Одеська область

ОДЕ́СЬКА О́БЛАСТЬ — область, що знаходиться у пів­ден­но-західній частині України. Площа — 33 310 км² (її територія найбільша в Україні та становить 5,5 %). За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 2 469 057 осіб (складає 93,4 % до 1989): українців — 62,8 %, росіян — 20,7 %, болгар — 6,1 %, молдован — 5,0 %, ґаґаузів — 1,1 %, євреїв — 0,6 %, білорусів — 0,5 %, вірменів — 0,3 %, циган — 0,2 %, поляків, німців, грузинів, греків, албанців, азербайджанців, татар, арабів — по 0,1 %; станом на 1 січня 2021 — 2 368 107 осіб (густота 71,05 осіб/км²).

До заверше­н­ня реформи децентралізації, що тривала у 2-й половині 2010-х років, до складу Одеської області (станом на 1 січня 2020 — 2 377 230 осіб, з них міське населе­н­ня становило 67,18 %, сільське — 32,82 %) входили: міста обласного значе­н­ня Одеса (1 017 699), Балта (18 242), Білгород-Дністровський (48 674; міськраді були під­порядковані смт Затока та Сергіївка), Біляївка (12 526), Ізмаїл (71 299), Чорноморськ (до 2016 — Іл­лічівськ; 58 934; смт Олександрівка), Подільськ (до 2016 — Котовськ; 40 023), Теплодар (10 146), Южне (32 724), Анань­ївський район (1104 км², 25 393 особи; м. Ананьїв), Арцизький район (від­повід­но 1379 і 43 774; м. Арциз), Балтський район (1317 і 8164), Bерезівський район (1637 і 32 760; м. Березівка, смт Раухівка), Білгород-Дністровський район (1852 і 59 349), Біляївський район (1496 і 81 171; смт Хлібодарське), Бол­градський район (1364 і 66 666; м. Бол­град), Великомихайлівський район (1436 і 30 166; смт Велика Михайлівка, Цебрикове), Захарівський район (1927–2016 — Фрунзівський район; 956 і 19 824; смт Захарівка, що 1927–2016 мало назву Фрунзівка, та смт Затиш­шя), Іванівський район (1162 і 25 743; смт Іванівка, Петрівка, Радісне), Ізмаїльський район (1254 і 50 568; смт Суворове), Кілійський район (1359 і 50 386; міста Кілія та Вилкове), Кодимський район (818 і 28 282; м. Кодима, смт Слобідка), Лиманський район (до 2016 — Комінтернівський район; 1487 і 72 605; смт Доброслав, що до 2016 мало назву Комінтернівське, та смт Нові Білярі, Чорноморське), Любашівський район (1100 і 29 253; смт Любашівка та Зеленогірське), Миколаївський район (1093 і 15 399; смт Миколаївка), Овід­іопольський район (815 і 87 551; смт Овід­іополь, Авангард, Великодолинське, Таїрове), Окнянський район (до 2016 — Красноокнянський район; 1013 і 19 606; смт Окни, що до 2016 мало назву Красні Окни), Подільський район (до 2016 — Котовський район; 1037 і 25 524), Ренійський район (861 і 36 117; м. Рені), Роз­дільнянський район (1368 і 57 209; м. Роз­дільна, смт Лиманське), Савранський район (618 і 18 167; смт Саврань), Саратський район (1475 і 44 171; смт Сарата), Тарутинсь­кий район (1874 і 40 054; смт Тарутине, Березине, Бородіно, Серпневе), Татарбунарський район (1748 і 38 065; м. Татарбунари), Ширяївський район (1502 і 26 325; смт Ширяєве); 19-ти міським (обласного і ра­йон­ного значе­н­ня), 32-м селищним, 439-ти сільським радам були під­порядковані 1123 сільські населені пункти.

2016 під час декомунізації, окрім назв ра­йонів, міст і смт, пере­йменували назви й значної кількості сільських населених пунктів: у Балтському ра­йоні — с. Ухожани на Новополь, с. Червона Зірка на Шумилове; у Березівському ра­йоні — с. Вовкове на Танівка, с. Жовтнівка на Вино­град, с. Котовське Роз­квітівської сільської ради на Чудське, с. Котовське Червоноволодимирівської сільської ради на Котовка, с. Червоний Агроном на Вишневе, с. Червоноармійське на Новокальчеве, с. Червоноволодимирівка на Михайлівка; у Біляївському ра­йоні — с-ще Жовт­нева Революція Хлібодарської селищної ради на Радісне, с. Котовка на Латівка, с. Ленінське Перше на Сонячне, с. Петрівське на Петрове, с. Чапаєве на Тихе, с. Червона Зірка на Зоряне, с-ще Червоний Роз­селенець на Роз­селенець; у Бол­градському ра­йоні — с. Жовтневе на Каракурт, с. Нове Жовтневе на Новий Каракурт, с. Червоноармійське на Кубей; у Великомихайлівському ра­йоні — с. Артема на Трудомирівка, с. Благоєве на Мартове, с. Дзержинське на Єрмішкове, с. Кірове на Вишневе, с. Незаможник на Заможне, с. Петрівське на Полішпакове, с. Чапаєве на Воробіївка; у Іванівському ра­йоні — с. Благоєве на Великий Буялик, с. Леніна на Букачі, с. Щорсове на Шеметове; у Кодимському ра­йоні — с. Котовці на Сергіївка; у Комінтернівському ра­йоні — с. Благоєве на Христо-Ботеве, с. Іл­лічівка на Ілічанка, с. Кірове на Трояндове, с. Петрівка на Курісове, с. Петровського Сербківської сільської ради на Вишневе, с. Свердлове на Іванове, с. Червона Нива на Тилігульське; у Котовському ра­йоні — с. Куйбишевське на Казбеки, с. Чапаєвка Куяльницької сільської ради на Малий Куяльник, с. Чапаєвка Чапаєвської сільської ради на Ставки; у Красноокнянському ра­йоні — с-ще Червоний Орач на Новий Орач; у Любашівському ра­йоні — с. Жовтневе Любашівської селищної ради на Вишневе; у Миколаївському ра­йоні — с. Воровського Миколаївської селищної ради на Ставкове; в Овід­іо­польському ра­йоні — с. Ленінталь на Лібенталь, с. Мізікевича на Лиманка; у Роз­дільнянському ра­йоні — с. Кірове на Благодатне, с. Ленінське Друге на Новодмитрівка Друга, с. Піонерське на Вино­градівка; у Тарутинському ра­йоні — с. Жовтневе на Матильдівка; у Татарбунарському ра­йоні — с. Дмитрівка на Дельжилер; у Фрунзівському ра­йоні — с. Леніне на Торосове; у Ширяївському ра­йоні — с. Жовтень на село Петровірівка, с. Жовтневе Новоандріївської сільської ради на Докторове, с. Жовтневе Орджонікідзевської сільської ради на Крижанівка, с. Жовтневе Старомаяківської сільської ради на Буци, с. Орджонікідзе на Армашівка, с. Петрівське на Жуковське, с. Червоний Кут на Чорний Кут.

У липні 2020 під час адміністративно-територіальної реформи створено Одеський район (3922,8 км², 1 375 838 осіб; унаслідок обʼ­єд­на­н­ня населених пунктів Біляївського, Лиманського, Овід­іопольського ра­йонів та Одеської міськради) й укрупнено 6 ра­йонів — Березівський (5551,6 і 109 402; зараховано населені пункти пере­важно Іванівського, Миколаївського та Ширяївського ра­йонів), Білгород-Дністровський (5220,6 і 201 396; Саратського і Татарбунарського), Бол­градський (4559,4 і 148 978; Арцизького і Тарутинського), Ізмаїльський (3434,4 і 215 113; Кілійського і Ренійського), Подільський (7063,6 і 229 863; Ананьївського, Балтського, Кодимського, Любашівського, Окнянського і Савранського), Роз­дільнянський (3564,4 і 104 163; Великомихайлівського і Захарівського). Територіальні громади: у складі Одеського ра­йону — Одеська (164,9 км², 1 017 699 осіб), Біляївська (396,4 і 22 712), Теплодарська (7,7 і 10 146), Чорноморська (25,2 і 71 733), Южненська (115,4 і 35 273) міські, Авангардівська (66,5 і 18 690), Великодолинська (128,8 і 16 797), Доброславська (310 і 15 091), Овід­іопольська (231,5 і 15 477), Таїровська (42,8 і 14 065), Чорноморська (42,7 і 7910) селищні, Велик­одальницька (147,4 і 12 088), Вигодянська (288,8 і 12 044), Визирська (447,7 і 9621), Дальницька (180,4 і 13 839), Дачненська (175 і 10 513), Красносільська (394,5 і 17 351), Маяківська (154,3 і 12 238), Нерубайська (95,8 і 12 648), Усатівська (247,4 і 14 939), Фонтанська (57,6 і 13 079), Яськівська (214,4 і 8560) сільські; Березівського ра­йону — Березівська міська (684,7 і 16 659), Іванівська (438,7 і 8229), Миколаївська (541,9 і 7281), Раухівська (283,6 і 7921), Ширяївська (323,3 і 9970) селищні, Андрієво-Іванівська (298,6 і 5298), Великобуялицька (165,7 і 6155), Знамʼянська (411,7 і 8537), Коноплянська (449,5 і 6413), Курісовська (258,2 і 8389), Новокальчевська (432,1 і 4044), Петровірівська (292,4 і 4890), Роз­квітівська (230,5 і 4136), Старомаяківська (304,2 і 4559), Стрюківська (252,6 і 2820), Чогодарівська (184,1 і 2107) сільські; Білгород-Дністровського ра­йону — Білгород-Дністровська (309,4 і 48 674), Татарбунарська (616,7 і 24 190) міські, Саратська (452,7 і 16 742), Сергіївська (183,3 і 9475) селищні, Дивізійська (350,7 і 5717), Кароліно-Бугазька (21,3 і 4512), Кулевчанська (209,7 і 5785), Лиманська (652,2 і 4622), Маразліївська (297,2 і 6702), Мологівська (210,1 і 13 155), Петропавлівська (273,4 і 7822), Плахтіївська (319,2 і 8323), Старокозацька (632,3 і 18 455), Тузлівська (126,3 і 3536), Успенівська (291,1 і 7102), Шабівська (278,5 і 15 048) сільські; Бол­градського ра­йону — Бол­градська (296,4 і 26 253), Арцизька (760,7 і 31 900) міські, Бородінська (924,2 і 15 898), Тарутинська (868,1 і 22 553) селищні, Василівська (407,1 і 11 701), Городненська (297,5 і 14 931), Криничненська (186,1 і 4350), Кубейська (269,2 і 9605), Павлівська (287,5 і 5201), Теплицька (269,2 і 5581) сільські; Ізмаїльського ра­йону — Ізмаїльська (54,1 і 71 299), Вилківська (553,8 і 12 883), Кілійська (699,1 і 34 029), Ренійська (840,1 і 36 117) міські, Суворовська селищна (376,1 і 11 994), Сафʼянська сільська (916,7 і 42 927); Подільського ра­йону — Подільська (124,7 і 43 567), Ананьївська (825,7 і 22 391), Балтська (1040,6 і 34 117), Кодимська (706,3 і 24 777) міські, Зеленогірська (269,8 і 7544), Любашівська (834,7 і 21 709), Окнянська (1020,2 і 19 606), Савранська (626,4 і 18 167), Слобідська (115,2 і 3505) селищні, Долинська (305,3 і 4037), Куяльницька (924,6 і 21 980), Піщанська (275,1 і 5441) сільські; Роз­дільнянського ра­йону — Роз­дільнянська міська (766,9 і 33 116), Великомихайлівська (583,9 і 13 607), Затишанська (227,1 і 6578), Захарівська (721,0 і 13 246), Лиманська (252,1 і 14 408), Цебриківська (290,1 і 4975) селищні, Великоплосківська (244,4 і 5013), Новоборисівська (229,8 і 5359), Степанівська (251,0 і 7045) сільські.

На Пів­ночі межує з Він­ницькою та Кірово­градською, на Сході — з Миколаївською областями; на Пів­ден­ному Сході і Пів­дні омивається водами Чорного моря; на Пів­ден­ному Заході проходить українсько-румунський, на Заході — українсько-молдовський кордони, загальна довжина яких становить 1362 км. До складу Одеської області входить острів Зміїний. Область за­ймає землі Пів­нічно-Західного Причорноморʼя від гирла Дунаю до Тилігульського лиману. Довжина морського узбереж­жя близько 300 км, протяжність Одеської області від моря на Пів­ніч 200–250 км. Крайні точки: на Пів­ночі — 48°13´ пів­нічної широти (на Пів­ночі від села Камʼяне Савранської громади Подільського ра­йону), на Пів­дні — 45°12´ пів­нічної широти (Курильські острови в дельті Дунаю), на Заході — 28°12´ східної довготи (східна околиця села Зеленопі­л­ля Новокальчевської громади Березівського ра­йону), на Сході — 31°14´ східної довготи (гирло Прута). Територія області повʼязана фрагментами 3-х різновікових тектонічних елементів. Основу пів­ден­но-західної частини Одещини становить Придо­бруджинський прогин, де на палеозойському комплексі порід потужністю понад 3 км залягають юрські карбонатно-териген­ні від­клади потужністю до 2,5 км. Крайня пів­нічна частина — Побуж­жя — лежить на пів­ден­ному схилі Українського щита, що складений кри­сталічними породами. На чорноморському узбереж­жі, на Пів­дні від від­слоненого контура щита поверх­ня порід по­ступово занурюється на глибину до 2 км. На ці структури накладений карбонатно-териген­ний комплекс порід Пів­ден­но-Української монокліналі (потужність зро­стає з Пів­ночі на Пів­день): неогенові піски, глини, вапняки, палеогенові глини, алевроліти, пісковики, піски, мергелі, крейдові мергелі, вапняки, пісковики. Корін­ні породи пере­криті пліоцен-антропогеновими червоно-бурими глинами і антропогеновими лесоподібними утворе­н­нями. Пере­важна частина Одеської області лежить на Причорноморській низовині, що по­ступово знижується на Пів­ден­ний Схід — від близько 150 м до 20–30 м. У гирлі Дунаю подекуди висота до 2 м. Поверх­ня її — пологохвиляста і плоска лесова рівнина, роз­членована ярами та балками. На Пів­нічному Заході — від­роги Подільської височини (висота у межах області до 288 м); на Пів­нічному Сході — Придні­провської височини (хвилясті вододіли під­носяться до 160–200 м); на Пів­ден­ному Заході — Центральномолдовської рівнини (висота коливається від 200 м на Пів­ночі до 50–100 м на Пів­дні). На схилах долин — зсуви та яри; на узбереж­жі — акумулятивні форми рельєфу, зокрема й дельти, коси. Роз­ві­дані попередньо чи про­гнозно оцінені понад 160 родовищ корисних копалин (піски, су­глинки, гравій, галька, граніти, вапняк, нафта, природний газ, залізна руда, фосфорити, кольорові метали, золото, камʼяне й буре вугі­л­ля та ін.), але їхня основна частина знаходиться на орних землях.

Клімат вологий, помірно континентальний (по­єд­нує риси континентального й морського). Зима мʼяка, малосніжна та не­стійка; середня температура січня від -2 °C на Пів­дні до -5 °C на Пів­ночі. Для весни характерні похмура погода, тумани у звʼязку з охолоджувальним впливом моря. Літо пере­важно спекотне, сухе; середня температура липня від +21 °C на Пів­нічному Заході до +23 °C на Пів­дні, максимальна температура зро­стає до +36–39 °C. Осінь тривала, тепліша від весни, пере­важно хмарна. Середньорічна температура коливається від +8,2 °C на Пів­ночі до +10,8 °C на Пів­дні. Загальна кількість опадів 340–470 мм на рік, головним чином випадають улітку (часто у ви­гляді злив). Число годин сонячного сяйва близько 2200 на рік. Тривалість вегетаційного періоду 168–210 діб із загальною сумою температур від +28 °C до +34 °C. Взимку пере­важають пів­нічні і пів­ден­но-західні вітри, влітку — пів­нічно-західні і пів­нічні. На Пів­дні області бувають посухи, курні бурі, суховії. Річкова мережа Одеської області належить басейнам Чорного моря, Дністра, Пів­ден­ного Бугу. Протікають близько 200 річок довжиною понад 10 км. Головні річки: Дунай (його Кілійське гирло), Дністер з притокою Кучурган, Пів­ден­ний Буг з притоками Кодима й Савранка. Річки, що влітку пере­сихають: Великий Куяльник, Малий Куяльник, Когильник, Тилігул, Сарата та ін. У приморській смузі багато озер: прісноводні — Кагул, Ялпуг, Катлабух; солоні — Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас. Найбільші лимани: Дністровсь­кий, Куяльницький і Хаджибейський. Річки, водо­сховища (Дмитріївське, Дракулівське, Кучурганське, Нерушайське, Хаджидерське та ін.), озера та ставки (понад 500) використовують для водопо­стача­н­ня, риборо­зведе­н­ня та зрошува­н­ня; Дунай і Дністер — для судноплавства.

Ґрунти пере­важно чорноземні: на Пів­ночі — ре­градовані та типові, в центральній частині — звичайні, на Пів­дні — пів­ден­ні; є темно-каштанові солонцюваті; у річкових долинах — лучно-чорноземні та лучно-солонцюваті. Загальна площа земель лісового фонду області становить 223,4 тис. га, з яких вкрито лісовою рослин­ністю 199,1 тис. га. Функціонують Ананьївське, Балтське, Березівське, Великомихайлівське, Ізмаїльське, Кодимське, Одеське, Подільське, Савранське, Саратське, Ширяївське лісові господарства. Головні лісові породи: дуб звичайний і скельний, клен гостролистий, граб, берест, явір, ясен, липа, вільха; у під­ліску — клен татарський, глід, терен, ліщина, крушина, бузина, шипшина. У плавнях Дністра і Дунаю ростуть вербові ліси з тополею і вільхою, на піщаних гривах — дуб, ясен і берест; у заплавах річок — осика, тополя, верба, чорна вільха; на схилах балок — терен, мигдаль степовий, таволга, вишня степова, глід, шипшина, дереза, караган кущовий. Збереглися невеликі ділянки різнотравно-типчаково-ковилової рослин­ності. У плавнях Дунаю і Дністра поширені високотравні болота з очерету, бульбокомишу, куги, рогози, осоки; на узбереж­жях і в пониз­зях заплав — солончакові луки. Фауна пред­ставлена степовими та деякими лісовими тваринами. Серед ссавців — козуля, лось, свиня дика, борсук, вовк сірий, лисиця, куниці камʼяна й лісова, ласка, соня лісова, заєць-русак, ховрах крапчастий, хомʼячок сірий, кріт, їжак. Плазуни та земноводні: ящірка, вуж, жовтобрюх, гадюки лісова й степова; квакша, ропуха та ін. З птахів водяться сокіл-балобан, орел степовий, сова сіра, дятел, дрізд чорний, зяблик, сойка, жайворонок, грак, пере­пел тощо; у плавнях — коровайка, норець чорношиїй, баклан великий, мартин сріблястий, лебідь-шипун, чапля руда, лунь болотяний, кулик, чайка, журавель, сова вухата, сич хатній. У Чорному морі трапляються дельфіни. Риби: морські — сардина, хамса, анчоус, ставрида, скумбрія, бички, осетер, білуга; річкові — оселедець дунайський, сазан, щука, сом, окунь, лящ.

Станом на 1 січня 2021 природно-заповід­ний фонд складався зі 125-ти територій і обʼєктів (163,5 тис. га, або 4,9 % від загальної площі Одещини), з них загальнодержавного значе­н­ня: Дунайський біо­сферний заповід­ник (утворений 1998, площа 51 547,9 га); Нижньодністровський національний природний парк (2008, 21 311,1 га), «Тузловські лимани» Національний парк (2010, 27 865 га); заказники Петрівський (1974, 340 га), острів Зміїний (1998, 232 га; обидва — загальнозоологічні), Савранський ліс (1974, 8397 га), озера Картал (2141,2 га) та Кагул (1411 га; обидва — 2019; усі — ландшафтні), коса Стрілка (1985, 394 га, орнітологічні), Дальницький (1204 га), Староманзирський (128 га; обидва — 1974), Долинський (815 га), Павлівський (403 га; обидва — 1998; усі — ботанічні); памʼятки природи Одеські катакомби (1963, 4,67 га, геологічні), Михайлопільський яр (1984, 5,5 га, ботанічні); Ботанічний сад Одеського національного університету (16 га), Одеський зоологічний парк (6,5 га; обидва — 1983); памʼятка садово-паркового мистецтва Кардамичівський парк (49 га, 1960).

За історико-гео­графічним поділом Одеська область складається з 3-х частин: крайні пів­нічні землі належать до Поді­л­ля; межиріч­чя Дністра й Дунаю — до Пів­ден­ної Бес­сарабії (Буджак); решта території на Сході від Дністра — до регіону, що у 18 ст. за­ймала Єдисанська, або Очаківська орда. У пізній палеоліт сучасні ра­йони Одеської області були вже заселені. Досліджено мезолітичні та неолітичні поселе­н­ня, трипільські, гумельницькі й усатівські памʼятки. За доби бронзи тут мешкали пред­ставники ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичних спільностей, сабатинівської і білозерської культур; від 7 до 3 ст. до н. е. — скіфи; від 2 ст. до н. е. до 3 ст. н. е. — сармати. У 6 ст. до н. е. на чорноморському узбереж­жі почали виникати грецькі колонії, зокрема й Ніконій та Тіра (на­прикінці 13 ст. на її руїнах виникло місто Ак­керман, нині Білгород-Дністровський). Зна­йдено артефакти черняхівської культури (3–4 ст.). Від кінця 4 ст. у причорноморських степах домінували кочові тюркські народи — авари, болгари, печеніги, половці. Від 1240-х рр. до 14 ст. територія Одеської області пере­бувала під владою Золотої Орди. На­прикінці 14 ст. Буджак ві­ді­йшов до Молдавського князівства, а степи на Сході від Дністра — до Великого князівства Литовського. Від кінця 15 — 1-ї третини 16 ст. майже всі землі сучасної Одеської області пере­бували під контролем Османської імперії. Після російсько-турецької війни 1787–91 більша частина за Яс­ським мирним договором 1791 ві­ді­йшла до Російської імперії. 1797–1802 належала до Новоросійської, від­тоді — до Херсонської губернії. Унаслідок російсько-турецької війни 1806–12 до Російської імперії ві­ді­йшла ще частина території нинішнього краю, що уві­йшла до Бес­сарабської області (від 1873 — губернія), яка від 1818 мала автономний статус, а після 1828 була при­єд­нана до Новоросійського генерал-губернаторства. На­прикінці 18 ст. на Пів­нічно-Західному Причорноморʼї та в Буджацькому степу почали зʼявлятися числен­ні болгарські, ґаґаузькі та німецькі колонії. 1807 та 1828–68 існувало Усть-Дунайське козацьке військо. Після Кримської війни 1853–56 Пів­ден­ний Буджак разом з містом Ізмаїл ві­ді­йшов до Молдавського князівства. Унаслідок російсько-турецької війни 1877–78 ця територія була повернута Російській імперії. 1918–40 Бес­сарабія пере­бувала під владою Румунії. 1920–25 існувала Одеська губернія; 1923–30 — Одеська округа.

Одеська область була утворена 9 лютого 1932 у складі 50-ти адміністративних одиниць: 4-х міст обласного значе­н­ня — Одеса, Зіновʼєвськ (1934–39 — Кірове, 1939–2016 — Кірово­град, від 2016 — Кропивницький), Миколаїв, Херсон — та 46-ти ра­йонів — Анатолівського, Андріїво-Іванівського, Антоно-Кодинцівського, Арбузинського, Баштанського, Березівського, Бериславського, Біляївського, Благоївського (національного болгарського), Бобринецького, Великовисківського, Великоолександрівського, Вільшанського (національного болгарського), Вознесенського, Голованівського, Голо­при­станського, Гросулівського, Грушківського, Добровеличківського, Доманівського, Жовтневий, Зельцького (національного німецького), Знамʼянського, Калініндорфського (національного єврейського), Карл-Лібкнехтівського (національного німецького), Каховського, Кривоозерського, Любашівського, Новоархангельського, Новобузького, Новомиргородського, Новоодеського, Новоукраїнського, Очаківського, Первомайського, Роз­дільнянського, Скадовського, Снігурівського, Спартаківського (національного німецького), Троїцького, Устимівського, Фрунзівського, Хмельовського, Хорлівського, Цебриківського і Цюрупинський. До неї належали землі сучасної Кірово­градської області, Миколаївської області та Херсонської області. Від­тоді межі Одеської області, кількість ра­йонів, під­порядкува­н­ня міських, селищних і сільських рад та ін. багато разів змінювали. 27 лютого 1932 Біляївський район був ліквідований, а його територія при­єд­нано до Одеської міськради; з частини Бобринецького ра­йону (13 сільських рад) утворено Братський район, а з частини Любашівського ра­йону (14 сільських рад) — Великоврадіївський район. Під час голодомору 1932–33 Одещина за­знала значних людських втрат. Нині складно на­звати точну кількість жертв, вона коливається в межах 15–19,9 % від загальної кількості населе­н­ня. Проте ві­домо, що восени 1933 у вимерлі села Одеської області Всесоюзний пере­селенський комітет пере­селив 15 тис. господарств із Середньої Азії і 6750 господарств із Російської Федерації та Білорусі (загалом щонайменше 35 тис. осіб). У подальші роки багато мешканців Одеської області за­знали сталінських ре­пресій. 11 лютого 1933 від­новлено Савранський район; 7 березня того ж року пере­йменовано Анатолівський район на Тилігуло-Березанський район, Суворове — на Тилігуло-Березанку, Гросс-Лібенталь — на Спартаківку, Захарівку — на Фрунзівку; 4 липня того ж року з частини Зіновʼєвської міськради утворено Компаніївський район, з частини Новоукраїнського ра­йону — Рівнянський район. На липень 1934 у складі Одеської області було 50 ра­йонів. 22 січня та 17 лютого 1935 кількість ра­йонів збільшено до 70-ти; були утворені: Аджамський, Біляївський, Благодатнівський, Березнегуватський, Володимирівський, Варварівський, Витязівський, Горностаївський, Гайворонський, Єланецький, Єлизавет­градський, Мостовський, Маловисківський, Нововоронцовський, Привольнянський, Піщанобродський, Тишківський, Чаплинський, Ширяївський, Янівський. 7 серпня 1935 Антоно-Кодинцівський район пере­йменовано на Комінтернівський район, село Антоно-Кодинцево — на Комінтернівське, село Ландау (центр Карл-Лібкнехтівського ра­йону) — на село Карла Лібкнехта. 29 серпня 1937 на території приміської зони Одеської міськради утворено Одеський район (сільські ради: Августівська, Барабойська, Бурлачебалківська, Гільдендорфська, Гниляківська, Григорʼївська, Дальницька 1-А, Дальницька 1-Б, Дальницька II, Ільїнська, Калаглійська, Кривобалківська, Крижанівська, Маринівська, Нерубайська, Новодофінівська, Овід­іопольська, Олександрівська, Протопопівська, Роксолянська, Санжійська, Сухолиманська, Татарська, Усатівська), Великофонтанська, Люстдорфська, Потриваївська та Чубаївська сільські ради пере­творено на селищні ради та під­порядковано Одеській міськраді.

22 вересня 1937 з Одеської області виділено Миколаївську область у складі 32-х адміністративних одиниць: 3-х міст обласного значе­н­ня — Миколаїв, Херсон, Кірове — та 29-ти ра­йонів — Аджамського, Баштанського, Березнегуватського, Бериславського, Бобринецького, Варварівського, Великоолександрівського, Витязівського, Володимирівського, Голо­при­станського, Горностаївського, Єланецького, Єлизавет­градського, Знамʼянського, Калініндорфського, Каховського, Компаніївського, Новобузького, Нововоронцовського, Новоодеського, Очаківського, Привольнянського, Скадовського, Снігурівського, Тилігуло-Березанського, Устинівського, Хорлівського, Чаплинського і Цюрупинський. 25 жовтня 1938 смт Вознесенськ і Новоукраїнка від­несено до категорії міст, села Гайворон, Мала Виска, Ульянівка, Помічна, Роз­дільна — смт. 10 січня 1939 з Одеської області до ново­утвореної Кірово­градської області ві­ді­йшли 10 ра­йонів: Великовисківський, Добровеличківський, Маловисківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Піщанобродський, Ровнянський, Тишківський, Хмельовський. 26 березня того ж року ліквідовано Благоївський, Зельцький, Карл-Лібкнехтівський, Спартаківський ра­йони й утворено Веселинівський та Овід­іопольський ра­йони. У серпні 1940 до Одеської області при­єд­нано Ананьївський, Балтський, Валегоцуловський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський, Піщанський і Чорнянський ра­йони, що від 1924 належали до Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Від­тоді у складі області було 38 ра­йонів. Під час німецько-румунської окупації (жовтень 1941 — серпень 1944) територія Одеської області входила до складу губернаторства Транс­ністрія (повіти: Ананьївський, Балтський, Березівський, Голтянський, Дубосарський, Овід­іопольський, Одеський, Рибницький, Тираспольський) та Генеральної округи Миколаїв (ґебіти: Гайворонський, Первомайський і Вознесенський). Діяли радянські під­пільні організації та партизанські загони. Нацисти вбили тисячі цивільних громадян (з них найбільшу кількість євреїв) та радянських військовополонених. 29 березня 1944 зі складу Одеської області до Миколаївської області пере­дано Арбузинський, Благодатнівський, Братський, Веселинівський і Вознесенський ра­йони. 25 травня 1945 із Андріїво-Іванівського ра­йону виділено Миколаївський район (центр — Миколаївка). 15 грудня 1945 Гросуловський район пере­йменовано на Великомихайлівський район, Валегоцуловський район — на Долинський район, Янівський район — на Іванівський район; 5 травня 1949 Грушківський район — на Ульяновський район. У лютому 1954 від Одеської області до Миколаївської області ві­ді­йшли місто Первомайськ, Великоврадіївський, Доманівський, Кривоозерський, Мостовський, Первомайський ра­йони, до Кірово­градської області — Вільшанський, Гайворонський, Голованівський, Ульянівський ра­йони; тоді ж до Одеської області при­єд­нано міста Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Вилкове (1951–57 — обласного значе­н­ня) й Арцизький, Бол­градський, Бородинський, Кілійський, Лиманський, Новоіванівський, Ренійський, Саратський, Старокозацький, Суворовський, Тарутинський, Татарбунарський, Тузлівський ра­йони ліквідованої Ізмаїльської області. 7 червня 1957 Чорнянський і Красноокнянський ра­йони обʼ­єд­нано в один Красноокнянський район. 28 листопада того ж року ліквідовано 3 ра­йони — Долинський (при­єд­нано до Ананьївського та Котовського), Піщанський (до Балтського та Савранського) та Троїцький (до Ананьївського, Любашівського та Ширяївського ра­йонів); Лиманський район від­повід­но з на­звою його центру пере­йменовано на Білгород-Дністровський район. 21 січня 1959 ліквідовано ще 3 ра­йони — Андріїво-Іванівський (до Миколаївського), Жовтневий (до Березівського, Цебриківського і Ширяївського) та Тузлівський (до Білгород-Дністровського, Саратського та Татарбунарського ра­йонів); райцентр Суворовського ра­йону пере­несено в Ізмаїл і район отримав від­повід­но назву Ізмаїльський.

У грудні 1962 кількість ра­йонів скоротили з 31-го до 14-ти: до Ананьївського ра­йону зарахували частину населених пунктів Ширяївського ра­йону, до Балтського — Кодимського, Савранського, до Березівського — Миколаївського, Цебриківського, Ширяївського, до Білгород-Дністровського — Саратського, Старокозацького, до Біляївського — Овід­іопольського, Одеського, до Бол­градського — Новоіванівського, Ренійського, до Ізмаїльського — Кілійського, Новоіванівського, до Комінтернівського — Іванівського, Одеського, до Котовського — Красноокнянського, до Любашівського — Миколаївського, Савранського, до Роз­дільнянського — Великомихайлівського, Іванівського, Цебриківського, до Тарутинського — Арцизького, Бородинського, Саратського, до Татарбунарського — Арцизького, Саратського, до Фрунзівського — Великомихайлівського, Цебриківського, Ширяївського. Від­тоді межі ра­йонів кілька разів змінювали. У січні–лютому 1965 від­новлено Великомихайлівський, Кілійський, Кодимський, Миколаївський, Саратський і Ширяївський ра­йони. 04 січня 1965 до категорії міст обласного під­порядкува­н­ня від­несли Одесу (з смт Іл­лічівськ), Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Котовськ, Рені, ра­йон­ного під­порядкува­н­ня — Балту, Кілію та Роз­дільну. 8 грудня 1966 від­новлено Арцизький, Іванівський, Красноокнянський, Овід­іопольський та Савранський ра­йони; 17 березня 1969 — Ренійський район. 1973 на­дано статус міста обласного значе­н­ня Іл­лічівську, 1993 — Южному, 1997 — Теплодару, 2016 — Балті та Біляївці.

Починаючи з 24 лютого 2022 територія України, зокрема й Одеської області, за­знає агресивних військових дій з боку РФ. Ворожі війська з кораблів з акваторії Чорного моря та за допомогою крилатих ракет, дронів багаторазово об­стрілювали Одесу та ін. населені пункти Одещини. Тисячі місцевих жителів евакуювалися у центральні і західні області України та за кордон, зокрема й у Молдову та Польщу. У перший день російсько-української війни та 5 березня були збиті по одному російському військовому літаку над Одесою, 3 березня — над с. Біленьке Білгород-Дністровського ра­йону. 2 березня російські війська унаслідок об­стрілів с. Дачне Одеського ра­йону та пів­нічно-західної території Одеси по­шкодили 9 будинків. 9 травня з російського літака стратегічної авіації Ту-22 випущено ракети типу «Кинджал» по 5-м будівлям туристичної інфра­структури в смт Затока Білгород-Дністровського ра­йону. 16 травня там само були по­вторені подібні агресивні дії. 26, 27 квітня, 2, 10 і 17, 30 травня російська армія завдавала ракетних ударів по автомобільно-залізничному мосту через Дністровський лиман у Затоці. 30 червня внаслідок ракетного удару по смт Сергіївка Білгород-Дністровського ра­йону загинули 19 осіб, з них 16 — від потрапля­н­ня ракети у багатоповерховий житловий будинок і 3 — у будівлю бази від­починку. Близько 40 осіб отримали поране­н­ня. Досить знакові події в українсько-російському проти­стоян­ні повʼязані з островом Зміїний, який від 24 лютого до 30 червня пере­бував під контролем РФ. Фраза українських захисників Зміїного «Російський військовий кораблю, іди нах...!» стала символом незламності та сили духу українців. 14 квітня по­близу острова двома ракетами «Нептун» був потоплений флагман чорноморського флоту РФ ракетний крейсер «Москва». Також у квітні — червні на цій ділянці фронту вороги втратили буксирне судно «Василій Бех», 4 катери «Раптор», десантний корабель класу «Серна», 3 системи протиповітряної оборони, гелікоптер Мі-8 та ін.

Нині влада Одещини активно спів­працює з владами багатьох регіонів різних країн світу. Між­регіональні угоди про спів­робітництво в торговельно-економічній, науково-технічній і гуманітарно-культурній сферах під­писані між Одеською областю та регіонами Польщі, Чехії, Італії, Угорщини, Болгарії, Румунії, Туреч­чини, Молдови, Латвії, Литви, Грузії, Китаю та ін. На її території діють 24 дипломатичні установи країн світу та 4 по­стійні пред­ставництва між­народних організацій. Одеська область є дійсним членом Асамблеї європейських регіонів, Асоціації європейських прикордоних регіонів, Робочої спів­дружності Придунайських країн, Конференції Приморскьих регіонів Європи, Асамблеї європейських виноробних регіонів, Єврорегіону «Нижній Дунай».

В Одеській області роз­ташовані головні морські зовнішньоторговельні обʼєкти господарського комплексу України. Діють Білгород-Дністровсь­кий морський порт, Ізмаїльський морський порт, Одеський морський порт, морські порти «Пів­ден­ний» (Южне), «Чорноморськ» (до 2017 — Іл­лічівський морський торговельний порт), Ренійський морський порт, Усть-Дунайський морський порт. Одещина обслуговує між­народні транзитні вантажо- і пасажиропотоки, виконує найважливіші транс­порт­но-роз­подільчі функції на національних і між­народних рівнях (довжина залізничних колій 10 441 тис. км, автошляхів — 8 300 тис. км); є провід­ним українським регіоном за рівнем роз­витку морегосподарського комплексу і галузей, повʼязаних з викори­ста­н­ням ресурсів моря і Світ. океану; одним з найпер­спективніших регіонів щодо роз­витку зовнішньо­економічної діяльності, спільного під­приємництва, формува­н­ня спеціальних (вільних) економічних зон; має значний науково-технічний і проект­но-кон­структорський потенціал, є центром під­готовки кадрів, а також здійсне­н­ня науково-технічної, інформаційної, ін­новаційної й інвестиційної діяльності регіонального і національного мас­штабу; є одним з найпер­спективніших рекреаційних ра­йонів приморського типу.

Одеська область є одним з основних центрів машинобудува­н­ня, металооб­роб­ле­н­ня, хімічної, легкої та харчової галузей промисловості регіонального і національного мас­штабу; важливим регіоном інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошувального землеробства й індус­трією пере­робле­н­ня сільськогосподарської продукції. На Одеський промисловий вузол, що сформувався в межах Одеської агломерації (Великої Одеси) та Южненського і Чорноморського промислових центрів, припадає понад 65 % обсягу промислової продукції області. Пл. с.-г. угідь — 2,6 млн га, з них орних земель — 2,1 млн га. Роз­винені рослин­ниц­тво (вирощують озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник та ін. культури), вино­градарство, овочівництво, баштан­ництво, мʼясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво, рибництво. Станом на 1 січня 2021 працювали 372 сільськогосподарські товариства з обмеженою від­повід­альністю, 211 сільськогосподарських приватних під­приємств, 130 сільськогосподарських виробничих і 53 обслуговувальні ко­оперативи, 5205 фермерських господарств. Найбільшу кількість землі обробляють: товариства з обмеженою від­повід­альністю «Агро Пів­день-1» (11 953 га, Одеський р-н), «Обрій-МТС» (7196 га, Роз­дільнянський р-н), «Агропрайм Холдинг» (6599 га, Бол­градський р-н) та сільськогосподарський виробничий ко­оператив «Родина» (8145 га, Білгород-Дністровський р-н).

Діють Морської біо­логії Ін­ститут НАНУ, Про­блем ринку та економіко-екологічних досліджень Ін­ститут НАНУ, Фізико-хімічний ін­ститут ім. О. Богатського НАНУ, Фізико-хімічний ін­ститут захисту навколишнього середовища та людини Міністерства освіти і науки України та НАНУ, Від­діле­н­ня гідро­акустики Ін­ституту геофізики НАНУ (усі — Одеса); Вино­градарства і виноробства Ін­ститут ім. В. Таїрова НААНУ (Таїрове), Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція НААНУ, «Біо­техніка» Інженерно-технологічний ін­ститут НААНУ (обидві — Хлібодарське), Селекційно-генетичний ін­ститут — Національний центр насін­нє­знавства та сортови­вче­н­ня НААНУ; Очних хвороб і тканин­ної терапії ім. академіка В. Філатова Ін­ститут НАМНУ, Стоматології та щелепно-лицевої хірургії Ін­ститут НАМНУ; Медицини транс­порту Український науково-дослідний ін­ститут, Медичної реабілітації та курортології Український науково-дослідний ін­ститут, Протичумний Український науково-дослідний ін­ститут ім. І. Мечникова; Морського транс­порту Державний проект­но-вишукувальний та науково-дослідний ін­ститут «Чорноморнді­проект», Морського флоту України Науково-дослідний проект­но-кон­структорський ін­ститут (усі — Одеса); Одеський науково-дослідний ін­ститут звʼязку, Одеський науково-дослідний ін­ститут телевізійної техніки; Одеський науково-дослідний ін­ститут судових екс­пертиз. Мережа закладів освіти: вищої та фахової пере­двищої — 60 (Державний університет інтелектуальних технологій і звʼязку, що був утворений 2020 на базі Одеської державної академії технічного регулюва­н­ня та якості й Одеської академії звʼязку (див. Академія звʼязку Українська державна); Одеський національний технологічний університет, до якого 2012 при­єд­нано Одеську державну академію холоду; Одеська державна академія будівництва та архітектури, «Одеська морська академія» Національний університет, Одеська національна музична академія ім. А. Неж­данової, «Одеська юридична академія» Національний університет, Одеський державний аграрний університет, Одеський державний екологічний університет, Одеський державний університет внутрішніх справ, Одеський національний економічний університет, Одеський національний медичний університет, Одеський національний морський університет, «Одеська політехніка» Національний університет, Одеський національний університет ім. І. Мечникова, Одеський фаховий коледж мистецтв ім. К. Данькевича, Пів­ден­ноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Ушинського, Військова академія в Одесі (див. Одеські військові на­вчальні заклади), Одеський регіональний ін­ститут державного управлі­н­ня Національної академії державного управлі­н­ня при Президентові України, Одеський торговельно-економічний ін­ститут Київського торговельно-економічного університету, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Одеський державний музичний ліцей ім. професора П. Столярського, Одеський художній фаховий коледж ім. М. Грекова), професійної (професійно-технічної) — 36 (в Одесі, Ананьєві, Березівці, Білгород-Дністровському, Захарівці, Ізмаїлі, Кілії, Лиманському, Овід­іополі, Подільську, Саврані, Тарутиному, Татарбунарах, Цебриковому, Чорноморську, селах Старокозаче Білгород-Дністровського р-ну, Ісаєве Березівського р-ну та Теплиця Бол­градського р-ну), загальної середньої — 809, до­шкільної — 879. Функціонують Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради; Одеський обласний гуманітарний центр поза­шкільної освіти та вихова­н­ня, Чорноморська обласна флотилія юних моряків; Одеська обласна спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву, 34 дитячо-юнацькі спортивні школи.

Ві­домих письмен­ників, художників, композиторів, музико­знавців і архітекторів обʼ­єд­нують Одеські обласні організації НСПУ, НСХУ, НСКУ, НСАУ. В Одеській області — Одеський національний академічний театр опери та балету, Одеський обласний академічний драматичний театр, Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька, Одеський академічний обласний театр ляльок, Одеський академічний театр музичної комедії ім. М. Водяного, Одеський театр юного глядача ім. Ю. Олеші, Одеська обласна філармонія; 717 бібліотек, зокрема й Одеська національна наукова біб­ліотека, Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Грушевського, Одеська обласна бібліотека для дітей ім. В. Катаєва, Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. Маяковського; 720 Будинків культури та клубів, 4 Палаци культури; Одеський обласний центр української культури, Ізмаїльський і Ренійський обласні центри національних культур, Бол­градський обласний центр болгарської культури, Вино­градівський обласний центр ґаґаузької культури (Бол­градського р-ну); 71 школа мистецтв; Одеський національний художній музей (з філією — Ананьївський історико-художній музей ім. Є. Столиці), Одеський археологічний музей НАНУ, Одеський історико-крає­­знавчий музей (з філією «Меморіал героїчної оборони Одеси 1941» та 2-ма від­ділами — «Степова Україна» Музей і Бол­градський історико-етно­графічний музей), Одеський літературний музей (з філіями — Олійника Степана Меморіальний музей у с. Левадівка Березівського р-ну, Паустовсь­кого К. Одеський літературно-меморіальний музей, Пушкіна О. Одеський літературно-меморіальний музей, Музей Х. Ботєва у с. Задунаївка Бол­град. р-ну), Одеський музей західного та східного мистецтва, Одеський муніципальний музей особистих колекцій ім. О. Блещунова, Реріха М. К. Одеський будинок-музей, Білгород-Дністровський крає­­знавчий музей, Іванівський історико-крає­знавчий музей, Ізмаїльська картин­на галерея, Ізмаїльський історичний музей О. Суворова, Ізмаїльський історико-крає­­знавчий музей Придунавʼя, Кілійський історико-крає­знавчий музей, Кодимський історико-крає­­знавчий музей, Любашівський історико-крає­знавчий музей, Миколаївський історико-крає­знавчий музей, Овід­іопольський історико-крає­знавчий музей, Подільський крає­знавчий музей (див. Котовський міський крає­знавчий музей), Ренійський історико-крає­знавчий музей, Роз­дільнянський історико-крає­знавчий музей, Савранський історико-крає­знавчий музей, Саратський історико-крає­знавчий музей, Татарбунарський історико-крає­знавчий музей, «Чистої питної води» Біляївський міський музей, Ширяївський історико-крає­­знавчий музей, Музей образо­творчого мистецтва у Чорноморську (див. Іл­лічівський музей образотворчих мистецтв ім. О. Білого), Южного міста Музей, Балтський історичний, Біляївський, Захарівський історико-крає­знавчі музеї; 10 парків культури та від­починку; Одеський державний цирк. Найві­доміші творчі колективи області: Одеський філармонійний оркестр Національний (керівник — народний артист України Х. Ерл), академічний ансамбль української музики, пісні та танцю «Чайка» (художній керівник — заслужений діяч мистецтв України Ю. Саакянц, головний диригент — заслужений артист України Д. Притула), ансамбль народних інструментів «Мозаїка», тріо бандуристок «Мальви», ансамбль солістів «Ренесанс» Одеської філармонії; ансамбль танцю «Дитинство» Одеського міського центру хорео­графічного мистецтва. Серед аматорських колективів одними з найпопулярніших стали: у Балті — хорео­графічний ансамбль «Балтська зірочка»; у Білгород-Дністровському — ансамбль народного танцю «Бес­сарабський сувенір», ансамбль української народної музики «Веселка»; у Бол­град. р-ні — ансамбль танцю «Росна китка» (с. Василівка), ансамбль албанської пісні та танцю «Колорит» (с. Каракурт); в Ізмаїльському р-ні — оркестр народної музики «Бес­сарабія», ансамблі танцю «Придунавʼє» (обидва — Ізмаїл), «Райдуга» (с. Камʼян­ка), «Тинереця» (с. Озерне), вокальні ансамблі «Катлабухські голоси» (с. Багате), «Етнос», ансамбль пісні й танцю «Дор Бас­сарабян» (обидва — с. Утконосівка); у Кодимі — етно­графічний гурт «Витоки», ансамбль «Консонанс-ретро»; в Одеському р-ні — ансамбль грузинської танцю «Сакартвело» (Одеса), ансамбль народного танцю «Дана», циркові студії «Арлекіно» (обидва — Чорноморськ), «Каскад», інструментальний ансамбль «Акцент» (обидва — Южне), духовий оркестр «Юність» (с. Троїцьке); у Подільську — вокальний колектив «Стожари».

Газети: «Одеські вісті», «Чорноморські новини» (обидві — обласні), «Вечерняя Одес­са», «Одес­ская жизнь», «Арцизские вести», «Вісті Ананьївщини», «Вісті Кодимщини», «Вісті Подільщини» (див. «Котовські вісті»), «Вперед» (Роз­дільна), «Дружба» (Бол­град), «Єд­ність» (Велика Михайлівка), «Знамя труда» (Тарутине), «Миколаївський вісник», «Над­дністрянська правда» (Овід­іополь), «Народна трибуна» (Балта), «Наше время» (Кілія), «Новинар» (Захарівка), «Новини Южного», «Ок­нянський вісник» (див. «Красноокнянський вісник»), «Пів­ден­на зоря» (Біляївка), «Придунайские вести» (Ізмаїл), «Промінь» (Ширяєве), «Ренийский вестник», «Сільські новини» (Саврань), «Слава хлібороба» (Доброслав), «Слово Придністровʼя» (Білгород-Дністровський), «Степовий маяк» (Березівка), «Степові зорі» (Іванівка), «Татарбунарский вестник», «Хлібороб» (Любашівка), «Час. Люди. Події» (Сарата), «Чорноморський маяк» (Чорноморськ) та ін. Охорону здоровʼя забезпечують 167 медичних закладів (ліжковий фонд становить близько 14 тис. одиниць), в яких працюють понад 9 тис. лікарів. Серед лікувальних установ обласного під­порядкува­н­ня: в Одесі — клінічні лікарні для дорослих і дітей, дитяча шкірно-венерологічна лікарня, туберкульозна клінічна лікарня, клінічна стоматологічна поліклініка, го­спіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни, очний шпиталь інвалідів Великої Вітчизняної війни; ендокринологічний, протитуберкульозний, шкірно-венерологічний, лікувально-фізкультурний, кардіологічний, онкологічний диспансери; клінічні медичні і консультативно-діагностичні центри; центри здоровʼя, психічного здоровʼя, екс­треної медичної допомоги й медицини ката­строф, з профілактики та боротьби зі СНІДом, медико-соціальної екс­пертизи; станція пере­лива­н­ня крові; патолого-анатомічне бюро; в Одеському ра­йоні — дитячий санаторій «Мала Долина» (с. Малодолинське) та психіатрична лікарня № 2 (с. Олександрівка); у Березівському ра­йоні — психіатрична лікарня № 3 (с. Заводівка); у Білгород-Дністровському — психіатрична лікарня № 4, спеціалізований будинок дитини, шкірно-венерологічний диспансер, протитуберкульозний диспансер № 2; в Ізмаїлі — Дунайська басейнова лікарня на водному транс­порті, спеціалізований будинок дитини. Станом на 1 січня 2021 в Одеській області було зареєстровано 1388 релігійних організацій, з них пере­важна більшість має християнське спрямува­н­ня — 792 православні, 477 проте­стантських (164 євангельських християн-баптистів; 104 християн віри євангельської, зокрема й 51 пʼятдесятників; 70 харизматів, 51 адвентистів сьомого дня, 13 свідків Єгови, 5 німецьких євангелічно-лютеранських та ін.), 58 католицьких (31 РКЦ і 27 УГКЦ). Є 15 юдейських і 14 ісламських організацій; 26 належить до нетрадиційних і новітніх віро­сповідань (РУНвірівці, кришнаїти, буд­дисти, багаї). Діють 11 духовних на­вчальних закладів (зокрема й Одеська духовна семінарія УПЦ МП), 18 православних монастирів (зокрема й Ізмаїльський Свято-Костянтино-Оленинський чоловічий монастир, Ізмаїльський Свято-Миколаївський чоловічий монастир, Одеський Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир, Одеський Свято-Успенський патріарший чоловічий монастир, Олександрівський Свято-Різдво-Богородичний жіночий монастир у Бол­градському ра­йоні, Свято-Преображенський жіночий монастир у с. Борисівка Білгород-Дністровського ра­йону; Свято-Пантелеймонівський жіночий і Свято-Іл­лінський та Іверської ікони Божої матері чоловічі в Одесі; Свято-Воскресенський Теплодарський жіночий і Свято-Покровський Балтсько-Феодосіївський чоловічий) і скитів, 6 монастирів РКЦ (зокрема й дочок Марії й чоловічі ордену св. Франциска Сальського та отців пал­лотинів в Одесі), 2 монастирі УГКЦ.

На території Одеської області на обліку пере­буває 4492 памʼятки культурної спадщини: історії — 1306, археології — 1679, архітектури — 1422, монументального мистецтва — 78, науки і техніки — 6, садово-паркового мистецтва — 1. Памʼятки національного значе­н­ня: у Березівському ра­йоні — садиба Курисів у с. Курисове Курисівської громади (1810–20); у Білгород-Дністровському — комплекс споруд Ак­керманської фортеці (генуезький замок, брами, башти та мури, 15 ст.), церкви Успі­н­ня Пресвятої Богородиці (вірменська, 14 ст.), Іоан­на Предтечі (грецька, 13–17 ст.), Іоан­на Сучавського (під­земна, 14–17 ст.; усі — архітектури), городище Тіра (6 ст. до н. е. — 4 ст., 12–17 ст.), під­курган­ний склеп «Скіфська могила» (4–3 ст. до н. е.); у Білгород-Дністровському ра­йоні — під­курган­ний склеп «Попова могила» у с. Біленьке Шабівської громади (дата неви­значена), земляний вал по­близу с. Красна Коса Старокозацької громади (2–3 ст.); у Білгород-Дністровському, Бол­градському та Ізмаїльському ра­йонах — земляне укріпле­н­ня «Траянів вал» (4 ст.; усі — археології); у Бол­граді — Спасо-Преображенський собор (1833–38), Митрофанівська (мавзолей І. Інзова, 1840–44), Свято-Миколаївська (1871–81) церкви; у Кілії — Свято-Миколаївська церква та дзвіниця (1647, 1896); в Ізмаїлі — мала мечеть (Хресто-Воздвиженська церква, 15–16 ст.), Свято-Покровський собор з придільною церквою св. Миколи (1821–31), церква Різдва (1823), Свято-Нікольська (старообрядницька, 1833, 1899–1906), Свято-Успенська (1841), Свято-Миколаївська (1852) церкви (усі — архітектури), памʼятник російському військовому діячу О. Суворову (1913, монументального мистецтва); в Ізмаїльському ра­йоні — культурний шар острова Зміїний (9 ст. до н. е. — 4 ст.), городище Орлівка (Камʼяна гора, 8 ст. до н. е. — 3 ст.), ґрунтовий могильник (4 ст. до н. е., середина 3 ст.), земляний вал (пізніше 4 ст.) у с. Орлівка Ренійської громади, поселе­н­ня Сафʼяни в с. Сафʼяни Сафʼянівської громади (12–10 ст. до н. е.; усі — археології), Свято-Успенська церква в с. Кирнички Суворовської громади (1841), Свято-Введенська церква в с. Нова Некрасівка Новонекрасівської громади (початок 20 ст.), дзвіниця церкви Іоан­на Богослова (1823; усі — архітектури), Пів­ден­ний пункт Дуги Струве «Старонекрасівка» (1853, науки і техніки) у с. Стара Некрасівка Сафʼянівської громади; в Одеському ра­йоні — городище Кошари та некрополь Кошари в Южненській громаді, Надлиманське городище у Маяківській громаді (9 ст. до н. е.), Роксоланське городище (стародавнє місто Ніконій; 9 ст. до н. е. — 4 ст.) у Дальницькій громаді, курган у с. Усатове Усатівської громади (див. Усатівська культура та Усатівські памʼятки; усі — археології), Свято-Введенська церква в с. Нерубайське Нерубайської громади (1816), Свято-Різдво-Богородична церква в с. Усатове Усатівської громади (1822); у Подільському ра­йоні — Свято-Михайлівська церква та дзвіниця в с. Липецьке Подільської громади (1807).

Туристична галузь є стратегічним вектором роз­витку області. Щорічно Одеську область від­відують понад 6 млн туристів. Особливості гео­графічного роз­міще­н­ня, сприятливий клімат, найбільші морські порти України, курортно-рекреаційний комплекс, транс­порт­на, фінансова та соціально-культурна інфра­структура створюють усі перед­умови для функціонува­н­ня в області різних видів туризму (як внутрішнього, так і зарубіжного): культурно-пі­знавального, релігійного, лікувально-оздоровчого, екологічного, круїзного, сільського та ін. Основу роз­виненої туристичної інфра­структури Одещини складають санаторно-курортні, оздоровчі та інші установи, зокрема: бази від­починку та приватні апартаменти — 572, готелі та апарт-готелі — 540, хостели — 37, садиби сільського туризму — 32. Функціонує понад 46 туристичних маршрутів, зокрема й «Байдарки на Турунчуку», «Бес­сарабська садиба “У Меланії”», «Дністровська Амазонія», «Ранчо дядечка Бо», «Таємне життя Северина Потоцького», «Долина троянд», «Як козаки по сіль ходили…», «По хвилях Бес­сарабії», «Чумацькими шляхами», «Шабо та Ак­керман», «Етнопарк “Нью Васюки”», «Фрумушика-Нова», «Дунайська-дельта — 0 км». Туристично-екс­курсійний потенціал області також ви­значає значна кількість обʼєктів природно-заповід­ного фонду, памʼяток різних часів з ві­домими історико-культурними заповід­никами, памʼятни­ками та музеями. Це, напр., ві­домі у світі Одеський театр опери та балету, Потьомкінські сходи, м. Вилкове, Білгород-Дністровська фортеця, роз­копки античних міст Тіри і Ніконії, па­мʼятки культової архітектури в Одесі, Ізмаїлі, Рені, Кілії тощо. 10 міст (Одеса, Ананьїв, Балта, Білгород-Дністровський, Бол­град, Вилкове, Ізмаїл, Кілія, Кодима, Рені) і 2 смт (Велика Михайлівка, Овід­іополь) області занесені до Списку історичних населених місць України. 16 вересня 2019 Центром всесвітньої спадщини ЮНЕСКО офіційно під­тверджено включе­н­ня обʼєкта «Тіра–Білгород (Ак­керман) — на шляху від Чорного до Балтійського морів» до Попереднього списку ЮНЕСКО. На території області є такі природні лікувальні та курортно-рекреаційні ресурси: мінеральні води (Кароліно-Бугазьке, Куяльницьке, Одеське, Сергіївське, Чорноморське родовища), пелоїди (лікувальні грязі) та ропа озер і лиманів (Сасик, Бурнас, Алібей, Шагани, Будакського, Тилігульського, Куяльницького і Хаджибейського), морське узбереж­жя, природні обʼєкти та комплекси зі сприятливими для лікува­н­ня, оздоровле­н­ня та медичної реабілітації кліматичними умовами. Головні рекреаційні зони: Вапнярка, Гвардійське, Грибівка, Дальник, Затока, Кароліно-Бугаз, Косівка, Крижанівка, Курортне, Лебедівка, Ліски, Миколаївка, Нова Дофинівка, Одеса, Попаздра, Приморське, Санжійка, Сергіївка, Сичавка, Тузли, Чорноморськ. 2019 природні території Куяльницького лиману оголошено курортом державного значе­н­ня. В області роз­ташовано 29 санаторно-курортних закладів. Пирогова імені Клінічний санаторій ПрАТ «Укр­­профо­здоровниця» є найбільшим санаторно-курортним закладом регіону, що щорічно при­ймає понад 10 тис. осіб.

Серед видатних уродженців — агроном, публіцист, громадський діяч, меценат Є. Чикаленко (с. Пере­шори Подільського р-ну), болгарський політичний діяч О. Малинов (с. Пандаклія, нині Оріхівка Бол­град. р-ну), громадсько-політичний діяч, мово­знавець, літературо­знавець А. Ніковський (с. Іванове Одеського р-ну); мово­знавець, пере­кладач 19 ст. Я. Гінкулов (Овід­іополь), хімік С. Вольфкович (академік АН СРСР; Ананьїв), історики М. Слабченко (академік АН УРСР; с. Нерубайське Одеського р-ну), І. Курас (с. Немирівське Подільського р-ну), гідробіо­лог Ю. Зайцев (с. Миколаївка-Новоросійська Білгород-Дністровського р-ну), мово­знавець О. Мельничук (с. Писарівка Подільського р-ну; усі — академік НАНУ), фахівець у галузі машинобудува­н­ня Л. Крамаренко (член-кореспондент АН УРСР; Балта), мікробіо­лог К. Андріюк (с. Маяки Одеського р-ну), металофізик Ю. Коваль (Подільськ), педіатр Б. Резнік (с. Холодна Балка Одеського р-ну), фахівець у галузі енергетики А. Щерба (с. Данилівка Березівського р-ну; усі — член-кореспондент НАНУ), психолог О. Чебикін (академік НАПНУ; с. Нерубайське Одеського р-ну); поети В. Бошков (с. Кубей Бол­град. р-ну), В. Геть­ман (с. Маяки Одеського р-ну), О. Лукашевич, Т. Федюк (обидва — Ананьїв), С. Олійник (с. Пасицели Подільського р-ну), прозаїки Д. Буханенко (с. Білка), А. Маляров (с. Шевченкове; обидва — Березівського р-ну), Б. Деревʼянко (Іванівка), І. Черкашенко (с. Піщана Балтського р-ну), пере­кладач І. Буше (маєток Юковського, нині у ме­жах с. Михайлопіль), поет, прозаїк І. Мавроді (с. Знамʼянка; обидва — Березівського р-ну), поет, пере­кладач, публіцист В. Вихристенко (с. Нова Олександрівка Роз­дільнянського р-ну); живописці Є. Столиця (академік С-Петербурзької АМ; с. Будеї), А. Гавдзинський (народний художник України; с. Бобрик Перший), В. Чегодар (заслужений художник УРСР; с. Червоний Яр; усі — Подільського р-ну), С. Петрашевський (заслужений художник України; с. Піщана Балтського р-ну), Л. Ходченко (заслужений художник УРСР; с. Шаманівка), В. Вербаховський (с. Степанівка; обидва — Одеського р-ну), С. Горбенко (Овід­іополь), В. Афанасьєв (с. Павлівка Бол­град. р-ну), В. Синицький (с. Курісове-Покровське, нині Курісове), М. Хру­сталенко (с. Бог­данівка), живописець, графік М. Гевелюк (заслужений художник УРСР; с. Карнагорове; усі — Березівського р-ну), графік О. Козюренко (заслужений діяч мистецтв УРСР; с. Гнилякове Одеського р-ну), художник театру М. Вилкун (заслужений художник України; с. Левадівка Березівського р-ну), скульптор, живописець М. Степанов (с. Роксолани Одеського р-ну), скульптор Г. Тен­нер (Білгород-Дністровсь­кий), майстер декоративного живопису Р. Палецький (с. Коханівка Подільського р-ну); мистецтво­знавець А. Шпаков (с. Ново­градківка Одеського р-ну); архітектори Й. Каракіс (Балта), Є. Лопушинська (Березівка), М. Шаповаленко (с. Калинівка Березівського р-ну); брати актор А. Носачов (народний артист УРСР) та актор, режисер, театральний діяч Г. Квітко (с. Гіржове Роз­дільнянського р-ну); актори В. Самойлов (с. Єгорівка Одеського р-ну), Д. Дарієнко (с. Валегоцулове, нині Долинське Подільського р-ну; обоє — народний артист СРСР), Г. Бутовська (заслужена артистка УРСР; Біляївка), А. Бобер (заслужений артист України; Чорноморськ), Д. Зеркалова (народна артистка РРФСР; с. Анатолівка Березівського р-ну), актор, антре­пренер М. Багров (Топор; Ананьїв), художник-по­становник, режисер В. Чвалінський (с. Сичавка Одеського р-ну), актриса, журналістка Л. Недін (Овід­іополь; заслужена артистка України); актор, кінорежисер Б. Савченко (народний артист України; с. Анатолівка Березівського р-ну), кінорежисер В. Шевченко (заслужений діяч мистецтв УРСР; Балта), кіно­оператор Є. Козинсь­кий (с. Обжиле Подільського р-ну); артистка балету, балет­мейстер В. Ферро (народна артистка України; Анань­їв); композитор М. Чембержі (народний артист України, академік НАМУ, член-кореспондент НАПНУ), композитор, музико­­знавець, диригент М. Бойченко, композитор, хор­мейстер Г. Музическу (Музиченко; усі — Ізмаїл); диригент І. Ла­дановський (заслужений діяч мистецтв УРСР; Ананьїв), хорові диригенти В. Кіосе (заслужений артист УРСР; с. Калчева Бол­град. р-ну), І. Шилова (народна артистка України; с. Обжиле Подільського р-ну); віолончеліст Г. Аверʼянов (заслужений діяч мистецтв УРСР; Біляївка); спів­аки М. Огренич (народний артист УРСР; Іванівка), Т. Пономаренко (народний артист УРСР; х. Варварівка, нині у межах с. Армашівка Березівського р-ну), Г. Олійниченко (народна артистка РРФСР; с. Куртовка, нині с. Новоукраїнка Бол­град. р-ну), Н. Войцеховська (заслужений діяч мистецтв України; с. Гнилякове Одеського р-ну), І. Горді (Овід­іополь), М. Дідученко (с. Троїцьке Одеського р-ну), К. Михайлов-Стоян (с. Великий Буялик), спів­ак, танцівник П. Лещенко (Мастикович; с. Ісаєве; обидва — Березівського р-ну). На Одещині народилися 85 Героїв Радянського Союзу, з них цим зва­н­ням були від­значені двічі С. Артеменко (с. Рацулове Березівського р-ну), Р. Малиновський (Одеса), С. Тимошенко (с. Орман, нині Фурманівка Ізмаїльського р-ну). З Одеською областю повʼязані життя Героїв України — промисловців С. Стребка, М. Павлюка, В. Філіпчука, керівників агрофірм З. Гришка, В. Видобори, мецената, громадського діяча Б. Литвака, учасників рятува­н­ня людей під час пожежі Г. Бортюк і С. Шатохіна. В Одесі здобували військову освіту Герої України О. Довгий, Ю. Коваленко, Є. Лоскот, О. Порхун, С. Собко, В. Чибінєєв.