Овчарик Євген Ярославович
ОВЧА́РИК Євген Ярославович (03. 01. 1957, с. Куяни Томської обл., РФ) — художник декоративно-ужиткового мистецтва (фарфор). Заслужений художник України (2019). Обл. премія ім. М. Бойчука (2015). Член НСХУ (2008). Закін. Львів. інститут прикладного та декоративного мистецтва (1982; викл. М. Гладкий, Д. Крвавич, В. Манастирський). Відтоді — у Тернополі. Працював на худож.-вироб. комбінаті Худож. фонду України (1982–91). На базі місц. фарфор. заводу 1991 організував і очолив мале підприємство «Фарфор». Від 2019 — викладач академ. рисунку та живопису на каф. дизайну Терноп. фахового коледжу Університету «Україна». Основні галузі — худож. фарфор, монум.-декор. оформлення інтерʼєру. Митець органічно поєднує пластику й колір, створює нестандартні форми в порцеляні, експериментує в надполив. розписі, постійно шукає засоби нефігурат. худож. зображення, вдосконалює технологію виготовлення порцеляни. В іконах, втілених у фарфорі, майстерно поєднує традиц. (канонічну) манеру із власним автор. баченням. Створив ікони для Маріїн. духов. центру в с. Зарваниця, церкви Святої Покрови в с. Буданів (обидва — Терноп. обл.) та ін. Виконав низку монум.-декор. робіт у фарфорі, зокрема для Терноп. краєзн. музею (1982), Палаців урочистих подій у м. Копичинці (Терноп. обл., 1987, співавт.), Тернополі, готелю «Тернопіль» (Тернопіль; обидва — 1989), Терноп. академ. театру актора і ляльки (1992, співавт.), Будинку культури в с. Дарахів (Терноп. обл., 1995). Оформив інтерʼєри громад. споруд, серед яких — Терноп. фарфор. завод (1983–85, 1990), дит. табір відпочинку СБУ (1986, м. Ворзель Київ. обл.), санаторій Міністерства автомобіл. шляхів на мисі Айя (АР Крим, 1993; усі — співавт.). Учасник обл., зонал., всеукр., міжнар. мистецьких виставок від 1980. Персон. — у Хмельницькому (2018). Деякі роботи зберігаються в Музеї образотвор. мистецтв ім. О. Білого (м. Чорноморськ Одес. обл.), Терноп. худож. і краєзн. музеях, Хмельн. ХМ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- панно — «Нагорода Батьківщини» (1982), «Історія розвитку фарфору» (1983, 16 м), «На Тернопільському ставу» (1987), «Протистояння» (2009), «Квантовий перехід» (2018); триптих «Знаки зодіаку», диптих «Галактика» (обидва — 1989), рельєф «Богородиця» (1992), «Напруга простору» (1998), триптих «Пересторога» (2004), «Почаївська Богородиця» (обидва — 2004), «Реквієм» (2005), «Стихія», триптих «Подорож у майбутнє», «Лабіринти душі» (усі — 2007), «Сни фараонів» (2008), «Вітрила пристрасті», «Натюрморт», ікона «Зарваницька» (усі — 2013), серія портретів Т. Шевченка (2014), «Красива осінь вишиває клени...» (2015), композиція «Новий відлік», ікона «Іллінська» (обидві — 2017).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
