Обмінський Тадеуш

ОБМІ́НСЬКИЙ Тадеуш (16. 04. 1874, Львiв — 18. 07. 1932, там само) — архітектор, ре­ставратор, графік. Закінчив Львівську політехніку (1898), на­вчався живопису в Я. Мальчевського у Краківській АМ (Польща, 1898–99), архітектурну освіту доповнив у Політехнічному ін­ституті в місті Шарлот­тенбурґ (Німеч­чина, 1900–01). Від 1897 працював у Львівській політехніці: спочатку — асистент кафедри будівельних кон­струкцій, 1908 після захисту докторської дисертації «Генезис деревʼяного будівництва у Польщі» отримав зва­н­ня доцент, від 1910 — звичайний професор і завідувач кафедри загального будівництва, водночас 1912–13, 1915–16 — декан факультету земельно-водного будівництва, 1916–17 — ректор, 1920–21 — декан архітектурного факультету. 1902–08 — спів­робітник проект­них бюро львівських архітектурних фірм І. Левинського; 1903–07 — один з головних архітекторів львівської фірми М. Уляма та З. Кендзерського. Був керівником львівського товариства «Зерно» (1902–05), члени якого від­роджували художні ремесла на основі місцевих традицій; спів­засновник «Кола архітекторів польських у Львові» (1908). 

За­стосовував стиль модерн, модернізоване бароко та ренесанс, найрізноманітніші засоби декоративного виразу (скульптуру, вітражі, метал, ма­йоліку, скло, дерево та ін.), елементи народної деревʼяної архітектури, гуцульські мотиви, інтер­претував традиції романської та готичної архітектури тощо. Зробив значний внесок у створе­н­ня оригінального напряму львівської сецесії — гуцульського модерну. Після 1-ї світової війни проектував пере­важно в стилі неокласицизму та функціоналізму. Серед реалізованих проектів у Львові — бурса дяків собору св. Юра на вул. Скарги (нині Озаркевича, 1903–04), будинки Л. Гірша на вул. Ходкевича (нині Богуна), № 5–7, Е. Ріделя на вул. Личаківська, № 70, Торговий дім Я. Строменгера на площі Смольки (нині Григоренка), № 4, камʼяниці на вул. Хотинська, № 1–3, Яблоновських (нині Ру­ставелі), № 42–44, Лонцького (нині Брюл­лова), № 4, Хмєльовського (нині Глібова), № 2, Охоронок (нині Кониського), № 4а, Різницька (нині Наливайка), № 9–11, комплекси камʼяниць на вул. Асника (нині Богомольця), № 3–9, Домагаличів (нині Па­влова), № 1–4, Глинянська (нині Донцова), № 3–16 (усі — 1904–08), будинок адвоката А. Сегаля на розі вул. Хоронщизна (нині Чайковського) й Академічна (нині про­спект Шевченка, 1904–05), гуртожиток українських студентів «Академічний дім» на вул. Супінського (нині Коцюбинського), № 21 (разом з Ф. Левицьким), нові корпуси Кульпарківської лікарні для психічно хворих (разом з А. Захаревичем), Кредитне товариство «Дністер» (нині міська поліклініка № 1) на розі вул. Руська та Під­вальна (усі — 1904–06), український театр (1904–09, разом з І. Левинським, В. Нагірним), готель «Народна гостиниця» (нині Львівська митниця) на вул. Костюшка, № 1, будинок І. Станда на вул. Костюшка, № 3 (обидва — 1906), будинок Й. Гаусмана на розі вул. Сикстуська (нині Дорошенка) і Шайнохи (нині Банківська), камʼяниці на вул. Зибликевича (нині Франка), № 69 і № 75 (усі — 1906–07), гімназія та бурса Українського педагогічного товариства на вул. Потоцького (нині генерала Чу­принки), № 103 (разом з Л. Левинським), бурса «Народного дому» на вул. Куркова (нині Лисенка), № 14–14а (усі –1906–08), парні житлові будинки братів Юзефа й Олександра Ельстерів на вул. Кохановського (нині Левицького), № 14–16 (1907), педіатрична клініка на вул. Ґловінського (нині Чернігівська), № 5 (1907–08), Технологічний ін­ститут (нині Музична академія) у цілісному ансамблі з Торгово-промисловою палатою на вул. Бурлярда (нині Нижанківського), № 5 (1907–09), Скнилівський аеро­дром із залізобетон­ними ангарами (1925–28), комплекс житлових будинків військового фонду (спорудили 1928 фірми П. Тарнавецького і Ю. Закшевського, нині вул. Городоцька, № 276–280), Наукова бібліотека Львівської політехніки на вул. Нікоровича (нині Професорська), № 2 (1928–30, завершена 1932 В. Мінкевичем), лікувальний заклад (нині кардіологічний диспансер обласної лікарні на вул. Піарів (нині Некрасова), № 6 (1930), українська школа ім. М. Шашкевича (нині загальноосвітня школа № 34) на вул. За­мкнена, № 8 та житловий будинок директора цієї школи, під­полковника армії УНР В. Беня на вул. За­мкнена, № 6 (обидва — 1930–32), костел Матері Божої Остробрамської (нині церква Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ) на вул. Личаківська, № 175 (будівництво тривало 1931–34, після смерті О. ним керував В. Дайчак). 

Автор значної кількості проектів споруд на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині. Багато ре­ставрував. 1911–19 — головний консерватор архітектурних памʼяток Східної Галичини, 1920–32 — консерватор памʼяток Львова. Керував ре­ставраціями львівських споруд: римо-католицької катедри (1920–30; про ці роботи на­друкував ста­т­тю «Restauracje katedry lwowskiej (dawne i dzisiejsze)» // «Studia lwowskie», Lwów, 1932), каплиці Боїмів (1929–32), палацу римо-католицьких архі­єпис­копів. Член Комісії з ре­ставрації королівських замків Варшави та Кракова. Був талановитим графіком, для своїх споруд проектував зображальний декор, інтерʼєр, вітражі й стін­ні роз­писи. Уклав 3 великі альбоми рисунків української народної деревʼяної архітектури (деякі з його малюнків гуцульських і бойківських церков 1902–14 зберігаються у Львівському музеї народної архітектури та побуту, екс­понувалися там на ви­ставці 1978). Власними рисунками про­ілюстрував свою книгу «O cerkwiach drewnianych w Galicji», що була ви­дана 1913 у Кракові.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю