД обсяги виробництва продукції почали скорочуватися, а 1996 роботу заводу було зупинено повністю. 2004 його ви­знано банкрутом, у на­ступні роки устаткува­н­ня демонтовано та вивезено, а завод. корпуси зруйновано.

Завантажити статтю