Омелянович-Павленко Михайло Володимирович

ОМЕЛЯНО́ВИЧ-ПАВЛЕ́НКО Михайло Володимирович (08. 12. 1878, м. Тифліс, нині Тбілісі — 29. 05. 1952, Париж) — військовик. Брат І. Омеляновича-Павленка. Генерал-полковник Армії УНР (1947). Закін. Омський кадет. корпус (Росія, 1898), 1-е Павлів. військ. училище (1900), офіцер. стрілец. школу (1913). Служив у лейб-гвардії Волин. полку. Учасник рос.-япон. 1904–05 і 1-ї світ. воєн. Влітку 1916 захворів на тиф, після одужання очолив 2-у Одес. школу прапорщиків. На поч. травня 1917 взяв участь в організації в Одесі великого укр. патріот. мітингу. Сформував укр. бригаду в м. Катеринослав (нині Дніпро), опікувався організацією укр. військ. шкіл у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.) і Житомирі. За Гетьманату 1918 — командир 11-ї пішої дивізії у Полтаві, отаман Катеринослав. козачого коша. Згідно з домовленістю між УНР і ЗУНР у грудні 1918 став командувачем УГА. Провів її реорганізацію у стрілец. корпуси і бригади, керував діями УГА у ході укр.-польс. вій­ни 1918–19. У червні 1919 повернувся до УНР. Від вересня того ж року — командир Запороз. групи та Запороз. корпусу, від грудня — командувач Армії УНР, що під його керівництвом здійснила Перший Зимовий похід, а у листопаді 1920 була інтернована на тер. Польщі. Брав участь у підготовці Другого Зимового походу. Наприкінці 1921 після ворожих акцій з боку польс. влади, на яку тиснуло керівництво Рад. Росії, переїхав до Праги. Співорганізатор та один із очільників Музею визвольної боротьби України, голова Товариства колиш. вояків Армії УНР. У грудні 1941 разом із президентом УНР А. Лівицьким, А. Мельником і М. Величківсь­ким підписав листа до А. Гітлера із протестом проти дій нім. окупац. влади в Україні. Від 1945 — Військ. міністр уряду УНР в екзилі. Спів­організатор Укр. нац. ради, на її засіданні 1948 склав повноваження Військ. міністра і виїхав до Парижа, де очолював організацію укр. ветеранів у Франції. Автор кн. «Українсько-польська вій­на, 1918–1919» (Прага, 1929), «Спомини» (Л., 1930), «Зимовий похід, 6. XII. 1919–5. V. 1920» (Каліш, 1934), «На Україні, 1917–18 = En Ukraine, 1917–18» (Прага, 1935), «Спогади командарма (1917–1920)» (К., 2007). Його ім’ям названо вулиці в Києві, Вінниці, Дніпрі, Миколаєві, м. Вознесенськ і Первомайськ (обидва — Микол. обл.).

Рекомендована література

1. Гадзінський В. Генерал Павленко // Стрілець. 1919. Ч. 29;
   Google Scholar Internet
2. Життєписи українських вождів. Кам’янець-Поділь­ський, 1919;
   Google Scholar Internet
3. Ключенко О. Генеральна Булава УГА // Літопис Червоної Калини. 1931. Ч. 4;
   Google Scholar Internet
4. Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007;
   Google Scholar Internet
5. A. Kolań­czuk. Ukraińscy generałowie w Polsce. Emi­granci polityczni: Słownik biograficzny. Przemyśl, 2009.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю