Обмінський Тадеуш

ОБМІ́НСЬКИЙ Тадеуш (16. 04. 1874, Львiв — 18. 07. 1932, там само) — архітектор, реставратор, графік. Закінчив Львівську політехніку (1898), навчався живопису в Я. Мальчевського у Краківській АМ (Польща, 1898–99), архітектурну освіту доповнив у Політехнічному інституті в місті Шарлоттенбурґ (Німеччина, 1900–01). Від 1897 працював у Львівській політехніці: спочатку — асистент кафедри будівельних конструкцій, 1908 після захисту докторської дисертації «Генезис дерев’яного будівництва у Польщі» отримав звання доцент, від 1910 — звичайний професор і завідувач кафедри загального будівництва, водночас 1912–13, 1915–16 — декан факультету земельно-водного будівництва, 1916–17 — ректор, 1920–21 — декан архітектурного факультету. 1902–08 — співробітник проектних бюро львівських архітектурних фірм І. Левинського; 1903–07 — один з головних архітекторів львівської фірми М. Уляма та З. Кендзерського. Був керівником львівського товариства «Зерно» (1902–05), члени якого відроджували художні ремесла на основі місцевих традицій; співзасновник «Кола архітекторів польських у Львові» (1908). 

Застосовував стиль модерн, модернізоване бароко та ренесанс, найрізноманітніші засоби декоративного виразу (скульптуру, вітражі, метал, майоліку, скло, дерево та ін.), елементи народної дерев’яної архітектури, гуцульські мотиви, інтерпретував традиції романської та готичної архітектури тощо. Зробив значний внесок у створення оригінального напряму львівської сецесії — гуцульського модерну. Після 1-ї світової війни проектував переважно в стилі неокласицизму та функціоналізму. Серед реалізованих проектів у Львові — бурса дяків собору св. Юра на вул. Скарги (нині Озаркевича, 1903–04), будинки Л. Гірша на вул. Ходкевича (нині Богуна), № 5–7, Е. Ріделя на вул. Личаківська, № 70, Торговий дім Я. Строменгера на площі Смольки (нині Григоренка), № 4, кам’яниці на вул. Хотинська, № 1–3, Яблоновських (нині Руставелі), № 42–44, Лонцького (нині Брюллова), № 4, Хмєльовського (нині Глібова), № 2, Охоронок (нині Кониського), № 4а, Різницька (нині Наливайка), № 9–11, комплекси кам’яниць на вул. Асника (нині Богомольця), № 3–9, Домагаличів (нині Павлова), № 1–4, Глинянська (нині Донцова), № 3–16 (усі — 1904–08), будинок адвоката А. Сегаля на розі вул. Хоронщизна (нині Чайковського) й Академічна (нині проспект Шевченка, 1904–05), гуртожиток українських студентів «Академічний дім» на вул. Супінського (нині Коцюбинського), № 21 (разом з Ф. Левицьким), нові корпуси Кульпарківської лікарні для психічно хворих (разом з А. Захаревичем), Кредитне товариство «Дністер» (нині міська поліклініка № 1) на розі вул. Руська та Підвальна (усі — 1904–06), український театр (1904–09, разом з І. Левинським, В. Нагірним), готель «Народна гостиниця» (нині Львівська митниця) на вул. Костюшка, № 1, будинок І. Станда на вул. Костюшка, № 3 (обидва — 1906), будинок Й. Гаусмана на розі вул. Сикстуська (нині Дорошенка) і Шайнохи (нині Банківська), кам’яниці на вул. Зибликевича (нині Франка), № 69 і № 75 (усі — 1906–07), гімназія та бурса Українського педагогічного товариства на вул. Потоцького (нині генерала Чупринки), № 103 (разом з Л. Левинським), бурса «Народного дому» на вул. Куркова (нині Лисенка), № 14–14а (усі –1906–08), парні житлові будинки братів Юзефа й Олександра Ельстерів на вул. Кохановського (нині Левицького), № 14–16 (1907), педіатрична клініка на вул. Ґловінського (нині Чернігівська), № 5 (1907–08), Технологічний інститут (нині Музична академія) у цілісному ансамблі з Торгово-промисловою палатою на вул. Бурлярда (нині Нижанківського), № 5 (1907–09), Скнилівський аеродром із залізобетонними ангарами (1925–28), комплекс житлових будинків військового фонду (спорудили 1928 фірми П. Тарнавецького і Ю. Закшевського, нині вул. Городоцька, № 276–280), Наукова бібліотека Львівської політехніки на вул. Нікоровича (нині Професорська), № 2 (1928–30, завершена 1932 В. Мінкевичем), лікувальний заклад (нині кардіологічний диспансер обласної лікарні на вул. Піарів (нині Некрасова), № 6 (1930), українська школа ім. М. Шашкевича (нині загальноосвітня школа № 34) на вул. Замкнена, № 8 та житловий будинок директора цієї школи, підполковника армії УНР В. Беня на вул. Замкнена, № 6 (обидва — 1930–32), костел Матері Божої Остробрамської (нині церква Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ) на вул. Личаківська, № 175 (будівництво тривало 1931–34, після смерті О. ним керував В. Дайчак). 

Автор значної кількості проектів споруд на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині. Багато реставрував. 1911–19 — головний консерватор архітектурних пам’яток Східної Галичини, 1920–32 — консерватор пам’яток Львова. Керував реставраціями львівських споруд: римо-католицької катедри (1920–30; про ці роботи надрукував статтю «Restauracje katedry lwowskiej (dawne i dzisiejsze)» // «Studia lwowskie», Lwów, 1932), каплиці Боїмів (1929–32), палацу римо-католицьких архієпископів. Член Комісії з реставрації королівських замків Варшави та Кракова. Був талановитим графіком, для своїх споруд проектував зображальний декор, інтер’єр, вітражі й стінні розписи. Уклав 3 великі альбоми рисунків української народної дерев’яної архітектури (деякі з його малюнків гуцульських і бойківських церков 1902–14 зберігаються у Львівському музеї народної архітектури та побуту, експонувалися там на виставці 1978). Власними рисунками проілюстрував свою книгу «O cerkwiach drewnianych w Galicji», що була видана 1913 у Кракові.

Рекомендована література

1. Бірюльов Ю. Мистецтво львівсь­кої сецесії. Л., 2005;
   Google Scholar Internet
2. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. Л., 2008;
   Google Scholar Internet
3. Жук І. Тадеуш/Тадей Обмінський — архітектор сецесійного Львова // Україна–Польща: істор. спадщина і сусп. свідомість. 2015. Вип. 8.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю