Онищук Антін Іванович

ОНИЩУ́К Антін Іванович (08. 06. 1883, м. Коломия, нині Івано-Фр. обл. — 29. 10. 1937, с-ще Биківня, нині у межах Києва) — педагог, етно­граф, громадсько-політичний діяч. Учасник 1-ї світової вій­ни. Закін. Станіслав. учител. гімназію (нині Івано-Франківськ, 1904), Чернів. університет (1916, екс­терном). Спочатку оселився у с. Зелениця (нині Черник На­двірнян. р-ну Івано-Фр. обл.), де створив початк. школу і працював вчителем, організував читальню «Просвіти», допоміг селянам від­крити крамничку та організувати позичк. касу. Під впливом В. Гнатюка, з яким товаришував, проводив фольклорно-етногр. дослідж. Поку­т­тя і Гуцульщини. Опублікував «350 загадок молодим і старим на забаву» (Коломия, 1911), нар. оповіда­н­ня «Як Не­знайко став муравлем та що він тоді цікавого бачив» (Л., 1912), «Матеріали до гуцульської демонології. Записав у Зеленици На­двірнянського повіта 1907–1908 Антін Онищук, народний учитель» («Матеріали до української етнології», Л., 1909, т. 11) та три стат­ті з нар. життя гуцулів (там само, 1912, т. 16). Записані О. нар. пісні, казки, оповіда­н­ня про опришків, колядки, щедрівки, різні звичаї частково опублікував В. Гнатюк в «Етно­графічному збірнику» (т. 31–32, 35, 36), а більшість зберігається у від­ділі рукописів ІМФЕ НАНУ. За сприя­н­ня В. Стефаника ви­ступав по селах з лекціями, допомагав у роботі читалень, гуртків худож. самодіяльності, заснував у с. Карлів (нині Прутівка Коломий. р-ну Івано-Фр. обл.) духовий оркестр, який брав участь в організації святкува­н­ня 100-річчя від дня народж. Т. Шевченка. За ці ви­ступи та критику урядовців у пресі австро-польс. влада пере­слідувала його і декілька разів звільняла з посади. 1907 за активну під­тримку вимог заг. виборчого права заарешт. поліцією. З роз­падом Австро-Угорщини бере активну участь у встановлен­ні влади ЗУНР, в організації нар. мас краю на боротьбу з ав­стрійцями, румун. та польс. окупантами. 1919 разом із УГА від­ступає до Камʼя­нця-Подільського (нині Хмельн. обл.), на поч. 1920 пере­їжджає до Він­ниці, де бере участь у під­піл. роботі місц. робітн. організації, працює у нар. освіті та музеї. За наказом головнокомандувача УГА В. Порайка від 1920 працює у Києві у видавн. від­ділі політ­управлі­н­ня 12-ї армії. Згодом був завідувач від­ділу рукописів та старо­друків Київ. музею, водночас викл. Київ. худож. ін­ституту. 1921–26 — зав. Кабіне­ту антропології та етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН та етногр. музею, засн. ним 1922. Брав активну участь у роботі громад. організацій, наук. т-в. Наук. етногр. діяльність О. високо цінували М. Біляшівсь­кий, В. Гнатюк, А. Кримський та ін. Під час ре­пресій 1930-х рр. став жертвою наклепниц. звинувачень. 30 липня 1937 заарешт., згодом засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1983.

Завантажити статтю