Онетті Хуан-Карлос

ОНЕТ́ТІ Хуан-Карлос (Onetti Juan Carlos; 01. 07. 1909, Монтевідео — 30. 05. 1994, Мадрид) — уруґвайський прозаїк. Премія М. де Сервантеса (1980). Освіту здобув у Монтевідео; працював на різних роботах: у майстерні з ремонту автомобілів, на підприємстві, що проектувало зерносховища для с.-г. кооперативів тощо. О. — один із найвідоміших представників сучас. іспаномов. літ-ри й творців нової латиноамер. прози. На формування його світогляду знач. вплив справила «ліва» ідеологія. 1929 він навіть мав намір емігрувати до СРСР, однак спроба виявилася невдалою, як і його намагання вступити добровольцем 1936 в інтернац. бригади респ. Іспанії. На кін. 1930-х pp. припали перші літ. спроби О. Водночас від 1939, після заснування в Монтевідео популяр. тижневика «Marcha», обраний секр. редакції, де вів літ. рубрику. 1941 переїхав в Арґентину, працював у відділ. агентства «Reuters» у Буенос-Айресі. 1954 повернувся у Монтевідео й поновив співпрацю із г. «Marcha». Коли 1974 диктатор. режим Бордаберрі розпочав ідеол. наступ на опозиц. вид., О. змушений був емігрувати в Іспанію, до Мадриду. Дебютував повістю «El pozo» («Безодня», Монтевідео, 1939), в якій у дусі екзистенц. філософії змальовано процес відчуження від суспільства гол. героя, дріб. чиновника Еладіо Лінасеро. У ній окреслилися провідні ознаки худож. методу О. У своїх творах письменник робив акцент, зазвичай, не на сюжет. інтризі, загостреній подієвості, зовн. конфліктах, а на спробі заглибитися якомога далі у внутр. світ людини, злитися з її думками, переживаннями, що визначають справжню сутність людського «я». Впливом настанов екзистенц. філософії позначені й твори О. 1940–50-х рр. У наступ. повісті «Tierra de nadie» («Нічийна земля», 1941) він описує психологію відчуженості вже не як стан окремої людини, а як філософію цілого соц. прошарку «зайвих людей», мешканців «нічийної землі», які втратили зв’язок із соц. життям, його політ. й етич. цінностями. Водночас екзистенціалізм О. дещо розходиться із європ. варіантом філософії відчуження, оскільки останнє для письменника постає як величина, похідна від тих самих соц.-політ. явищ, причиною яких є насамперед заг. політ. та екон. занепад, спричинений діяльністю нескінченних диктатор. режимів, що постійно дестабілізують розвиток країн сучас. Лат. Америки. У дещо ін. темат. площині ця ж тема постала і в романі «Para esta noche» («На цю ніч», 1943), в якому відображено трагічні події, пов’язані з військ. заколотом у Буенос-Айресі, внаслідок якого до влади в країні прийшов диктатор, генерал Перон. У центрі твору — «лівий» інтелігент Осоріо, який, намагаючись уникнути розправи, марно шукає в місті притулку «хоча б на цю ніч». У наступ. книгах — повістях «La vida breve» («Коротке життя», 1950), «Los adioses» («Прощання», 1953), «La muerte у la nina» («Смерть і дівчинка», 1973; усі — Буенос-Айрес), зб. оповідань «Un sueno realizado» («Сон, що став реальністю», 1951), «Еl infierno tan temido» («Найстрашніше пекло», 1962), «Tan triste como ella» («Сумна, як вона», 1963; усі — Монтевідео) та ін. О. продовжував розробляти раніше знайдену художню концепцію світу, в центрі якої — самотня «людина нізвідки», нігіліст-мрійник, що йде до фатал. кінця. Уже в першому творі проявилася одна із найяскравіших рис його творчості, пов’язана з прагненням створити індивід., реально-уявний світ, яким стало міфічне арґентин. м. Санта-Марія, де відбувається дія багатьох творів письменника. Найвизначніші твори «санта-марійського» циклу — романи «El astillero» («Верф», Буенос-Айрес, 1961) і «Junta cadaveres» («Хунта скелетів», Монтевідео, 1965), які латиноамер. критика схильна тлумачити як алегор. картину соц.-екон. та морал. занепаду Уруґваю, що захлинається в лабетах корупції й ідеол. диктату. Після еміграції в Іспанію О. написав роман «Dejemos hablar al viento» («Дамо слово вітру», Барселона, 1979) й видав кілька збірок оповідань. У критиків та читачів здобув репутацію «літописця божевільного життя великого міста». Творчості О. присвятив монографію перуан. письменник, лауреат Нобелів. премії М.-В. Льйоса — «El viaje a la ficción: el mundo de Juan Carlos Onetti» (Madrid, 2008).

Літ.: Тертерян И. Хуан Карлос Онетти: подлинные истории человеческих душ // Онетти Х. К. Избранное. Москва, 1983.

В. М. Назарець