Оврах Володимир Михайлович
О́ВРАХ Володимир Михайлович (10. 02. 1953, м. Миргород Полтавської обл.) — художник монументального й декоративного мистецтва, скульптор, живописець. Чоловік Тамари, батько Андрія та Романа Оврахів. Народний художник України (2020). Член НСХУ (1984). Закінчив Миргородський керам. технікум (1972; викл. С. Мисак, В. Панащатенко, Л. Станкевич, В. Ханко), Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1977; викл. М. Гладкий, Б. Горбалюк, В. Гудак, В. Манастирський, Е. Мисько, В. Овсійчук, В. Островський, І. Самотос, З. Флінта). Відтоді — художник Баранівського порцелянового заводу (Житомир. обл.); 1980–2013 — на Вінницькому худож.-вироб. комбінаті при обласній організації НСХУ. На творчій роботі. Основні галузі — монум. і станк. скульптура, декор. та архіт.-декор. кераміка, живопис. Скульптурні роботи митця органічно поєднані з міським середовищем і становлять його худож.-естетичну домінанту. Підкреслено демократичні, часто позбавлені традиційного для цього виду образотворчого мистецтва постаменту, вони доступні для огляду з близької відстані, у безпосередньому контакті з глядачем. У живопис. творах О. — тонкий колорист: варіюючи інтенсивністю, світловою насиченістю 3-х основних кольорів (червоного, синього, жовтого), що домінують у його картинах, митець досягає вишуканої поліфонії співвідношень тонів. Створює в олій. техніці переважно міські та сільські пейзажі, а також портрети. Учасник обл., респ., міжнародних мистецьких виставок від 1980. Персон. — у Вінниці (2003). Твори О. експонували в Парижі 2004 на Міжнародній виставці «Сучасне декораривне мистецтво України», присвяченій 50-річчю членства України в ЮНЕСКО. Разом із синами 2014 створив творчу майстерню «О.». Роботи зберігаються у Національному ХМ України (Київ), Вінницькому, Хмельницькому ХМ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- архіт.-декор. кераміка — «Стара Вінниця» (Вінниця, 1985), «Освіта і мистецтво», «Наука і культура» (м. Баранівка Житомир. обл., заг.-осв. школа № 1, 1995), «Panacea» (м. Хмільник Вінн. обл., санаторій, 1999), «Веснянки» (м. Немирів Вінн. обл., культурно-просвітн. центр, 2002), «Школа аграрного мистецтва» (Вінн. аграр. університет, 2004); декор. кераміка — «Легенди рідного краю» (1989), «Версії» (1994), «Жива порцеляна» (1998), «Еволюція форми» (2004), «Вершник», «Годинник», «Несе Галя воду», «Священна епоха рідної культури», «Перекотиполе», «Даная», «Скриня» (усі — 2006); живопис — «Три грації» (1993), «Подолянка» (1998), «Степ» (2001), «Кераміка з сухим зіллям» (2003), «Трипільська Венера», «Осіння левада» (обидва — 2005), «Берегиня», «Замок. Меджибіж» (обидва — 2006), «Пейзаж», «Колядники», «Під Сокільцем» (усі — 2007), «Архітектурна Вінниця» (2008), «Митрополит Андрей Шептицький» (2009), «Ангел хранитель» (2014), «Козак Мамай» (2016), «Мулен Руж» (2017), «Святий Миколай з нами», «Українська Голгофа» (обидва — 2019), «Кошовий отаман Іван Сірко» (2021); монум. скульптури — «Мати Тереза», «Материнство» (обидві — Вінниця, 2002), композиція «Хресна дорога» (м. Таврійськ Херсон. обл., 2003–04), «Колос» (2007), пам’ятник жертвам голодомору 1932–33 (2008), «Художник» (2009), «Боксер» (2011), «Француженка» (2013; усі — Вінниця), «Героям Революції гідності» (м. Тячів Закарп. обл., 2014), «Молитва за Україну» (м. Броди Львів. обл., 2015), пам’ятник С. Петлюрі (Вінниця, 2017; усі — співавт.); погруддя — Р. Скалецького (м. Бершадь, 2011), Т. Шевченка (м. Шаргород, 2013), М. Леонтовича (с. Маківка, 2016); пам’ятний знак «Борцям за волю України» (м. Погребище, 2012; усі — Вінн. обл., співавт.).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
