Овруч

О́ВРУЧ — місто Коростенського (до липня 2020 — Овруцького) ра­йону Житомирської області. 2017–20 з Овруц. міської та 20-ти сільс. рад утвор. Овруц. міську громаду (90 сіл, зокрема й Норинськ; 1525,3 км², 37 653 особи). Має статус істор. насел. місця (від 2001). О. знаходиться у межах Житомирського Поліс­ся та Ов­руцького кряжа, на лівому березі р. Норин (притока Ужа, бас. Дні­пра), за 127 км від Житомира та декілька км від укр.-білорус. кордону. Площа 8,87 км². За пере­писом насел. 2001, проживала 17 031 особа (складає 89,1 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 15 332 особи; пере­важно українці. Залізнична станція на магістралі С.-Пе­тербург–Житомир–Одеса. Виявлено поселе­н­ня неоліту і бронзи та стоянку палеоліту. На думку істориків, виник як укріплений насел. пункт на­прикінці 9 — на поч. 10 ст. (локалізовано тогочасне городище). Від 2-ї пол. 10 ст. — центр Древлян. землі. Вперше згадується в літописі під 977 як град Вручий у звʼязку з загибе­л­лю овруц. князя Олега Святославича (був скинутий з мосту в рів влас. воїнами, які в без­лад­ді протискалися в міську браму, тікаючи з поля бою перед військом київ. князя Ярополка Святославича). Є памʼятний знак на місці його первіс. похова­н­ня. В остан. чв. 12 ст. О. з прилеглими землями став уділ. володі­н­ням князя Рюрика Ро­стиславича, який бл. 1190 збудував церкву св. Василія (нині разом з корпусом келій Овруцького Свято-Василіївського жіночого монастиря є памʼятками архітектури нац. значе­н­ня). У давньорус. час тут почали видобувати т. зв. рожевий шифер (пірофіліт. сланець), з якого виготовляли плити для монум. будівництва в різних містах Київської Русі, а також пряслиця, хрести, іконки тощо. В околицях О. досліджено спеціалізов. пром. с-ща з копальнями. Від 1360-х рр. — у складі Великого князівства Литовського. Від 1471 — центр намісництва, від 1566 — повіту Київ. воєводства. Після Люблін. унії 1569 О. ві­ді­йшов до Польщі. 1641 польс. король Владислав ІV Ваза надав Маґдебур. право. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького, антипольс. пов­стан­ні 1664–65 під керівництвом Децика та пов­стан­ні 1702–04 на чолі з С. Палієм. 1648–49 — полк. місто, 1649–67 — сотен­не містечко Київ. полку. За Андрусів. договором 1667 О. залишили у межах Польщі. Від­тоді — у власності родини Потоцьких. 1768–73 діяв Овруц. єзуїт. колегіум. 1776 від­крито трикласне повіт. училище (від 1806 — чотирикласне). Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1793–95 — повіт. місто Заслав., 1795–96 — Волин. намісництв; від 1796 — Волин. губ. У 1790-х рр. було 536 дворів, проживали 4,5 тис. осіб. 1860 пере­ведено дворян. училище з м-ка Полон­не (нині місто Хмельн. обл.).

На­прикінці 19 ст. мешкали 7,3 тис. осіб, працювали 2 шкіряних і 2 цегел. заводи, 3 вітряні та 3 водяні млини, лісопильня, діяли 3 церкви й костел. Здавна сформувалася значна євр. громада. На поч. 20 ст. проживали понад 11 тис. осіб. 1911 на освяче­н­ня від­ре­ставрованої церкви св. Василія при­їздив цар Микола ІІ. 1914 прокладено залізницю. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30, 1935–37 — у складі Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл. 1923–2020 — райцентр. 1929 в місті засн. завод із виробництва тех. спирту з торфу, згодом — шкір. завод і маслозавод. Від 22 серпня 1941 до 17 листопада 1943 — під нім. окупацією. Нацисти створили євр. ґетто та концтабір для військовополонених «Кошара». У місті діяло антинацист. під­пі­л­ля, в околицях — партизан. зʼєд­на­н­ня О. Сабурова. Разом з українцями в партизан. загонах воювали і воїни-словаки на чолі з Я. Налєпкою (1963 йому від­крито памʼятник). Встановлено па­мʼятник воїнам, партизанам і під­пільникам на площі Пере­моги, скульптуру воїна і партизана на Вокзал. площі, меморіали війсь­кам 1-го Укр. фронту «Рубіж мужності» та памʼяті словац. воїнів, памʼятні знаки «Танк Т-34» та «Ре­актив. літак СУ-7» (на честь воїнів 4-ї гвардій. Овруц. повітрянодесант. дивізії). На поч. 1950-х рр. засн. льонозавод, комбінат молоч. консервів і овочесушил. завод. 1986 унаслідок аварії на ЧАЕС тер. О. була за­бруднена радіо­актив. елементами. 1996 освячено меморіал в памʼять жертв Чорнобил. аварії та від­селених сіл Овруч­чини. Нині працюють Овруц. хлібозавод, під­приємства «Овручанка» (швейне), «Древконтракт», «Металіст», міні-ТЕС «Поліська». Діють прикордон. загін і митниця. В О. — профес. ліцей, 4 заг.-осв. і 6 до­шкіл. навч. закладів; Овруч­чини історії Музей, Овруцький історико-крає­знавчий музейний комплекс «Древлянські джерела», Мала академія нар. мистецтв і ремесел (дир. — нар. художник України М. Климович, який народився у с. Покалів), міський Будинок культури, муз. та художня школи; міська лікарня, центр первин. мед.-сан. допомоги, філія від­діл. гемодіалізу Житомир. обл. клініч. лікарні. Г-зія та центр. бібліотека носять імʼя А. Малишка, який працював у місті учителем української мови. Нар. колективи: хор «Вручий», духовий оркестр і театр Будинку культури. Діє ТРК «Мрія». Друкують газети «Зоря» (засн. 1919) та «Овруцький голос» (2006). У 2009 від­крито Музейну кімнату медицини при Овруц. міській лікарні; 2019 — Музей овруц. соломки при Малій академії нар. мистецтв і ремесел. Готелі: «Гостин­ний двір», «Панська хата», «Рандеву», «Таверна». Охороняють памʼятку са­дово-парк. мистецтва місц. значе­н­ня Овруц. парк. Памʼятки архітектури місц. значе­н­ня: залізнич. вокзал, купец. особняк (будинок Цалка), будівля вʼязниці (поліклініка; усі — 19 ст.), адм. будинок упр. с. господарства (поч. 20 ст.; 1950-і рр.), приміще­н­ня райвиконкому (1950-і рр.). Є Овруц. єпархіал. упр. УПЦ МП. Зареєстровано громади ПЦУ, РКЦ, християн віри євангельської, євангельських християн-баптистів, свідків Єгови, юдеїв. 2001 освячено від­будований Спасо-Преображен. собор (памʼятка 17 ст.), що був зруйнований у 1937. Від­кри­то памʼятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, памʼятники «Козакам Овруч­чини» (2014) та «І мертвим, і живим захисникам України в російсько-українській вій­ні 2014 р.» (2020). Місця, повʼя­зані з жи­т­тям та діяльністю видат. земляків, від­мічені 24-а мемор. дошками. Серед увічнених — учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, Герой України М. Ващук, історик, крає­знавець С. Бондаренко, засл. будівельник України А. Шмуйло, засл. лікар України В. Левківсь­кий, земляки, які загинули у 2-й пол. 2010-х рр. на Донбасі у боротьбі за територіал. цілісність України. 6 березня 2022 внаслідок повітр. ударів рос. військ були по­шкоджені 45 приват. житл. будинків, приміще­н­ня Центру дит. та юнац. творчості, муз. школи, спорт­залу ДЮСШ, Центру зайнятості, ЦНАПу, міської лікарні. 19 березня з гелікоптера було роз­стріляне с. Привар. Серед видат. уродженців — церк. діяч 17 ст. Макарій (Токаревський), фахівець у галузі лісівництва 19 ст. В. Графф; етно­граф, чл.-кор. АН УРСР В. Дашкевич, етно­граф, письмен­ник В. Богораз, кібернетик І. Прокопенко, фахівець у галузі радіофізики й радіо­електроніки В. Рой, право­знавець С. Кац, фахівець у галузі харч. технологій В. Князєв, вет. лікар А. Нікітенко; письмен­ники М. Аронський, О. Луговий; майстриня худож. вишивки О. Загородня-Трачук; музико­знавець Г. Кисельов, режисер, спів­ак, культур. діяч А. Кріль, кінорежисер С. Цибульник.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю