Омелянович-Павленко Іван Володимирович
Визначення і загальна характеристика
ОМЕЛЯНО́ВИЧ-ПАВЛЕ́НКО Іван Володимирович (31. 08. 1881, Баку — 08. 09. 1962, м. Чикаґо, шт. Іллінойс, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — військовик. Брат М. Омеляновича-Павленка. Генерал-поручник Армії УНР. Закін. Омський кадет. корпус (Росія), Єлисаветгр. кінне училище (нині Кропивницький, 1902), неповний курс Микол. академії Генштабу. Учасник рос.-япон. 1904–05 і 1-ї світ. воєн. Був командиром 8-го гусар. Лубен. полку, який у серед. 1917 українізував (отримав назву 2-й ім. гетьмана Сагайдачного кінний полк). За Гетьманату 1918 — отаман Слобід. козац. коша, командир сердюц. Лубен. полку. Згідно з домовленістю між УНР і ЗУНР у грудні 1918 разом із братом відряджений до УГА, де командував групою «Наварія» у боях побл. Львова. У лютому 1919 повернувся до Києва і став інспектором кавалерії Армії УНР. Восени 1919 захворів на тиф, лікувався у польс. шпиталі. Навесні 1920 організував і очолив Окрему кінну дивізію Армії УНР. Від листопада того ж року мешкав у таборах для інтернованих на тер. Польщі, зокрема у Каліші. Очолював місц. Укр. станицю, входив до Укр. воєнно-істор. товариства й Укр. нац. комітету. У червні 1941 сформував на Поділлі 109 поліц. батальйон, був комендантом поліції у Білій Церкві та Вінниці. Брав участь у боях із рад. партизанами. Після війни виїхав до США.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
