Овруч

О́ВРУЧ — місто Коростенського (до липня 2020 — Овруцького) району Житомирської області. 2017–20 з Овруц. міської та 20-ти сільс. рад утвор. Овруц. міську громаду (90 сіл, зокрема й Норинськ; 1525,3 км², 37 653 особи). Має статус істор. насел. місця (від 2001). О. знаходиться у межах Житомирського Полісся та Овруцького кряжа, на лівому березі р. Норин (притока Ужа, бас. Дніпра), за 127 км від Житомира та декілька км від укр.-білорус. кордону. Площа 8,87 км². За переписом насел. 2001, проживала 17 031 особа (складає 89,1 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 15 332 особи; переважно українці. Залізнична станція на магістралі С.-Петербург–Житомир–Одеса. Виявлено поселення неоліту і бронзи та стоянку палеоліту. На думку істориків, виник як укріплений насел. пункт наприкінці 9 — на поч. 10 ст. (локалізовано тогочасне городище). Від 2-ї пол. 10 ст. — центр Древлян. землі. Вперше згадується в літописі під 977 як град Вручий у зв’язку з загибеллю овруц. князя Олега Святославича (був скинутий з мосту в рів влас. воїнами, які в безладді протискалися в міську браму, тікаючи з поля бою перед військом київ. князя Ярополка Святославича). Є пам’ятний знак на місці його первіс. поховання. В остан. чв. 12 ст. О. з прилеглими землями став уділ. володінням князя Рюрика Ростиславича, який бл. 1190 збудував церкву св. Василія (нині разом з корпусом келій Овруцького Свято-Василіївського жіночого монастиря є пам’ятками архітектури нац. значення). У давньорус. час тут почали видобувати т. зв. рожевий шифер (пірофіліт. сланець), з якого виготовляли плити для монум. будівництва в різних містах Київської Русі, а також пряслиця, хрести, іконки тощо. В околицях О. досліджено спеціалізов. пром. с-ща з копальнями. Від 1360-х рр. — у складі Великого князівства Литовського. Від 1471 — центр намісництва, від 1566 — повіту Київ. воєводства. Після Люблін. унії 1569 О. відійшов до Польщі. 1641 польс. король Владислав ІV Ваза надав Маґдебур. право. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, антипольс. повстанні 1664–65 під керівництвом Децика та повстанні 1702–04 на чолі з С. Палієм. 1648–49 — полк. місто, 1649–67 — сотенне містечко Київ. полку. За Андрусів. договором 1667 О. залишили у межах Польщі. Відтоді — у власності родини Потоцьких. 1768–73 діяв Овруц. єзуїт. колегіум. 1776 відкрито трикласне повіт. училище (від 1806 — чотирикласне). Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1793–95 — повіт. місто Заслав., 1795–96 — Волин. намісництв; від 1796 — Волин. губ. У 1790-х рр. було 536 дворів, проживали 4,5 тис. осіб. 1860 переведено дворян. училище з м-ка Полонне (нині місто Хмельн. обл.).

Наприкінці 19 ст. мешкали 7,3 тис. осіб, працювали 2 шкіряних і 2 цегел. заводи, 3 вітряні та 3 водяні млини, лісопильня, діяли 3 церкви й костел. Здавна сформувалася значна євр. громада. На поч. 20 ст. проживали понад 11 тис. осіб. 1911 на освячення відреставрованої церкви св. Василія приїздив цар Микола ІІ. 1914 прокладено залізницю. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30, 1935–37 — у складі Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл. 1923–2020 — райцентр. 1929 в місті засн. завод із виробництва тех. спирту з торфу, згодом — шкір. завод і маслозавод. Від 22 серпня 1941 до 17 листопада 1943 — під нім. окупацією. Нацисти створили євр. ґетто та концтабір для військовополонених «Кошара». У місті діяло антинацист. підпілля, в околицях — партизан. з’єднання О. Сабурова. Разом з українцями в партизан. загонах воювали і воїни-словаки на чолі з Я. Налєпкою (1963 йому відкрито пам’ятник). Встановлено пам’ятник воїнам, партизанам і підпільникам на площі Перемоги, скульптуру воїна і партизана на Вокзал. площі, меморіали військам 1-го Укр. фронту «Рубіж мужності» та пам’яті словац. воїнів, пам’ятні знаки «Танк Т-34» та «Реактив. літак СУ-7» (на честь воїнів 4-ї гвардій. Овруц. повітрянодесант. дивізії). На поч. 1950-х рр. засн. льонозавод, комбінат молоч. консервів і овочесушил. завод. 1986 унаслідок аварії на ЧАЕС тер. О. була забруднена радіоактив. елементами. 1996 освячено меморіал в пам’ять жертв Чорнобил. аварії та відселених сіл Овруччини. Нині працюють Овруц. хлібозавод, підприємства «Овручанка» (швейне), «Древконтракт», «Металіст», міні-ТЕС «Поліська». Діють прикордон. загін і митниця. В О. — профес. ліцей, 4 заг.-осв. і 6 дошкіл. навч. закладів; Овруччини історії Музей, Овруцький історико-краєзнавчий музейний комплекс «Древлянські джерела», Мала академія нар. мистецтв і ремесел (дир. — нар. художник України М. Климович, який народився у с. Покалів), міський Будинок культури, муз. та художня школи; міська лікарня, центр первин. мед.-сан. допомоги, філія відділ. гемодіалізу Житомир. обл. клініч. лікарні. Г-зія та центр. бібліотека носять ім’я А. Малишка, який працював у місті учителем української мови. Нар. колективи: хор «Вручий», духовий оркестр і театр Будинку культури. Діє ТРК «Мрія». Друкують газети «Зоря» (засн. 1919) та «Овруцький голос» (2006). У 2009 відкрито Музейну кімнату медицини при Овруц. міській лікарні; 2019 — Музей овруц. соломки при Малій академії нар. мистецтв і ремесел. Готелі: «Гостинний двір», «Панська хата», «Рандеву», «Таверна». Охороняють пам’ятку садово-парк. мистецтва місц. значення Овруц. парк. Пам’ятки архітектури місц. значення: залізнич. вокзал, купец. особняк (будинок Цалка), будівля в’язниці (поліклініка; усі — 19 ст.), адм. будинок упр. с. господарства (поч. 20 ст.; 1950-і рр.), приміщення райвиконкому (1950-і рр.). Є Овруц. єпархіал. упр. УПЦ МП. Зареєстровано громади ПЦУ, РКЦ, християн віри євангельської, євангельських християн-баптистів, свідків Єгови, юдеїв. 2001 освячено відбудований Спасо-Преображен. собор (пам’ятка 17 ст.), що був зруйнований у 1937. Відкрито пам’ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, пам’ятники «Козакам Овруччини» (2014) та «І мертвим, і живим захисникам України в російсько-українській війні 2014 р.» (2020). Місця, пов’язані з життям та діяльністю видат. земляків, відмічені 24-а мемор. дошками. Серед увічнених — учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, Герой України М. Ващук, історик, краєзнавець С. Бондаренко, засл. будівельник України А. Шмуйло, засл. лікар України В. Левківський, земляки, які загинули у 2-й пол. 2010-х рр. на Донбасі у боротьбі за територіал. цілісність України. 6 березня 2022 внаслідок повітр. ударів рос. військ були пошкоджені 45 приват. житл. будинків, приміщення Центру дит. та юнац. творчості, муз. школи, спортзалу ДЮСШ, Центру зайнятості, ЦНАПу, міської лікарні. 19 березня з гелікоптера було розстріляне с. Привар. Серед видат. уродженців — церк. діяч 17 ст. Макарій (Токаревський), фахівець у галузі лісівництва 19 ст. В. Графф; етнограф, чл.-кор. АН УРСР В. Дашкевич, етнограф, письменник В. Богораз, кібернетик І. Прокопенко, фахівець у галузі радіофізики й радіоелектроніки В. Рой, правознавець С. Кац, фахівець у галузі харч. технологій В. Князєв, вет. лікар А. Нікітенко; письменники М. Аронський, О. Луговий; майстриня худож. вишивки О. Загородня-Трачук; музикознавець Г. Кисельов, режисер, співак, культур. діяч А. Кріль, кінорежисер С. Цибульник.