Омфацит

ОМФАЦИ́Т (від грец. όμφαε — не­спілий вино­град) — мінерал класу силікатів групи піроксенів. Вперше знай­дений у 1-й пол. 1810-х рр. у Ні­меч­чині, тоді ж описаний А.-Ґ. Вернером. 1988 затверджений Між­нар. мінералог. асоціацією як само­стій. мінерал. Формула: (Ca,Na)(Mg,Fe⁺²Al)Si₂O₆. О. є твердим роз­чином авгіт. (25–75 %), жадеїт. (25–75 %), егіринової (до 25 %) молекул. Форма кри­сталів призматична, подовжено­призматична. У масі породи формує масивні зернисті агрегати ксеноморф. кри­сталів. Сингонія моноклін­но-призматична. Забарвле­н­ня насичене зелене від травʼяного до смарагдового. Бувають про­зорі та напів­про­зорі, у масі породи кри­стали просвічують. Колір риси білий, іноді світло-зелений. Блиск скляний. Спайність досконала по (110). Поверх­ня сколюва­н­ня раковиста. Твердість 5–6; густина 3,29–3,39 (роз­рахункова — 3,32). Плавкість слабка. Типові домішк. компоненти: Ті, Cr, Mn, K, H₂O. Су­проводжув. мінерали: цоїзит, гранат (піроп), дистен, епідот, магнетит, сфалерит, халькопірит, каситерит. Різновиди: хром-О., омфацитжад (характеризується дрібнозерни­стою структурою, темно-зеленим, зеленувато-чорним кольором, використовують в ювелір. виробництві), титанистий О. Походже­н­ня магматичне та метаморфічне — типовий породо­утворювал. мінерал еклогітів та подіб­них до них порід, кімберлітів. Ві­домий в офіолітах і глаукофан. сланцях. О. поширений у РФ (Якутія), Австрії, Німеч­чині, Норвегії, Пд.-Афр. Респ., США (шт. Каліфорнія), Японії. Піроксен проміж. складу між егірином та О. виявлений у породах Черніг. карбонатит. комплексу Приазовʼя.

Завантажити статтю