Обертин

ОБЕРТИ́Н – село Івано-Франківського (до липня 2020 — Тлумацького) району Івано-Франківської області. У жовтні 2020 з Обертин. селищ. (підпорядк. с. Гончарів) і Гавриляц., Гарасимів., Жуків. (с. Олещин), Хотимир. (с. Жабокруки) та Яків. сільс. рад утвор. Обертин. селищну громаду (160,3 км2, 9026 осіб). О. знаходиться на р. Чорнява (притока Пруту, бас. Дунаю), у межах Покуття, за 53 км від обл. центру, 25 км від м. Тлумач та 14 км від залізнич. ст. Годи-Турка. Пл. 15,4 км². За переписом насел. 2001, проживали 3390 осіб (складає 94,6 % до 1989); станом на 1 січня 2020 — 2978 осіб; переважно українці. Виявлено рештки палеоліт. стоянки, знайдено знаряддя праці доби бронзи. Через обертин. землі проходили племена готів, скіфів, печенігів, білих хорватів, тиверців. Вони належали до складу Київ. Русі, у 12–14 ст. — Галиц.-Волин. князівства, потім — Польщі. Вперше згадується в писем. джерелах 1384 і 1416. Давні назви: Подмертин, Ніголтов. 1450 споруджено дерев’яний замок, пізніше зведено кам’яний. 1531 тут відбулася Обертин. битва між молд. військом П. Рареша та польс. армією Я. Тарновського, що закріпила право Польщі на контроль за Покуттям. 1553 надано Маґдебур. право, що 1746 було підтверджене. 1594 містечко майже повністю спалили татар. загони. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького місц. загоном керував Літусь. Повстанці зруйнували замок шляхтича М. Селецького. У 18 ст. обертинці знову зазнали нападів від татар. Після 1-го поділу Польщі 1772 О. відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1781 мешкала 1361 особа. 1854–67 — центр Обертин. пов.; 1867–1939 — у складі Городенків. пов. 1857 проживали 1607 українців, 1182 поляки, 1799 євреїв; 1907 — відповідно 2433, 2310 і 1799; 1913 — 2350, 1900 і 1850; 1923 — 1597, 2347 і 724; 1938 — 2779, 1828 і 1120. У 1905 освячено костел св. Петра і Павла (1962 зруйновано, нині діє однойм. катол. парафія у будівлі колиш. кінотеатру). Під час 1-ї світової війни відбувалися бої між рос. і австро-угор. військами. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 — під владою ЗУНР. 1919–39 — знову в складі Польщі; адміністративно належав до Станіслав. воєводства. Діяли осередки багатьох укр. т-в. Від вересня 1939 — під рад. владою. Відтоді — у складі Станіслав. (від 1962 — Івано-Фр.) обл.; 1962–66 — Городенків., 1966–2020 — Тлумац., від 2020 — Івано-Фр. р-нів. 1940–62 — райцентр. Від 1940 — смт. Від 2 липня 1941 до 30 березня 1944 — під нім. окупацією. У боях за визволення О. загинули 790 воїнів (встановлено пам’ятник). Жит. зазнали сталін. репресій. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. 1950 мешкали 3698, 1970 — 3732, 1990 — 3700 осіб. Є поклади глини та джерела мінерал. вод. У О. — заг.-осв. школа-ліцей, муз. школа, дитсадок; Нар. дім, б-ка; лікарня. Пам’ятка архітектури місц. значення — церква св. Кирила й Мефодія (1882, належить громаді УГКЦ). 2016 відкрито пам’ятник Т. Шевченку та Героям Небес. сотні. Серед видат. уродженців — засн. театру у Львові граф С.-М. Скарбек; живописець, графік А. Григорук, майстер худож. оброблення металу В. Семчук; хор. диригент, композитор, муз.-громад. діяч, нар. арт. України М. Гринишин, хор. диригент, засл. діяч мистецтв України М. Мокрецький, композитор, музикознавець С.-В. Бурса-Доленґа; громад. діяч Г. Лучаковський; церк. діяч УГКЦ М. Кучм’як. Тут вчителював фізик І. Фекешгазі.

Літ.: Слабий Б. Містечко, що в низині: літопис Обертина. Ів.-Ф., 1996; Бойцан О., Мосорко Н., Гринюк Н. Моя свята обертинська земля: 595 р. першої згадки про с-ще (1416–2011...). [Б. м.], 2011.

Р. М. Кащук