Обуховичі

Визначення і загальна характеристика

ОБУ́ХОВИЧІ  — село Вишгородського (до липня 2020 — Іванківського) району Київської області; осередок народного ткацтва. 2020 Обуховиц. сільс. раду (з с. Станішівка) зараховано до Іванків. селищ. громади. О. знаходяться на р. Мурава (притока Болотної, бас. Дніпра), за 82 км від обл. центру, 78 км від райцентру, 12 км від смт Іванків та 50 км від залізнич. ст. Тетерів. Площа 6,1 км². За переписом насел. 2001, проживали 1640 осіб; станом на 2021 — 1350 осіб; переважно українці (96,4 %), є росіяни (бл. 3 %) та поляки (0,5 %). Проходить автомагістраль Київ–Овруч. У 19 ст. в околицях О. були обстежені 17 давніх курганів. Село вперше згадується в писем. джерелах кін. 16 ст. За нар. переказами, назва походить від того, що перші поселенці були вихідцями з м-ка Обухів (нині місто Київ. обл.). Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. У травні 1645 О. пограбували польс. загони. Від 1724 — у власності князів Любомирсь­ких. Після 2-го поділу Польщі 1793 село відійшло до Рос. імперії. 1796–1925 — у складі Київ. губ.; 1796–1919 — Радомисл., 1919–23 — Чорнобил. пов. О. тривалий час належали до Іванків. волості. 1900 були 493 двори, проживали 2496 осіб, діяла 1-класна міністер. школа, працювали 2 кузні, 10 вітр. і 1 водяний млини. Під час воєн. дій 1918–20 влада не­одноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Малин., 1925–30 — Київ. округ; від 1932 — Київ. обл.; 1923–2020 — Іванків., від 2020 — Вишгород. р-нів. 1923 були 354 двори, мешкали 1314 осіб; 1926 — відповідно 372 і 1666. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (встановлено імена 229-ти жертв), зазнали сталін. репресій. Від 22 серпня 1941 до 11 листопада 1943 — під нім. окупацією. Нацисти вбили 63-х обуховичан (переважно євреїв). Діяло підпілля. Під час звільнення села загинули 19 рад. воїнів (на брат. могилі встановлено пам’ятник); на фронтах 2-ї світової вій­ни — 278 воїнів-земляків. У 2-й пол. 20 ст. гол. напрямом виробництва місц. колгоспу був картопляно-льонарський. Також розводили велику рогату худобу та свиней. Працював цегел. завод (потуж. 3,5 млн шт. цегли на рік). 1986 після аварії на ЧАЕС у село евакуювали 1227 осіб з м. Прип’ять. Від 24 лютого до 14 березня 2022 село перебувало під окупацією РФ. Тривалий час рос. військовики в приміщенні школи насильно утримували бл. 150 мешканців, зокрема й людей похилого віку та дітей. Зафіксовано випадки знущання обуховичан. Окупанти вбили кількох місц. жит., зокрема й священика. Нині в О. — навч.-ви­ховне об’єдн. «заг.-осв. школа-дитсадок»; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Діє церква Покрови Божої Матері. Корисні копалини: торф, червона глина. Здавна тут були розвинені різноманітні нар. промисли, зокрема О. є гол. осередком узористого ткацтва на Київ. Поліссі. 1975 відкрито Обуховиц. цех ручного ткац­тва Київського виробничо-художнього об’єднання ім. Т. Шевченка. Ткали серветки, рушники, скатертини. Від 1984 функціонує Музей ткацтва, що присвяч. історії промислу на цих землях. Серед видат. уродженців — ботанік І. Мойсієнко, мовознавець В. Мусієнко; майстрині худож. ткацтва: засл. майстер нар. творчості УРСР О. Бондарева, М. Пособчук, її донька нар. художник України Г. Верес (на могилі встановлено пам’ятний знак з барельєф. зображенням) та онуки засл. художники України Валентина й Олена Верес.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю