Обенижі

Я. І. Кашуба

Обенижі

ОБЕНИ́ЖІ — село Ковельського (до липня 2020 — Турійського) району Волинської області. У грудні 2019 у складі Соловичівської сільської ради зараховано до Турійської селищної громади. Обенижі розташовані на правому березі річки Турія (притока Припʼяті, басейн Дніпра), за 85 км від обласного центру, 33 км від міста Володимир-Волинський, 30 км від районного центру та 10 км від селища міського типу Турія. Площа — 2,56 км². За переписом населення 2001, проживали 620 осіб; станом на 1 січня 2020 — 692 особи; переважно українці.

За народними переказами, назва села походить від словосполучень «оба ножі» (нібито тут у бою загинули 2 брати) або «обʼїзд нижче» (у цій місцевості можна було проїхати під час ремонтних робіт на шляху з Ковеля до Володимира-Волинського). У минулому ці землі входили до складу Київської Русі, Волинського, а потім — Галицько-Волинського князівств. Від 1340-х рр. — під владою Великого князівства Литовського, за Люблінською унією 1569 відійшли до Польщі. Обенижі вперше згадуються в писемних джерелах 1502. У цей період селом володів волинський землевласник Ф. Ялкович, пізніше — князі Санґушки. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусівським перемирʼям 1667 та за умовами «Вічного миру» 1686 Обенижі залишилися у складі Польщі; після її 3-го поділу 1795 відійшли до Російської імперії. 1795–1920 — село Ковельського повіту Волинської губернії. Тривалий час Обенижі належали до Турійської волості. Від кінця 18 ст. — у власності графів Мйончинських, від 1870 — графів Ожешків. 1885 було 46 дворів, проживали 322 особи; 1898 — відповідно 72 і 457.

Наприкінці 19 ст. працювали 3 вітряні млини. 1905 прокладено залізницю (нині діє зупинний пункт). Під час 1-ї світової війни відбувалися бої між австро-угорськими та російськими військами. За Ризьким мирним договором 1921 Обенижі відійшли до Польщі. 1921–39 — село ґміни Тужиськ Ковельського повіту Волинського воєводства. 1924 організовано осередок «Просвіти». У вересні 1939 встановлено радянську владу. Відтоді — у складі Волинської області; 1940–62, 1965–2020 — Турійського, 1962–65 та від 2020 — Ковельського районів. Багато жителів зазнали сталінських репресій. Від кінця червня 1941 до липня 1944 — під німецькою окупацією. На фронтах 2-ї світової війни у складі радянської армії воювали 117 воїнів-земляків, з них 78 загинули (встановлено памʼятник). До середини 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА (є 2 братські могили). Через кілька десятиліть освячено памʼятник «Борцям за волю України».

Деякий час у радянський період була окрема Обенижівська сільська рада, до якої станом на 1947, окрім села Обенижі, входили хутори Лучиці, Обенижі, Почекайка та Рудне. За Всесоюзним переписом населення 1989, мешкали 767 осіб. Нині функціонують загальноосвітня школа, дитсадок; Будинок культури, бібліотека. Від 1992 поблизу північно-східних околиць охороняють загальнозоологічний заказник місцевого значення Соловичівський (1326 га). Памʼятка архітектури національного значення — камʼяна Хрестовоздвиженська церква з дзвіницею (зведено 1821 коштом графа Мйончинського). Храм має вигляд видовженого хреста та зорієнтований вівтарем на схід, становить значну мистецьку й історико-культурну цінність. Квадратна в плані двоярусна дзвіниця з арочними прорізами розташована на північний схід від церкви. В Обенижах народився поет, художник К. Шишко. Вихідцями з села є батьки митрополита Східно-Американського та Нью-Йоркського, першоієрарха РПЦ за кордоном Іларіона (Капрала), який кілька разів тут побував.

Літ.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: (краєзн. слов. — від найдавніших часів до 1914 р.). Вінніпег, 1986. Т. 2; Ярмолюк З. Про Турійськ і Турійський район. Лц., 2000; Його ж. Історія села Обенижі. Лц., 2004; Студії і матеріали з історії Волині. Лц., 2012.

Я. І. Кашуба