Омфацит

ОМФАЦИ́Т (від грец. όμφαε — неспілий виноград) — мінерал класу силікатів групи піроксенів. Вперше знай­дений у 1-й пол. 1810-х рр. у Ні­меччині, тоді ж описаний А.-Ґ. Вернером. 1988 затверджений Міжнар. мінералог. асоціацією як самостій. мінерал. Формула: (Ca,Na)(Mg,Fe⁺²Al)Si₂O₆. О. є твердим розчином авгіт. (25–75 %), жадеїт. (25–75 %), егіринової (до 25 %) молекул. Форма кристалів призматична, подовженопризматична. У масі породи формує масивні зернисті агрегати ксеноморф. кристалів. Сингонія моноклінно-призматична. Забарвлення насичене зелене від трав’яного до смарагдового. Бувають прозорі та напівпрозорі, у масі породи кристали просвічують. Колір риси білий, іноді світло-зелений. Блиск скляний. Спайність досконала по (110). Поверхня сколювання раковиста. Твердість 5–6; густина 3,29–3,39 (розрахункова — 3,32). Плавкість слабка. Типові домішк. компоненти: Ті, Cr, Mn, K, H₂O. Супроводжув. мінерали: цоїзит, гранат (піроп), дистен, епідот, магнетит, сфалерит, халькопірит, каситерит. Різновиди: хром-О., омфацитжад (характеризується дрібнозернистою структурою, темно-зеленим, зеленувато-чорним кольором, використовують в ювелір. виробництві), титанистий О. Походження магматичне та метаморфічне — типовий породоутворювал. мінерал еклогітів та подіб­них до них порід, кімберлітів. Відомий в офіолітах і глаукофан. сланцях. О. поширений у РФ (Якутія), Австрії, Німеччині, Норвегії, Пд.-Афр. Респ., США (шт. Каліфорнія), Японії. Піроксен проміж. складу між егірином та О. виявлений у породах Черніг. карбонатит. комплексу Приазов’я.

Завантажити статтю