Омбудсман

ОМБУДСМА́Н (від швед. ombudsman — пред­ставник чиїхось інтересів) — офіційна особа, яка за­ймається роз­глядом скарг громадян та, по можливості, роз­вʼязує їх завдяки рекомендаціям (вони можуть бути, а можуть і не бути обовʼязковими), або ж інколи через посередництво. О. за­звичай при­значає уряд або не­уряд. громад. організація. Прототипом О. можна вважати певних осіб із дина­стій Кін (Китай, 221 до н. е.) та Джосіон (Корея); Рим. трибунал також мав деякі функції, що нині ви­значені як омбудсманівські. Уперше ін­ститут О. засн. 1809 у парламенті Швеції, його попередник — офіс верхов. О., за­проваджений 1713 королем Карлом XII. У європ. країнах він поширився від 1920-х рр. під різними на­звами: у країнах Скандинавії — О., у Франції — медіатор, у Великій Британії — парламент. упов­новажений, у Польщі — уповноважений з прав громадян. О. діє незалежно від органів влади чи ін. ін­ституцій. У світ. практиках роз­різняють три типи О.: той, який за­ймається політ.-правовими пита­н­нями; т. зв. організац. О.; законодав. (парламент.) О. Першого типу О. офіційно при­значає держава з метою здійсне­н­ня кон­тролю за діяльністю уряду в інте­ресах громадян і на­гляду за виріше­н­ням про­блем, що порушують у своїх скаргах громадяни. Якщо О. вважає, що скарга громадянина має під­стави, то він у своїх рекомендаціях пропонує урядові усунути допущені не­справедливі дії щодо громадянина з боку офіц. осіб. У більшості країн О. не має повноважень ініціювати судове провадже­н­ня чи звинуваче­н­ня. Прикладами О. політ.-правового типу можуть бути: у Великій Британії — офіс Парламент. комісара для контролю за діяльністю адміністрації, засн. 1967 (згодом зʼявився окремий О. з питань охорони здоровʼя, однак ці дві посади обі­ймала одна й та ж сама людина); нині є три О. з питань місц. упр. — для Англії, Вельсу (обидва — 1973) та Шотландії (1974); у цій країні функціонує багато офісів О. в органах місц. самоврядува­н­ня та у приват. секторі. У Канаді офіс О. є у кожному департаменті федерал. уряду, в багатьох провінц. і муніцип. урядах. У США тривалий час на федерал. рівні хтось із кон­гресменів неофіційно виконував обовʼязки О., 1979 засн. офіс О. платників податків (від 1996 — офіс захисника платників податків), зав­да­н­ням якого, крім ін. обовʼязків, є під­готовка разом із Департаментом ка­значейства щоріч. доповід­ей. Офіси організац. О. за­проваджують в усьому світі у багатьох уряд. агенціях, приват. компаніях, громад. не­прибутк. організаціях, університетах. У пере­лічених структурах вони діють незалежно, не обі­ймаючи жодних ін. посад, готують спец. доповіді для керівництва (топ-менеджерів, ради директорів тощо). Починаючи від 1960-х рр. професія (саме так класифікують у Пн. Америці функції О.) стала популярною у США та Канаді, особливо у великих корпораціях, університетах і уряд. агенціях. Амер. модель організац. О. набуває пошире­н­ня й охоплює значну кількість установ і організацій. Такого типу О. — людина, яка посідає високе місце у структурі, однак не входить до виконав. менеджменту (не може при­ймати управлін. рішень). Серед його функцій — моніторинг і узагальне­н­ня «вузьких місць», що пере­шкоджають ефектив. функціонуван­ню установи, а також «новинок», що можуть сприяти удосконален­ню організац. структури, поліпшен­ню її політики й процедур. Організац. О. координує свої зуси­л­ля з внутр. менеджментом конфлікт. ситуацій. За­звичай він працює конфіденційно, не складає жодних звітів чи рапортів для роботодавця, не має права голосу в ухвален­ні рішень, пере­буває поза штатом і не втручається у процес управлі­н­ня. Лише у випадках очевидної за­грози зав­да­н­ня збитків установі або шкоди її персоналу О. може порушити свою конфіденційність. Практика законодав. О., які діють на основі законів, прийнятих законодав. органами, не дуже поширена, але серед них — Уповноважений ВР України з прав людини. Від­повід. закон ухвалено 1997, першого О. обрано 1998. Згідно із законом, ін­ститут О. є формою парламент. контролю за дотрима­н­ням кон­ституц. прав і свобод людини та громадянина. Його функції охоплюють: захист прав і свобод, проголошених Кон­ституцією України, законами України та між­нар. договорами; запобіга­н­ня поруше­н­ням прав і свобод або сприя­н­ня їхньому поновлен­ню; сприя­н­ня приведен­ню законодавства України про права і свободи у від­повід­ність до Кон­ституції України та між­нар. стандартів; запобіга­н­ня будь-яким формам дис­кримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприя­н­ня правовій інформованості насел. і захист конфіденц. інформації про особу. Сфера за­стосува­н­ня Закону — від­носини між громадянином України та органами держ. влади, органами місц. самоврядува­н­ня та їхніми посад. і служб. особами. Щороку укр. О. готує доповідь про стан дотрима­н­ня прав громадян в Україні, а також спец. доповіді, присвяч. забезпечен­ню прав людини у тих чи ін. сферах сусп. життя. У звʼязку із пошире­н­ням служб О. 1976 був створ. Між­нар. ін­ститут О., що нині обʼ­єд­нує офіси О. із понад 50-ти країн світу, зокрема і спеціалізов. О. Уповноважені ВР України з прав людини: Н. Карпачова (1998–2012), В. Лутковська (2012–18), Л. Денісова (2018–22), Д. Лубінець (від 2022). Також в Україні діють кілька спеціалізов. О.: Уповноважений Президента з прав дитини (від 2011), Освіт. О. (від 2018), Уповноважений із захисту держ. мови (від 2019) і Рада бізнес-омбудсмана (від 2014).

Завантажити статтю