Онетті Хуан-Карлос

ОНЕТ́ТІ Хуан-Карлос (Onetti Juan Carlos; 01. 07. 1909, Монтеві­део — 30. 05. 1994, Мадрид) — уруґвайський прозаїк. Премія М. де Сервантеса (1980). Освіту здобув у Монтеві­део; працював на різних роботах: у майстерні з ремонту автомобілів, на під­приємстві, що проектувало зерно­сховища для с.-г. ко­оперативів тощо. О. — один із найві­доміших пред­ставників сучас. іспаномов. літ-ри й творців нової латиноамер. прози. На формува­н­ня його світо­гляду знач. вплив справила «ліва» ідеологія. 1929 він навіть мав намір емігрувати до СРСР, однак спроба виявилася не­вдалою, як і його намага­н­ня вступити добровольцем 1936 в інтернац. бригади респ. Іспанії. На кін. 1930-х pp. припали перші літ. спроби О. Водночас від 1939, після заснува­н­ня в Монтеві­део популяр. тижневика «Mar­cha», обраний секр. редакції, де вів літ. рубрику. 1941 пере­їхав в Арґентину, працював у від­діл. агентства «Reuters» у Буенос-Айресі. 1954 повернувся у Монтеві­део й поновив спів­працю із г. «Marcha». Коли 1974 диктатор. режим Бордабер­рі роз­почав ідеол. на­ступ на опозиц. вид., О. змушений був емігрувати в Іспанію, до Мадриду. Дебютував повістю «El pozo» («Бе­зо­дня», Монтеві­део, 1939), в якій у дусі екзистенц. філософії змальовано процес від­чуже­н­ня від су­спільства гол. героя, дріб. чиновника Еладіо Лінасеро. У ній окреслилися провід­ні ознаки худож. методу О. У своїх творах письмен­ник робив акцент, за­звичай, не на сюжет. інтризі, загостреній подієвості, зовн. конфліктах, а на спробі за­глибитися якомога далі у внутр. світ людини, злитися з її думками, пере­жива­н­нями, що ви­значають справжню сутність людського «я». Впливом на­станов екзистенц. філософії по­значені й твори О. 1940–50-х рр. У на­ступ. повісті «Tierra de nadie» («Нічийна земля», 1941) він описує психологію від­чуженості вже не як стан окремої людини, а як філософію цілого соц. прошарку «зай­вих людей», мешканців «нічийної землі», які втратили звʼязок із соц. жи­т­тям, його політ. й етич. цін­ностями. Водночас екзистенціалізм О. дещо роз­ходиться із європ. варіантом філософії від­чуже­н­ня, оскільки ос­тан­нє для письмен­ника по­стає як величина, похідна від тих самих соц.-політ. явищ, причиною яких є насамперед заг. політ. та екон. занепад, спричинений діяльністю нескінчен­них диктатор. режимів, що по­стійно де­стабілізують роз­виток країн сучас. Лат. Америки. У дещо ін. темат. площині ця ж тема по­стала і в романі «Para esta noche» («На цю ніч», 1943), в якому від­ображено трагічні події, повʼязані з військ. заколотом у Буенос-Айресі, внаслідок якого до влади в країні при­йшов диктатор, генерал Перон. У центрі твору — «лівий» інтелігент Осоріо, який, намагаючись уникнути роз­прави, марно шукає в місті притулку «хоча б на цю ніч». У на­ступ. книгах — повістях «La vida breve» («Коротке життя», 1950), «Los adio­ses» («Проща­н­ня», 1953), «La muer­te у la nina» («Смерть і дівчинка», 1973; усі — Буенос-Айрес), зб. оповідань «Un sueno realizado» («Сон, що став реальністю», 1951), «Еl infierno tan temido» («Найстраш­ніше пекло», 1962), «Tan triste como ella» («Сумна, як вона», 1963; усі — Монтеві­део) та ін. О. продовжував роз­робляти раніше зна­йдену художню концепцію світу, в центрі якої — самотня «людина нізвідки», нігіліст-мрійник, що йде до фатал. кінця. Уже в першому творі проявилася одна із най­­яскравіших рис його творчості, повʼязана з прагне­н­ням створити індивід., реально-уявний світ, яким стало міфічне арґентин. м. Санта-Марія, де від­бувається дія багатьох творів письмен­ника. Найви­значніші твори «санта-марійського» циклу — романи «El astillero» («Верф», Буенос-Айрес, 1961) і «Junta cadaveres» («Хунта скелетів», Монтеві­део, 1965), які латиноамер. критика схильна тлумачити як алегор. картину соц.-екон. та морал. занепаду Уруґваю, що захлинається в лабетах корупції й ідеол. диктату. Після еміграції в Іспанію О. написав роман «Dejemos hablar al viento» («Дамо слово вітру», Барселона, 1979) й видав кілька збірок оповідань. У критиків та читачів здобув репутацію «літописця божевільного життя великого міста». Творчості О. присвятив моно­графію перуан. письмен­ник, лауреат Нобелів. премії М.-В. Льйоса — «El viaje a la ficción: el mundo de Juan Carlos Onetti» (Madrid, 2008).

Завантажити статтю