ОНИ́ЩЕНКО Олексій Семенович (17. 03. 1933, с. Рудка Лубен. р-ну Харків., нині Полтав. обл.) — філософ, культуролог, історик. Доктор філософських наук (1976), професор (1977), академік НАНУ (1997), іноз. чл. низки академій наук і мистецтв. Заслужений діяч науки УРСР (1983). Державна премія України в галузі науки і техніки (2008). Ордени «За заслуги» 3-го (1998) та 2-го (2018) ступ., князя Ярослава Мудрого 5-го (2003), 4-го (2008) та 3-го (2013) ступ. Золота медаль ім. В. Вернадського НАНУ (2018). Закін. Київський університет (1956). Від­тоді працював вла­скором терноп. г. «Вільне життя»; від 1959 — в Ін­ституті філософії АН УРСР, де про­йшов шлях від аспіранта до заст. дир. з наукової роботи (1973–78); у 1978–91 — директор Між­респ. філії Ін­ституту наук. атеїзму Академії сусп. наук; 1992–2013 — ген. дир. НБУВ (усі — Київ). Роз­роблена ним концепція роз­витку НБУВ сприяла її пере­творен­ню на заг.-держ. наук.-інформ. комплекс (1996 бібліотека отримала статус національної). Акад.-секр. Від­діл. історії, філософії і права НАНУ (1998–2015), від 2015 — радник Президії НАНУ. Головний редактор журналу «Бібліотечний вісник» (1993–2013) і низки продовжув. збірників, чл. редколегій багатьох між­нар. і вітчизн. фахових наук. часописів. Наукові дослідже­н­ня стосуються філос.-соціол. про­блем духов. культури, світо­гляду особи, наук.-тех. революцій, формува­н­ня в Україні інформ. су­спільства, історії науки. Брав участь у роз­роблен­ні концепцій ідеології державо­творе­н­ня, роз­витку гуманітар. сфери, реформи політ. системи, держ. інформ. політики. Під наук. керівництвом та за участі О. ви­дано низку фундам. вид.: 15-томну «Історію Національної академії наук України» (1993–2020), 3-томну «Історію Національної бібліотеки ім. В. Вернадського» (2003–08), «Бібліотечна справа в Україні в ХХ століт­ті» (2009), «Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського у перше десятилі­т­тя незалежності України (1991–2002)» (2019; усі — Київ) тощо.