Одайник Оксана Вадимівна
ОДА́ЙНИК Оксана Вадимівна (28. 09. 1953, Київ) — живописець. Дочка В. Одайника та З. Одайник-Самойленко, сестра С. Одайника, дружина Михайла, мати Катерини Двоєглазових. Народний художник України (2013). Доц. (2011). Дипломантка конкурсу ім. Ф. Кричевського (2006). Мист. премія «Київ» ім. С. Шишка (2009). Член НСХУ (1979). Закін. Респ. художню середню школу ім. Т. Шевченка (Київ, 1972), Київ. худож. інститут (1978; викл. О. Лопухов, В. Гурін, Т. Голембієвська, В. Забашта, Ю. Ятченко). Працювала у Київ. творчо-вироб. об’єдн. «Художник» (1979–91); від 2008 — на каф. живопису та композиції Нац. академії образотвор. мистецтва і архітектури (Київ) та її Маріуп. філії (Донец. обл., від 2022); 2021 — проф. Видавн.-полiгр. інституту Нац. тех. університету України «Київ. політех. інститут», викладала живопис. Учасниця респ., всеукраїнських та міжнародних художніх виставок від 1973. Персон. — у Києві (1995, 2001, 2003, 2006, 2008, 2013, 2018, 2021). Основна галузь — станк. живопис. Створює пейзажі, натюрморти, портрети, абстрактні композиції. Для живопису характерне яскраве імпресіоніст. та експресіоніст. звучання, в абстракт. живописі тяжіє до філос.-метафіз. узагальнення, у краєвидах оспівує красу мальовничої України (Карпати, Крим, Чернігівщину) та істор. куточки Києва. У 1990-і рр. створила серію «Присвята Ван-Гогу» (міжнар. виставка «Ла Базар» у Тулузі, виставки у галереї «Лавра» та «Фонді сприяння розвитку мистецтв» у Києві), під враженням війни в Україні — серію «Голос–Живопис–Передчуття–Моя Україна 2022» (2019–22), брала участь у Всеукр. мист. проектах «Нескорена Україна» та «Маріуполь — душа України» (обидва — 2022). Роботи зберігаються у НХМ, Київ. картин. галереї, Дніпроп., Львів., Запоріз., Вінн. та ін. ХМ. На каналі «Культура» знято фільм «З династії художників. Оксана Одайник» (2018).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Гуцульський натюрморт» (1970), «Рання весна» (1974), «Катеринка» (1976), «Зима в Києві» (1979), «Український натюрморт у майстерні художниці» (1980), «У парку Лизогубів» (1981), «Осінь» (1983), «Біля вікна» (1984), «Пам’яті батька» (1985), «Сухі квіти» (1986), «Чеховська бухта», «Настрій. Гурзуф», «Місячна ніч. Гурзуф», «Букет у ніші», «Хризантеми», «Осіння мить. Автопортрет» (усі — 1987), «Листопад. Гурзуф», «Реквієм» (обидва — 1988), «Козацька могила» (1989), «Сполохи» (1996), «Осінь у Гурзуфі», «Барви» (обидва — 2000), «Аромат квітів» (2001), «Гуцул», «Енергія простору», «Відчуття», «Мить» (усі — 2003), «Дикий абрикос», «Вечірній спокій», «Передмістя», «Погляд», «Перше враження», «Гуцульські танці» (усі — 2004), «Дорога в горах», «Плин часу» (обидва — 2005), «Весна в Києві» (2006), «Український краєвид та квіти України», «Аромат квітів», «Полуднева спека» (усі — 2007), «Мiй чарiвний свiт», «Дивний сад», «Happy day», «Чарiвний свiт Китаю» (усі — 2018), «Всi в сад», «Осiнь», «Весна», «Inspirations», «Воїн» (усi — 2019), «Фея-птаха» (2021), «Моє нескорене Місто [Маріуполь]» (2022); серії — «Фантазії вечора» (2007–13), «Це моє місто» (2022).
Рекомендована література
- Оксана Одайник. Живопис: Альбом. К., 2001;
- 2008;
- Хрущак М. В промінні сонця й синіх гір (родина Одайників) // ОМ. 2003. № 1;
- Шапіро О. Стихія у творчості Оксани Одайник // Там само. 2008. № 2;
- Ліновицька В. Т. Світ родини Одайників: Альбом. К., 2011;
- Шапіро О. Родина Одайників: Альбом. К., 2013.
Фотоілюстрації
. 1987. polotno, oliya.jpg "«Простір (Гурзуф)». 1987. Полотно, олія")
Завантажити статтю
Людина 
