Омбудсман

ОМБУДСМА́Н (від швед. ombudsman — представник чиїхось інтересів) — офіційна особа, яка займається розглядом скарг громадян та, по можливості, розв’язує їх завдяки рекомендаціям (вони можуть бути, а можуть і не бути обов’язковими), або ж інколи через посередництво. О. зазвичай призначає уряд або неуряд. громад. організація. Прототипом О. можна вважати певних осіб із династій Кін (Китай, 221 до н. е.) та Джосіон (Корея); Рим. трибунал також мав деякі функції, що нині визначені як омбудсманівські. Уперше інститут О. засн. 1809 у парламенті Швеції, його попередник — офіс верхов. О., запроваджений 1713 королем Карлом XII. У європ. країнах він поширився від 1920-х рр. під різними назвами: у країнах Скандинавії — О., у Франції — медіатор, у Великій Британії — парламент. упов­новажений, у Польщі — уповноважений з прав громадян. О. діє незалежно від органів влади чи ін. інституцій. У світ. практиках розрізняють три типи О.: той, який займається політ.-правовими питаннями; т. зв. організац. О.; законодав. (парламент.) О. Першого типу О. офіційно призначає держава з метою здійснення кон­тролю за діяльністю уряду в інте­ресах громадян і нагляду за вирішенням проблем, що порушують у своїх скаргах громадяни. Якщо О. вважає, що скарга громадянина має підстави, то він у своїх рекомендаціях пропонує урядові усунути допущені несправедливі дії щодо громадянина з боку офіц. осіб. У більшості країн О. не має повноважень ініціювати судове провадження чи звинувачення. Прикладами О. політ.-правового типу можуть бути: у Великій Британії — офіс Парламент. комісара для контролю за діяльністю адміністрації, засн. 1967 (згодом з’явився окремий О. з питань охорони здоров’я, однак ці дві посади обіймала одна й та ж сама людина); нині є три О. з питань місц. упр. — для Англії, Вельсу (обидва — 1973) та Шотландії (1974); у цій країні функціонує багато офісів О. в органах місц. самоврядування та у приват. секторі. У Канаді офіс О. є у кожному департаменті федерал. уряду, в багатьох провінц. і муніцип. урядах. У США тривалий час на федерал. рівні хтось із конгресменів неофіційно виконував обов’язки О., 1979 засн. офіс О. платників податків (від 1996 — офіс захисника платників податків), завданням якого, крім ін. обов’язків, є підготовка разом із Департаментом казначейства щоріч. доповідей. Офіси організац. О. запроваджують в усьому світі у багатьох уряд. агенціях, приват. компаніях, громад. неприбутк. організаціях, університетах. У перелічених структурах вони діють незалежно, не обіймаючи жодних ін. посад, готують спец. доповіді для керівництва (топ-менеджерів, ради директорів тощо). Починаючи від 1960-х рр. професія (саме так класифікують у Пн. Америці функції О.) стала популярною у США та Канаді, особливо у великих корпораціях, університетах і уряд. агенціях. Амер. модель організац. О. набуває поширення й охоплює значну кількість установ і організацій. Такого типу О. — людина, яка посідає високе місце у структурі, однак не входить до виконав. менеджменту (не може приймати управлін. рішень). Серед його функцій — моніторинг і узагальнення «вузьких місць», що перешкоджають ефектив. функціонуванню установи, а також «новинок», що можуть сприяти удосконаленню організац. структури, поліпшенню її політики й процедур. Організац. О. координує свої зусилля з внутр. менеджментом конфлікт. ситуацій. Зазвичай він працює конфіденційно, не складає жодних звітів чи рапортів для роботодавця, не має права голосу в ухваленні рішень, перебуває поза штатом і не втручається у процес управління. Лише у випадках очевидної загрози завдання збитків установі або шкоди її персоналу О. може порушити свою конфіденційність. Практика законодав. О., які діють на основі законів, прийнятих законодав. органами, не дуже поширена, але серед них — Уповноважений ВР України з прав людини. Відповід. закон ухвалено 1997, першого О. обрано 1998. Згідно із законом, інститут О. є формою парламент. контролю за дотриманням конституц. прав і свобод людини та громадянина. Його функції охоплюють: захист прав і свобод, проголошених Конституцією України, законами України та міжнар. договорами; запобігання порушенням прав і свобод або сприяння їхньому поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи у відповідність до Конституції України та міжнар. стандартів; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості насел. і захист конфіденц. інформації про особу. Сфера застосування Закону — відносини між громадянином України та органами держ. влади, органами місц. самоврядування та їхніми посад. і служб. особами. Щороку укр. О. готує доповідь про стан дотримання прав громадян в Україні, а також спец. доповіді, присвяч. забезпеченню прав людини у тих чи ін. сферах сусп. життя. У зв’язку із поширенням служб О. 1976 був створ. Міжнар. інститут О., що нині об’єднує офіси О. із понад 50-ти країн світу, зокрема і спеціалізов. О. Уповноважені ВР України з прав людини: Н. Карпачова (1998–2012), В. Лутковська (2012–18), Л. Денісова (2018–22), Д. Лубінець (від 2022). Також в Україні діють кілька спеціалізов. О.: Уповноважений Президента з прав дитини (від 2011), Освіт. О. (від 2018), Уповноважений із захисту держ. мови (від 2019) і Рада бізнес-омбудсмана (від 2014).

Завантажити статтю